Політична економія - Щетинін А.І. - 14.4. Основні напрямки державного регулювання економіки

У сучасних умовах держава є активним суб'єктом економіки. Вона займається як безпосереднім господарюванням, так і здійснює певні регулятивні функції щодо всього суспільного виробництва. Державне втручання в економіку обумовлене цілою низкою конкретних причин:

o ринок має власні, іманентно притаманні йому недоліки. Це циклічний характер функціонування економіки, безробіття, інфляція тощо. Ці явища набувають значних масштабів і гальмують розвиток суспільства;

o ринкова економіка не здатна реалізувати масштабні наукові проекти, які б забезпечували стратегічний прорив у галузі науки й техніки. Фундаментальна наука з її величезними витратами і великою ймовірністю здійснення витрат без отримання кінцевого позитивного результату не може бути профінансована приватним бізнесом;

o процес відтворення робочої сили в умовах ринку не може бути забезпечений у повному обсязі, бо ринок формує попит тільки на ту робочу силу, яка відповідає досягнутому рівню техніки і технології;

o ринок не може протистояти монополіям, інфляції, а також негативним наслідкам господарювання стосовно навколишнього середовища;

o структурні зміни в економіці, потреба в яких часто є нагальною для країни, практично нездійсненні для ринку через свою масштабність і великі фінансові витрати;

o в умовах інтернаціоналізації виробництва різко посилюється конкуренція на світових ринках, тому без допомоги держави бізнесу важко утримати свої позиції;

o ринок не здатний забезпечити задоволення потреб у соціальних благах, споживання яких є загальнодоступним і це споживання не можна обмежити.

Усе це вимагає активної участі держави в економічному житті суспільства і формує її базові економічні функції. Саме вони є основою інших функцій держави, а саме політичної, соціальної, міжнародної. Економічні функції держави багатопланові, але їх можна згрупувати за певними напрямами:

o Забезпечення правового поля, у межах якого здійснюється виробництво. Законодавче визначення відносин власності, правового статусу всіх учасників суспільного виробництва, їх права й обов'язки, їх відповідальність за умови порушення встановлених норм і законів.

o Зменшення, а за можливістю й ліквідація негативних наслідків ринкового саморегулювання. До цього напряму належить, перш за все, захист конкуренції й обмеження монополізму. Важливою складовою є боротьба проти високої інфляції і безробіття.

o Перерозподіл доходів за допомогою податкового механізму і частково через регулювання цін. Цей напрям забезпечує як активне управління макроекономічними процесами, так і зменшення нерівномірності в розподілі доходів.

o У сучасних умовах надважливим напрямом втручання держави в економічне життя суспільства є формування інформаційної інфраструктури та забезпечення рівного доступу до неї всім членам суспільства.

o Забезпечення громадян суспільними благами, до яких належать державне управління, безпека суспільства й людини, оборона, охорона здоров'я, освіта тощо.

Державне регулювання економіки здійснюється через низку заходів, які прийнято називати економічною політикою. Ця політика базується на стратегічних цілях держави, які відображають інтереси всіх громадян і спрямовані на розвиток суспільства й добробуту його членів. Оскільки стратегічні орієнтири відображають головні цілі всього суспільства, а їх досягнення потребує багатопланових дій, то й державна економічна політика за своїми напрямами охоплює всі сфери суспільного життя.

Об'єктом державного регулювання є вся економічна система держави. Це означає, що вся сукупність виробничих відносин, яка формується в процесі суспільного виробництва і стає об'єктом державного регулювання. Але оскільки економічна система суспільства має складну структуру і включає значну кількість підсистем (галузі, сфери тощо), які постійно функціонують, що виявляється в різноманітних соціально-економічних процесах, як-то економічні цикли, демографічні зміни, інфляція тощо, то вони і стають безпосереднім об'єктом державного регулювання.

Суб'єктом державного регулювання виступає держава в особі органів влади. Президент країни, Верховна Рада, уряд, міністерства, адміністрації - усе це безпосередні суб'єкти державного регулювання. Система формування владних структур, їх конкретні функції і межі відповідальності визначаються політичним устроєм країни, рівнем організації суспільства, співвідношенням класів, верств населення, політичних партій і т.ін. Як правило, права й обов'язки владних структур загалом і в частині їх можливого втручання в економічні процеси юридично оформлюються в Конституції країни, законах та інших нормативних актах.

Слід зазначити, що загальна організація суб'єкта державного регулювання залежить, насамперед від рівня розвитку демократії в конкретному суспільстві. Там, де існують сталі демократичні традиції, як правило, суб'єкти державного регулювання економіки найбільш повно відображають інтереси всього суспільства і несуть високу відповідальність за свої дії і за їх наслідки. У тих же країнах, де демократичні інститути обмежені й існує скоріше автократія окремої особи чи партії (прикладом можуть бути Росія або Китай), там вплив держави на економічне життя може бути дієвішим за реалізацією, але не завжди ефективним за кінцевими наслідками. Хоча навіть у країнах з автократичними режимами, якщо вірити гаслам, усі дії владних структур підпорядковані інтересам народу. Проте історичний досвід свідчить, що тільки демократія здатна найбільш повно відображати інтереси всіх членів суспільства й забезпечувати їм максимум свободи в їх економічному житті.

Державне регулювання охоплює найважливіші макроекономічні процеси і здатне суттєво впливати на весь процес суспільного відтворення. Але абсолютизувати його не можна. Держава у своїх регуляторних функціях теж має обмеження. Вони виявляються в такому:

o держава часто не має достатньо повної і достовірної інформації, яка б дозволила приймати найбільш дійові й ефективні управлінські рішення;

o конкретні суб'єкти державного регулювання, як правило, несуть скоріше умовну відповідальність за свої рішення або ж не несуть її зовсім. Так, депутати нашої Верховної Ради можуть місяцями бавитись у кульки, блокувати роботу, взагалі не з'являтись на своєму робочому місці, а виборці навіть теоретично не можуть їх відкликати або ж змусити плідно працювати й не витрачати марно кошти платників податків;

o державне регулювання здійснюється переважно непрямими методами, і наслідки цього регулювання фіксувати й оцінювати часто можна тільки приблизно;

o завжди існує недосконалість управління макроекономічними процесами, бо розвиток суспільного виробництва й кількість проблем, які виникають, постійно наростають, а державне регулювання завжди більш консервативне й інертне. Це призводить до того, що державне регулювання завжди має певні вади, які необхідно враховувати.

Державне регулювання національної економіки здійснюється певними методами. Методи - це певні способи впливу держави на всі об'єкти державного регулювання. Кожен метод спирається на цілу низку конкретних інструментів, які й забезпечують реалізацію впливу.

Усю сукупність методів певним чином класифікують. Найбільш поширені класифікації пов'язані з такими ознаками: за формами впливу і за засобами впливу. За формами впливу виділяють такі методи: методи прямого і непрямого впливу. За способами впливу виділяють правові, адміністративні, економічні й пропагандистські методи. Розглянемо їх більш детально.

Прямі методи державного регулювання - це ті методи, які безпосередньо спрямовані на суб'єктів ринку. Вони застосовуються з метою зміни обсягів виробництва, обсягів експортно-імпортних операцій, зміни структури споживання тощо. Головним інструментарієм такого впливу є ліцензії, квоти, державні закупівлі, установлені державою ціни, нормативи, комплексні програми тощо.

Непрямі методи - це такі методи, які спрямовують дії суб'єкта ринку в необхідне русло не безпосередньо, а опосередковано, через створення певних економічних умов. Тут головним є економічний інтерес суб'єкта ринку, вплив на який і сприяє досягненню тієї мети, яку ставить держава. Тут інструментарієм є заходи, які вживає держава в процесі реалізації своєї фіскальної, грошово-кредитної, амортизаційної, бюджетної й іншої політики. Ефективність непрямих методів не така висока, як прямих, але вони більш адекватні ринку, а тому більш пристосовані до дії ринкового економічного механізму.

Серед методів державного регулювання, виокремлених на основі такої ознаки, як засіб впливу, необхідно передусім виділити правове регулювання економіки. Це встановлення державою юридичних норм поведінки громадян і всіх суб'єктів ринку. Правовому регулюванню підлягають усі відносини, які складаються в суспільстві. Це відносини між державою і громадянами, між державою і суб'єктами господарювання, відносини між громадянами тощо.

Усі правові акти певним чином субординовані і, залежно від об'єкта, який їх приймає, виділяють:

o Конституцію і закони України;

o Укази і розпорядження Президента України;

o постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

o нормативно-правові акти центральних органів влади (міністерств і відомств);

o нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій.

Слід відзначити, що найважливіші відносини в суспільстві регламентуються виключно законами України. До них належать, наприклад, права й свободи людини, права власності, правові основи підприємницької діяльності, засади зовнішньоекономіної діяльності тощо. Виключно законами України визначаються: Державний бюджет України, податки, основи функціонування фінансового ринку, а також ринку товарів і робочої сили, порядок утворення вільних та інших зон, правила перетину кордону України й т.ін.

Важливу роль у державному регулюванні економіки відіграють адміністративні методи. Вони застосовуються переважно тоді, коли ринкові методи або не діють, або ж недостатньо ефективні. Ці методи характеризуються обов'язковістю й безальтернативністю виконання положень, наказів, розпоряджень владних структур і чіткою відповідальністю суб'єктів господарювання та громадян за їх невиконання. Спектр цієї відповідальності широкий і перебуває в діапазоні від попередження до штрафів і навіть карної відповідальності.

Найважливішими інструментами реалізації адміністративних методів є ліцензії, квоти, норми, стандарти, санкції, ціни.

Ліцензії являють собою дозволи, які видають відповідні органи господарюючим суб'єктам. Як правило, вони мають місце тоді, коли підприємницька діяльність з виготовлення товарів, надання послуг або виконання робіт пов'язана з можливою небезпекою для громадян. Прикладом можуть бути ліцензії на спорудження будівель, мостів, на виробництво наркотичних речовин, виробництво медикаментів, надання медичних послуг тощо. В Україні порядок надання ліцензій регламентується спеціальним положенням про видачу ліцензій за окремими видами діяльності.

Квоти - це певні кількісні обмеження, які держава встановлює стосовно виготовлення, споживання або вивозу (ввозу) товарів на територію держави. В Україні прикладом досить частого застосування квот можуть бути обмеження в експортних та імпортних операціях. Так, захищаючи власного товаровиробника, наша держава неодноразово встановлювала квоти на імпорт окремих видів сільськогосподарської продукції, наприклад, м'яса, тростникового цукру-сирцю й на інші товари.

Слід відзначити, що в системі державного регулювання економіки держава повинна рахуватись і з тими квотами, які встановлюються для країни зовнішніми суб'єктами. Так, ми маємо досить жорсткі обмеження щодо експорту нашої металопродукції в країни Європейського Союзу. Такі квоти, наприклад, на труби великого діаметру, встановлює й Росія стосовно нашої експортної продукції. Проте зовнішні обмеження поступово зменшуються внаслідок загальносвітової тенденції лібералізації торговельних відносин, а для України ще й унаслідок вступу до СОТ.

Норми - це певні, як правило, науково обгрунтовані норми витрат сировини, матеріалів, праці на виготовлення продукції, а також норми споживання. Норми відіграють величезну роль в організації функціонування всього суспільного виробництва. Скажімо, для того щоб розрахувати один із базових елементів державного бюджету - прожитковий мінімум - необхідно науково обгрунтувати норми споживання харчів, промислових товарів і послуг у розрахунку на одну особу і з урахуванням її віку. В Україні норми потребують постійного вдосконалення, бо значна їх частина ще була розроблена за епохи соціалізму і вже безнадійно застаріла. Проте реальною перепоною на цьому шляху є як відсутність державної системи нормотворення, так і політичні аспекти. Адже нормативи, наприклад, споживання певних матеріальних благ, часто приймаються занижені, щоб влада могла їх без великих зусиль потроху підвищувати й демонструвати суспільству своє піклування про власних громадян.

Стандарти - це ті самі норми, але вони жорстко встановлені стосовно найважливіших характеристик виробів чи послуг. Ці стандарти фіксують якість, розміри, вагу й інші параметри виробів. Стандарти супроводжуються і чітко визначеними методами контролю за якістю, за маркуванням, пакуванням, технологією виробництва тощо. Державні стандарти є обов'язковими. їх повинен дотримуватись кожен господарюючий суб'єкт, що випускає продукцію або надає послуги, які регламентовані таким стандартом.

Слід підкреслити, що вступ нашої країни до СОТ відкрив нам широкі можливості щодо просування вітчизняної продукції на нові ринки. Але ці можливості ми можемо реалізувати тільки тоді, коли піднімемо якість нашої продукції до рівня міжнародних стандартів. Це одно з найважливіших завдань наших виробників, адже без отримання міжнародних, насамперед європейських, стандартів годі й думати про широкий вихід на міжнародні ринки.

Санкції - це заходи, які вживає держава з метою покарання суб'єктів ринку. Палітра конкретних заходів тут надзвичайно широка і має різноманітні форми. Тут можуть бути економічні покарання (пеня, неустойка, штрафи, конфіскація тощо) і покарання у вигляді карної відповідальності.

Санкції вживаються державою з різною метою, але з огляду на головні стратегічні завдання держави слід відзначити, перш за все, санкції, спрямовані на захист конкуренції. У цьому напрямі піонером є СІНА, у яких уже в 1890 р. було прийнято антимонопольне законодавство у вигляді акта Шермана. Ця країна характеризується і найбільш жорсткою системою захисту конкуренції. У системі покарань тут передбачено не тільки примусове розукрупнення, штрафи, а й позбавлення волі для посадових осіб терміном до трьох років. Дієвість антимонопольного законодавства СІНА можна проілюструвати такими прикладами. Так, на початку XX ст. три величезні монополії - "Стандарт ойл" (нафтова галузь),

"Дюпон" (вибухівка) та "Амерікен табекоу" (тютюнова галузь) - були розпущені. У 1982-1983 pp. одна з найбільших американських компаній, "Амерікан телефоун енд телеграф" (АТТ), була поділена на десять незалежних компаній, хоча одна з них абревіатуру АТТ зберегла.

В Україні санкції держава застосовує рідко і дієвість їх невелика. Що ж стосується стратегічного й надзвичайно важливого для ринку захисту конкуренції, то, маючи два прямі закони про захист конкуренції, держава, в особі Антимонопольного комітету, практично бездіяльна. Жодної резонансної справи цим комітетом не здійснено, хоча в Україні ступінь монополізації ще з часів Радянського Союзу надзвичайно висока. Складається враження, що цей комітет скоріше "кри-шує" вітчизняних монополістів. Всевладність корупції в Україні дає підстави якщо це і не стверджувати, то принаймні так думати.

Ціни. У ринковому механізмі вони відіграють надзвичайно важливу роль. Загалом ціноутворення повинно бути вільним, відображаючи, насамперед, співвідношення між попитом і пропозицією. Але навіть у розвинених країнах держава вдається до регулювання цін, хоча, як правило, це стосується відносно невеликого сегменту ринку. Так, у США під державне регулювання підпадає 5-10 % цін. Це ціни на газ, нафту, електроенергію, послуги залізниці й деякі інші. Як правило, такі ціни встановлюються на певний період - від місяця до року. Досить поширеним явищем у розвинутих країнах Заходу є встановлення цін на такий товар, як робоча сила. За певних обставин в економіці уряд домовляється з профспілками за так зване заморожування заробітної плати. Це означає, що на певний термін (найчастіше на рік) дія колективних угод між роботодавцем і найманими робітниками стосовно підвищення реальної заробітної плати припиняється. По суті, це і є фіксація ціни на робочу силу. Більш поширеною щодо цього є практика фіксації нижньої межі ціни товару робоча сила. Ця практика виявляється у встановленні мінімальної заробітної плати.

В Україні практика регулювання цін має місце, але вона не досить поширена. Проте в останні роки в цій практиці все більший акцент робиться на економічне обгрунтування цін і тарифів, що дає змогу під час їх фіксації чи зміні з боку держави уникати волюнтаризма й робити зрозумілими для населення ці заходи. До позитивних моментів у регулюванні державою ціноутворення, можна навести встановлення ціни на зерно врожаю 2008 р. Уряд Ю.Тимошенко з метою зменшення впливу спекулянтів на зерновий ринок, на якому вже наприкінці літа (а цьому сприяв добрий врожай зернових) ціни різко впали, виділив 1млрд грн. на закупівлю зерна в селян за достойною ціною, яка майже вдвічі стала вищою за ту, яку наприкінці літа пропонували селянину зернотрейдери. Це зразок виваженої й ефективної дії уряду з вирішення через ціну стратегічних завдань держави.

Економічні методи державного регулювання економіки належать переважно до непрямих. Вони полягають у тому, що держава створює необхідні умови для виробників з метою, не обмежуючи їх вільного вибору, спрямувати дії суб'єктів господарювання в бажане для суспільства русло.

Головними інструментами, які застосовуються під час реалізації цього методу, є: податки, амортизація, грошова емісія, операції на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів і зміна облікової ставки, державні закупівлі тощо.

Податки - це обов'язкові платежі в державний бюджет (як у центральний, так і в місцевий), які сплачують усі громадяни. Ці платежі відіграють значну роль у розвитку країни. У розвинених країнах податки становлять до 90 % дохідної частини державного бюджету.

З огляду на державне регулювання економіки податки забезпечують, перш за все, фінансування бюджетної сфери. Отже, чим більше надходжень від податків, тим більше можливостей для розвитку соціальної сфери і виробництва загалом. Проте збільшення податків з погляду можливостей збільшення надходжень до бюджету має певну межу. Теоретично (зрозуміло, дуже приблизно) вона визначається кривою Лафера.

Поряд із наповненням бюджету втручання держави в податкову систему дає можливість регулювати диференціацію доходів у суспільстві, зменшуючи розрив між найбагатшими і найбіднішими верствами населення. Для орієнтира тут використовують такі показники майнової нерівності, як коефіцієнт децільності, коефіцієнт Джині, криву Лоренца тощо.

Важливим напрямом втручання держави в податкову систему є стимулювання через податки суспільного виробництва. Це досягається як наданням податкових пільг, так і звільнення від податків на певний термін.

В Україні податкова система на сьогодні ще є дуже обтяжливою для підприємців, хоча з прийняттям Податкового кодексу намітилася загальна позитивна тенденція. Зменшено кількість загальнодержавних податків з 29 до 18, а місцевих з 14 до 5 і знижено ставки на основні податки. Так, податок на прибуток з чинних 25 %, починаючи з 2011 р., щорічно зменшується на 2 % і в 2014 р. буде становити 16 %, а податок на додану вартість внаслідок поступового зменшення складе в 2014 р. 17 %. Хоча державне регулювання в податковій сфері може бути спрямоване й на підвищення податку. Так, улітку 2008 р., після величезної повені в західних областях нашої держави, уряд домігся від Верховної Ради збільшення акцизу на тютюнові вироби.

Амортизація - це та частина вартості, яка спрямована на відновлення основного капіталу. У минулому в нашій державі використовували переважно лінійний спосіб визначення норми амортизації. Але за кордоном держава досить часто застосовує механізм прискореної амортизації. Він має місце щодо тих галузей, у яких держава зацікавлена в оновленні основного капіталу й нарощуванні інвестицій. Механізм прискореної амортизації дозволяє підприємцю збільшити свої прибутки і спрямувати їх на модернізацію виробництва або на його розширення.

Грошово-кредитна політика держави є системою заходів, які держава спрямовує на стабілізацію економічного зростання, а на сьогодні основний акцент переміщується в напрямі підвищення ефективності економіки й зменшення темпів інфляції. Втручання держави у сферу грошово-кредитної діяльності, з огляду на надзвичайну складність її функціонування й на дуже потужний і відчутний її вплив на економіку, загалом вимагає продуманого професійного підходу. Це втручання держава здійснює переважно через такий інститут, як центральний банк.

Грошово-кредитна політика держави дуже різнобарвна й відображає багато чинників, що впливають на розвиток економіки. Але переважно в сучасних умовах вона сконцентрована навколо двох основних явищ: емісії грошей і заходів щодо кредитного регулювання.

Контролюючи грошову емісію, держава впливає на багато економічних процесів, але передусім вона намагається забезпечити стабільність національної грошової одиниці, стримувати інфляційні процеси в припустимих межах. В Україні це регулювання загалом вдається, хоча в останні роки інфляція регулярно й суттєво перебільшує закладені в бюджет відповідного року показники.

Кредитне регулювання відіграє надзвичайно велику роль у зменшенні циклічних коливань та їх негативних соціально-економічних наслідків. Це регулювання має різні форми і здійснюється переважно через центральний банк і комерційні банки. Серед заходів, до яких часто вдаються окремі держави, - зменшення витрат виробника за залученими кредитами. Таку систему практикує Франція. В Україні зменшення витрат на оплату відсотків за кредитами селянським господарствам здійснюють уже кілька років. У 2008 р., наприклад, на такі цілі уряд спрямував 400 млн грн. Часто держава виступає гарантом за комерційними кредитами, які надають інвестори під той чи інший проект.

Важливим напрямом впливу держави на економіку через банківську систему виступає зміна норми обов'язкових резервів і маніпулювання обліковою ставкою. Якщо центральний банк зменшує норму обов'язкових резервів, то він підвищує можливості комерційних банків з надання кредитів, що стимулює розвиток економіки. Приблизно такий самий ефект від зміни облікової ставки. Якщо центральний банк зменшує облікову ставку за кредитами, які він під цінні папери видає комерційним банкам, то це, у свою чергу, веде до зменшення відсотка по комерційним кредитам і підвищує комерційну й ділову активність господарюючих суб'єктів.

Операції на відкритому ринку полягають у тому, що держава або скуповує цінні папери, або ж продає їх. Оскільки на ринку цінних паперів головними інституціональними інвесторами є банки й небанківські кредитні установи (парабанки), то це (у разі скуповування цінних паперів державою) дає їм додаткові кошти і сприяє посиленню ділової активності, а під час продажу все відбувається навпаки. Проте в Україні через нерозвинутість ринку цінних паперів цей шлях державного регулювання економіки в сучасних умовах не дуже дійовий.

Державні замовлення - це та закупівля товарів, яка здійснюється державою. В умовах ринку це надзвичайно важливий важіль регулювання співвідношення попиту і пропозиції, а відтак, й економічного життя загалом. Якщо держава закуповує стратегічні товари в державний резерв та ще за цінами, які вищі від ринкових, - вона, з одного боку, стримує можливе падіння цін на продукцію вітчизняного виробника й зменшує надлишкову спекуляцію. З іншого боку, достатньо великі закупівлі товарів, наприклад, зерна дають можливість державі бути повноправним гравцем на ринку й стримувати небажане зростання цін на ньому. Окрім цього, держава, закуповуючи товари, наприклад, для свого війська, дає можливість вітчизняним виробникам розширити ринок збуту, а масштабність цих закупок і стабільність ціни стають добрим стимулом посилення конкуренції серед можливих постачальників таких товарів.

У сукупності методів державного регулювання певне місце посідають і пропагандистські методи . Як висловлювався один з великих революціонерів, ідея стає матеріальною силою, коли вона оволодіває масами. З цим не можна не погодитись. Саме з огляду на це держава інформує своїх громадян і підприємців про найважливіші пріоритети, визначені державою. Усе більшого значення набувають заходи з формування розумних потреб, ощадливого ставлення до ресурсів, навколишнього середовища, національних традицій тощо. У наборі інструментів цього методу такі заходи, як моральні й матеріальні заохочення, підтримка ініціативи громадських і релігійних організацій, спрямовані на посилення духовності нації, моралі, солідарності й небайдужості до своїх співвітчизників.

Державне регулювання економіки - складний і неоднозначний процес. Його не можна тлумачити тільки як явище, що постійно посилюється. Так, у більшості розвинених країн у 80-ті рр. XX ст. відбувався процес дерегулювання, тобто зменшення втручання держави в економіку. Ще помітніші зміни в цільовому призначенні і конкретних пріоритетах регулювання. Наприклад, в Україні регулювання спрямоване переважно на розвиток економіки й забезпечення економічного зростання. Водночас у Франції пріоритетом є культура, освіта і загалом людський капітал. Але можна зробити висновок, що в сучасних умовах втручання держави в економіку об'єктивно необхідне, а в разі наукового й виваженого способу його застосування дає позитивні наслідки і сприяє економічному зростанню.

Нові категорії та поняття

Господарський механізм Соціально орієнтована модель ринкової економіки Мультиплікатор Грошове правило М.Фрідмена Таргетування

Моделі соціально орієнтованої ринкової економіки

Державне регулювання економіки

Економічна політика

Об'єкти державного регулювання

економіки

Суб'єкти державного регулювання економіки

Методи державного регулювання

економіки

Ліцензії

Квоти

Норми

Стандарти

Грошово-кредитна політика Грошова емісія Кредитне регулювання Операції на відкритому ринку Державне замовлення