Політична економія - Щетинін А.І. - 16.5. Міжнародна міграція робочої сили

У сучасних умовах важливим економічним процесом у межах усього світового господарства стала міграція робочої сили. Це явище полягає в переміщенні робочої сили з одних країн в інші, що приводить до перерозподілу в межах світового господарства такого важливого ресурсу, як праця.

Масове масштабне переміщення людей з однієї країни в іншу мало місце і на початку становлення капіталістичних відносин. Яскравим прикладом було вивезення мільйонів негрів-рабів з Африки в Америку протягом XVI - XIX ст. Проте це була примусова міграція робочої сили, яка супроводжувалась загибеллю сотень тисяч негрів і нелюдськими умовами їх існування та праці на безмежних плантаціях бавовни в Північній Америці. Наприкінці XIX - на початку ХХ ст. виникає принципово інше явище - добровільне переміщення великих людських мас з одних країн в інші. Цей процес має місце і сьогодні, хоча в його напрямах, мотивації і масштабах відбуваються суттєві зміни.

Міграція робочої сили має певні причини. Серед найбільш важливих виділяють економічні причини, хоча певну роль відіграють і неекономічні. Так, наприкінці XIX - на початку ХХ ст. величезні маси людей емігрували з Європи в СІНА, Австралію і Канаду в пошуках роботи і кращих умов життя. Про масштаби цього переміщення свідчить хоча б той факт, що на рубежі цих століть у названих країнах приріст населення за рахунок мігрантів значно перевищував природний приріст.

Економічні причини і сьогодні превалюють серед тих факторів, які обумовлюють масовий рух населення з одних країн в інші. Серед найбільш типових чинників цього явища слід назвати:

o національні відмінності в заробітній платі і в умовах життя. Наприклад, у СІНА навіть некваліфікований робітник отримує в кілька разів вищу заробітну плату, ніж робітник без кваліфікації в Латинській Америці;

o високий рівень безробіття в слаборозвинених країнах, де він сягає позначки 30-40 %. Це примушує людину в пошуках праці емігрувати в інші, більш благополучні з цього погляду країни;

o вивіз капіталу. Цей процес в умовах масового припливу капіталу змінює ситуацію в країні і викликає значне зростання зайнятості, а поряд з цим і приплив дешевої робочої сили з інших країн;

o суттєві відмінності між країнами в структурі зайнятості. Так, у високорозвинених країнах за наявності безробіття в межах 5-6 % практично завжди є вакансії на робочі місця з непрестижною роботою. Вони й заповнюються, як правило, іммігрантами;

o посилення конкуренції, яка змушує підприємців постійно шукати шляхи зменшення вартості товару. Реалізація цих намірів дуже часто пов'язана і з наймом іммігрантів, які погоджуються на значно гірші, ніж у громадян країни, умови оплати праці. Додатковим стимулом до попиту на цю робочу силу з боку підприємців є те, що іммігранти, як правило, не мають належних прав стосовно трудових відносин і на них рідко розповсюджуються соціальні гарантії, що існують для громадян тієї чи іншої країни.

Досить вагомим мотивом для еміграції з країни можуть бути й причини неекономічні. До них слід віднести політичні, релігійні або расові гоніння й утиски, з якими стикаються люди у своїй країні. У кожному конкретному випадку спонукальним мотивом можуть бути й інші причини, як то сімейні, національно-культурні, побутові та ін.

Переміщення населення з одних країн в інші визначають, перш за все, за їх спрямованістю відносно конкретної країни. Той потік населення, який виїжджає з країни в пошуках роботи, називається еміграцією. Якщо ж в якусь конкретну країну приїздить робоча сила з інших країн, то це явище має назву імміграції, а її представників називають іммігрантами.

Міграцію робочої сили залежно від тієї ознаки, яка покладена в основу, класифікують за різними її видами. Так, залежно від терміну, на який переміщується робоча сила, виділяють постійну, сезонну та маятникову міграцію. Залежно від причинно-дозвільного характеру міграційного процесу, як правило, виділяють легальну й нелегальну міграцію. До легальних відносять тих працівників, які легально допущені в країну й працюють у ній за наймом. Нелегальні - це ті іммігранти, які без законних підстав прибули в країну і працюють у ній. Дещо особливе місце займають ті особи, які прибувають у країну, тікаючи від політичних переслідувань, а також біженці. Ці види еміграції не мають у міграційних процесах масового характеру, хоча в період великих соціальних потрясінь, в спричинених революцією чи війною, потоки біженців можуть бути дуже масштабними.

Міграція робочої сили посилює цілісність світового господарства і дає можливість для швидкого, динамічного нарощування виробництва у світовому масштабі. Вона сприяє підвищенню якості робочої сили і певною мірою поліпшує умови її відтворення. Деякою мірою відбувається й вирівнювання розвитку економіки різних держав. Що ж стосується конкретних соціально-економічних наслідків міграції в окремих країнах, то вони неоднозначні і розрізняються за своєю суттю залежно від того, є країна імпортером чи експортером робочої сили.

Країни імміграції, залучаючи додаткову і, як правило, дешеву робочу силу, отримують і додаткову можливість щодо зменшення вартості виробленого товару, а відтак, і виграють у конкуренції по товарах свого експорту на світовому ринку. Зростання пропозиції праці за рахунок іммігрантів призводить і до загального зниження заробітної плати в країні, що підвищує прибутковість підприємницької діяльності. Іммігранти сплачують податки. За рахунок цього надходження до бюджету країни, де вони працюють, як правило, перевищують витрати, які вона несе у зв'язку з їх прибуттям та облаштуванням. За умови імміграції в країну висококваліфікованої робочої сили існує і реальний виграш в економії на підготовку такої робочої сили.

Але поряд з позитивними моментами в країнах, куди прибуває робоча сила з інших країн, є й певні негативні наслідки. По-перше, зростає кількість населення, а відтак, зростає конкуренція на ринку праці і, загалом погіршуються умови купівлі-продажу товару робоча сила. По-друге, посилюються навантаження на сферу послуг і ті громадські установи, які функціонують у даному суспільстві. По-третє, іммігранти часто прибувають переважно з однієї країни або з одного регіону, який різко контрастує за релігією, культурно-побутовими традиціями і звичаями з країною, у яку вони прибувають. Так, у європейські країни дуже багато прибуває вихідців з Близького Сходу, переважно мусульман. їх включення в європейську культуру і взагалі в суспільне життя конкретної країни відбувається дуже складно, часто породжує гострі соціальні конфлікти.

Певні позитивні наслідки від еміграції отримує і країна, з якої масово виїжджаєють громадяни в пошуках роботи в інших країнах. Перш за все, емігранти, як правило, відправляють значні кошти на батьківщину, і це певною мірою поліпшує економіку країн, з яких вони емігрували. Так, тільки в 2008 р. емігранти переказали у свої країни 370млрд дол. СІНА. З них у країни СНД - 16млрд дол., а в Україну - 4,5млрд дол. У разі надлишку пропозиції робочої сили еміграція зменшує тиск на ринку праці і тим самим зменшує соціальне напруження. Емігранти часто через певний період перебування в інших країнах повертаються на батьківщину і, як правило, стають носіями нових знань (як професійних, так і загальних, наприклад, мовних, нової організації виробництва тощо).

Але країна, з якої робоча сила емігрує, зазнає й певних втрат. По-перше, емігрує, як правило, робоча сила в найбільш працездатному віці, а це вже негативно відображається на економіці країни. По-друге, на підготовку кваліфікованої робочої сили витрачаються значні кошти, які ніхто жодним чином не компенсує. По-третє, країна витрачає частину коштів, які б вона отримала у вигляді податку в разі використання вдома тієї робочої сили, що емігрувала.

Міжнародна міграція робочої сили в сучасних умовах має цілу низку особливостей або ознак, які і характеризують її саме як сучасну. Ці особливості, перш за все, стосуються тих якісних зрушень, які відбуваються як на національному, так і на міжнародному ринках праці. Найбільш суттєвою зміною стало формування гнучкого ринку праці. Це ринок, на якому замість жорсткої регламентації процесу праці в часі, формах і просторі, стали масово з'являтися нові форми організації. З'явилась неповна зайнятість, можливість за певних умов вибирати зручний для працівника початок і кінець робочого дня, час перерви на обід тощо. Стали застосовуватися більш гнучкі форми зайнятості протягом року, які більш повно відображають сезонні та інші зміни в попиті на товари та послуги. Значного поширення набула робота, яка виконується вдома. З розвитком систем комунікацій з'явилася можливість залучати працівника до роботи в повному обсязі або для виконання якихось часткових операцій через мережу Інтернет.

Ці зміни на ринку праці відкрили можливість для зростання продуктивності праці. З одного боку, з'явилася можливість більш повно враховувати індивідуальні особливості й бажання працівника стосовно організації процеса праці. З іншого боку, це дало можливість підприємцям значно швидше й повніше реагувати на зміни, які відбуваються на ринку, скорочуючи, наприклад, робочий день або робочий тиждень, і водночас не втрачаючи кваліфіковану робочу силу. Виконання робітником своєї роботи вдома веде до прямої економії витрат на організацію робочих місць, а можливість дистанційного залучення працівників дозволяє розширити коло зайнятих не тільки за межі певного регіону, а й за межі країни.

Суттєвою ознакою сучасного ринку праці стала потужна міграція "мізків". Вона характеризується переміщенням висококваліфікованих працівників та вчених з одних країн в інші. Цей процес досить односпрямований, бо рух такої робочої сили відбувається з слаборозвинутих країн і країн з перехідною економікою у високорозвинені країни. Особливо потерпають від відпливу такої найкваліфікованішої робочої сили країни колишнього соціалістичного табору і особливо тих хто входив до складу СРСР. Кризові явища в економіці колишніх республік СРСР, мізерні витрати на науку й низький рівень оплати праці науковців і висококваліфікованого інженерного персоналу - це найбільш типові причини їх від'їзду в розвинені країни.

Міжнародний ринок праці характеризується і поступовою лібералізацією умов переміщення робочої сили між країнами. Особливо це помітно в межах потужних інтеграційних об'єднань. Так, у Європейському Союзі вже 25 країн із 27 членів цього об'єднання підписали Шенгенські угоди, що надають повну свободу переміщення громадянам цих країн усередині ЄС.

Водночас посилилася роль держави в регулюванні міграційних потоків. Так, держава постійно посилює заходи з боротьби проти нелегальної міграції, водночас вона створює преференції для науковців і працівників певних професій. Та сама Німеччина постійно збільшує кількість "зелених карт" для програмістів з країн Східної Європи. Вони забезпечують їх отримувачам можливість переїхати до цієї країни й отримати роботу.

Ще однією ознакою сучасного міжнародного ринку праці стала його регіоналізація й формування певних центрів тяжіння для емігрантів. По-перше, традиційно привабливим для емігрантів є ринок праці таких країн, як СІНА та Канада. Як і на початкових етапах становлення державності в цих країнах, там і сьогодні приплив іммігрантів дає потужний поштовх у розвитку суспільного виробництва. Щодо населення країн Латинської Америки, то до першої половини ХХ ст. емігранти з цих країн переважно орієнтувалися на північноамериканський ринок. Сьогодні ця тенденція доповнюється потужними міграційними потоками в басейн річки Амазонки. Величезні простори цього регіону й великі природні багатства як магніт притягують сотні тисяч громадян країн Центральної Америки. Високий рівень безробіття в цих країнах, безземелля селян, низький рівень життя, народжуваність, що в чотири рази вища від тієї, що має місце в розвинутих країнах - це ще один важливий чинник руху населення цих країн в Амазонію.

Високим рівнем розвитку й найбільш досконалою правовою оформленістю відрізняється і ринок країн Західної Європи. На цей ринок спрямована потужна міграція з країн Східної Європи, а також з бідних країн Африканського та Азіатського континентів. Остання переважно є нелегальною.

Особливе місце серед регіональних центрів міграції робочої сили займають країни Близького Сходу. У цих країнах мігранти становлять від 85 до 90 % від усього працюючого населення.

Важливим центром тяжіння є також Азіатсько-Тихоокеанський регіон, у якому знаходяться так звані нові індустріальні держави. Потужний розвиток економіки цих країн наприкінці XX - на початку XXI ст вимагав припливу робочих рук. Центрами імміграції стали Японія, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Малайзія.

У міжнародну міграцію робочої сили втягнута й Україна. Для нашої держави за весь період її незалежного існування характерними є як еміграційні, так і імміграційні потоки. Серед імміграційного руху в Україну слід виділити інтенсивне переселення (особливо в перші роки незалежності) депортованих раніше народів. Це кримські татари, греки, болгари, німці, рух яких спрямований головним чином у такий регіон, як Крим. Другий імміграційний поток спрямований на південь нашої держави, куди переселяються мігранти з колишніх республік Середньої Азії. Значна частина іммігрантів, особливо на сході нашої держави, з'явилась унаслідок ведення військових дій у Чечні, Нагорному Карабаху, Вірменії, Грузії. Усі ці потоки іммігрантів мають ту особливість, що це, власне кажучи, не стільки робоча сила, скільки населення, бо ця імміграція здійснюється сім'ями. Ці потоки переселенців збільшують трудовий потенціал нашої держави, але водночас і вимагають значних витрат на їх облаштування, соціальне забезпечення тощо.

Стосовно еміграції, то вона традиційно спрямована на європейські країни такі як Німеччина, Чехія, Польща, Ізраїль, Росія. Серед інших країн слід назвати СІЛА, Канаду і Австралію. Еміграція тут представлена в основному двома потоками. З одного боку, це висококваліфікована робоча сила і вчені, які шукають більш сприятливі умови для реалізації своїх професійних і творчих можливостей і для поліпшення матеріального стану. З іншого боку, це малокваліфікована робоча сила, потік якої за кордон пов'язаний з безробіттям і невисоким соціальним захистом населення.

Наслідки еміграції робочої сили з України неоднозначні. З одного боку, в умовах досить високого рівня безробіття це зменшує тиск на вітчизняний ринок праці і стає джерелом певних валютних надходжень. Важливим стає і те, що та частина робочої сили, яка реемігрує в Україну, як правило, стає носієм нових навичок, знань, нових умінь в організації виробництва. Що ж до втрат, то вони пов'язані з тим, що еміграція кваліфікованої робочої сили, а вона з 1995 р. перевищує імміграцію, веде до загострення проблеми кадрів у вітчизняній економіці. Ураховуючи всі "за" і "проти", нашій молодій державі необхідно зробити все можливе, щоб розробити й реалізувати науково-обгрунтовану програму регулювання міграційних потоків робочої сили.