Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Традиційна процедура

Розподіл функцій

Дуже рідко прийняття законодавчих актів Співтовариства є функцією лише однієї інституції. Так, Комісія іноді має законодавчі повноваження діяти на свій розсуд (див. с. 53). Однак у більшості випадків законодавство Співтовариства є наслідком переговорів і взаємодії двох або більше інституцій. При цьому застосовується такий розподіл завдань:

· Комісія має право законодавчої ініціативи і, таким чином, вносить законодавчі пропозиції;

· Рада є органом, який має максимальні (за обсягом) повноваження щодо прийняття рішень, за винятком тих випадків, коли таке рішення може бути відхилено Європейським Парламентом (див. с. 83);

· Європейський Парламент відіграє роль, яка змінюється залежно від обраної законодавчої процедури — від звичайних консультацій до права вето;

· інші органи, такі як ЕС К і Комітет регіонів, можуть мати консультативні функції.

Такий розподіл завдань відображено в різноманітних законодавчих процедурах, кількість і складність яких протягом останнього десятиліття значно зросли. В сучасному праві Співтовариства необхідно розрізняти: а) традиційну процедуру; б) консультаційну процедуру; в) погоджувальну процедуру; г) процедуру співробітництва; д) процедуру спільного винесення рішень; е) процедуру надання згоди. Ці процедури, а також процедура роботи Комісії під час її самостійної роботи досліджено нижче. Тепер варто зазначити, що незалежно від того, яка використовується процедура, діє певна формальна вимога. Відповідно до ст. 190 Договору про заснування Європейського Співтовариства в усіх нормах законодавства Співтовариства мають бути вказані основи, на яких вони базуються, а також посилання на певну пропозицію чи висновок, що мають обов'язковий характер відповідно до договору. І знову маємо справу з відбитком континентального права. У країнах, які застосовують цю систему, обов'язок зазначати основу будь-якого рішення — незалежно від того, чи є воно законодавчим, адміністративним або судовим — глибоко укорінився в праві та його основоположних принципах.

Традиційна процедура

Як свідчить назва, ця процедура використовувалася фактично в усьому законодавстві Співтовариства до змін, які були запроваджені Єдиним європейським актом і Договором про заснування Європейського Союзу. 1 хоча обсяг її дії був значно зменшений внаслідок цих змін, все ще залишилися галузі, в яких вона продовжує застосовуватися. Серед них: переміщення капіталу в треті країни або звідти (ст. 73(c) ДЗЄС), мінімальні ціни на імпорт відповідно до Спільної сільськогосподарської політики (ст. 44(6) ДЗЄС), зміна або тимчасове припинення дії мита, встановленого відповідно до єдиного митного тарифу (ст. 28 ДЗЄС). Традиційною процедурою передбачено участь у прийнятті рішення Ради і Комісії, без вимоги проведення консультацій з Європейським Парламентом або будь-якими іншими інституціями. Однак це не означає, що такі інституції не можуть надавати консультації Раді й Комісії, якщо останні вважатимуть це за потрібне.

Відповідно до традиційної процедури Комісія висуває ініціативу, а Рада приймає остаточне рішення. Для полегшення посилання цей процес часто позначають висловом "Комісія пропонує, Рада розпоряджається". Однак Європейський Парламент також може брати участь у висуванні законодавчої ініціативи. Відповідно до ст. 138Ь ДЗЄС, яка була введена Договором про Європейський Союз, Парламент може запропонувати Комісії внести пропозиції з питань, щодо яких він вважає за необхідне прийняти акт Співтовариства з метою його імплементації до вказаного договору. Для цього Парламент має діяти на підставі рішення, прийнятого більшістю його членів. Слід також зазначити, що з часом "замкнутість" діалогу між Комісією і Радою відповідно до традиційної процедури була дещо послаблена втручанням інших органів та міркувань. Як уже було згадано вище, Комітет постійних представників нині відіграє важливу роль у посередництві між цими двома органами. До того ж Комісія у певній міри обмежена керівними вказівками Європейської Ради щодо норм, які мають бути прийняті. Свобода дій цих органів також обмежується фінансовими міркуваннями, оскільки відповідно до ст. 201а ДЗЄС Комісія повинна надавати гарантію того, що ця пропозиція може бути профінансована в межах власних ресурсів Співтовариства.

Саме в такій процедурі законодавчі повноваження Ради досягають найвищого рівня. Проте це не означає, що як тільки пропозиція Комісії подається до Ради, то остання має безмежну свободу дій у прийнятті остаточного рішення. Відповідно до ст. 189а(1) ДЗЄС, якщо Рада діє за пропозицією Комісії, будь-який акт про внесення поправки до цієї пропозиції потребує одностайності. Поки Рада не прийняла акт, Комісія може змінювати свою пропозицію в будь-який час (ст. 189а(2) ДЗЄС). У цьому виявляється роль "добросовісного агента", яку Комісія має відігравати на засіданнях Ради, це надає достатньо простору для гнучкості й компромісів, щоб урятувати в пропозиції ті положення, які можуть бути врятовані, а не просто дивитись, як вони будуть скасовані або й узагалі сама пропозиція повністю відхилена.