Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Доступ до гідних умов праці

Ст. 48(2) ДЗЄС вимагає від держав-членів недопущення будь-якої дискримінації на національній основі у питаннях зайнятості, оплати та інших умов праці та працевлаштування. У зв'язку з цим був прийнятий

Регламент 1612/68. Ключові положення містяться в частині І, яка поділяється на три розділи.

Розділ І стосується кваліфікаційних вимог до працевлаштування. Перше положення визначає загальний принцип, який полягає в тому, що будь-який громадянин Співтовариства незалежно від свого місця проживання може займатися будь-якою діяльністю в іншій державі-члені згідно з відповідними нормами, що застосовуються; у цьому він має такі самі пріоритети, що й громадяни країни перебування (ст. 1). Для цього роботодавець і працівник можуть обмінюватися заявами та пропозиціями щодо працевлаштування (ст. 2).

Ст. З запобігає застосуванню будь-яких положень національного права, яке суперечить принципу недискримінації. Відповідно до неформального підходу, який застосовують інституцій Співтовариства в інших сферах, ця норма застосовується не тільки до тих, хто прямо піддається дискримінації на основі громадянства, а й до тих, хто зазнає практичних наслідків позбавлення можливості громадянина іншої держави — члена Співтовариства влаштуватися на роботу. Вказана норма не застосовується у випадках, коли вимагається володіння певним рівнем знань мови, необхідних для цілей посади. Суд постановив, що цим мовним вимогам кандидати повинні відповідати незалежно від їх громадянства. Державам-членам забороняється ставити працевлаштування громадян інших держав — членів Співтовариства в залежність від медичних, професійних критеріїв, які можуть вважатися дискримінаційними на основі громадянства (ст. 6).

Розділ II закріплює норми щодо працевлаштування і рівного ставлення. Відповідно до ст. 7(1) ставлення до працівників-мігрантів не повинно відрізнятися від ставлення до працівників, які є громадянами країни перебування, щодо таких умов праці й працевлаштування, як оплата, звільнення та поновлення на роботі. До того ж їм повинна надаватись можливість користуватися такими самими податковими і соціальними пільгами, якими користуються працівники держави-члена — країни перебування (ст. 7(2)). Поняття соціальні пільги не може тлумачитися в обмеженому розумінні. Воно охоплює право користуватися залізницею за зниженими тарифами, якщо таке право надається працівникам країни перебування. Воно навіть охоплює умови, які майже не стосуються праці й працевлаштування як таких. У справі Mutsch державний прокурор Бельгії намагався (з причин, які більше відомі лише йому) завадити громадянину Люксембургу звернутися до кримінального суду німецькою мовою, навіть незважаючи на те, що цей чоловік мешкав у Юпені (Еиреп)

(німецькомовна община Бельгії), де громадянам Бельгії дозволялося за бажанням користуватися цією мовою! Судді СЄС винесли рішення, в якому вказали, що, незважаючи навіть на те, що ця умова ніяк не впливає на трудову угоду кандидата, вибір мови під час розгляду в суді є дуже важливим питанням; якщо, з огляду на це питання, до іноземного громадянина ставляться інакше, ніж до співвітчизника, це може стати значною перешкодою вільному пересуванню працівників.

Розділ III охоплює питання, пов'язані з сім'ями працівників. Згідно зі ст. 10 працівника-мігранта можуть супроводжувати другий з подружжя, а також найближчі родичі, незалежно від їхнього громадянства. Для інших родичів працівника, які не входять до цієї категорії, але залежать від нього або проживають з ним, необхідно отримувати дозвіл держави-члена — країни перебування. Немає потреби доводити, шо права членів сім'ї працівника-мігранта цілком залежать від його статусу "працівника" в розумінні ст. 48, як пояснено вище (див. с. 194). Це призводить до виникнення дещо абсурдної ситуації, коли члени сім'ї працівника-мігранта, які його супроводжують, мають більше прав, ніж ті, які залишаються вдома, що наочно продемонстровано в рішенні у справі Morson.

Якщо громадянин однієї з країн Співтовариства працює (за наймом або займається самостійною діяльністю) на території іншої держави-члена, другий з подружжя та його діти на утриманні, мають право найматися на роботу в цій державі навіть у тому випадку, коли вони не є громадянами Співтовариства (ст. 11). Фінансові можливості подружжя не мають значення. У справі Guil лікар — громадянин Кіпру одружився з підданою Сполученого Королівства. Незважаючи на те, що він заробляв значно більше, ніж його дружина, він заявив, що залежить від неї; СЄС погодився.