Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Загальні питання

Загальні питання

Ст. 85 (1) Договору забороняє як несумісні зі спільним ринком такі домовленості:

будь-які угоди між підприємствами, рішення асоціацій підприємств та будь-яку узгоджену практику між державами-членами, які мають на меті або зумовлюють як наслідок обмеження, усунення чи перекручення конкуренції в межах спільного ринку, зокрема ті з них, які:

а) прямо чи опосередковано фіксують закупівельні ціни чи ціни продажу та будь-які інші умови торгівлі;

б) обмежують або контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи капіталовкладення;

в) розподіляють ринки чи джерела постачання;

г) встановлюють неоднакові умови щодо рівноцінних угод з іншими торговельними партнерами, що створює для тих нерівні конкурентні умови;

д) обумовлюють укладання контрактів залежно від прийняття іншими сторонами додаткових зобов'язань, які за своєю природою або відповідно до

торговельної практики не мають зв'язку з предметом таких контрактів.

Домовленості в розумінні статті 85(1) Договору

Для того щоб належати до сфери дії цієї заборони, незаконні домовленості мають бути або рішеннями чи договорами між суб'єктами підприємницької діяльності, або рішеннями асоціацій підприємців, або узгодженою практикою. Всі три поняття широко тлумачаться Судом і Комісією. Внаслідок цього іноді дуже важко розрізняти ці три категорії.

Єдиний спільний елемент, який вони мають містити — це таємна змова. Односторонні дії не належать до сфери, охоплюваної ст. 85 Договору, хоча вони також можуть являти собою зловживання домінуючим становищем, що заборонено ст. 86 Договору. Знов-таки, розрізнити односторонню дію та таємну згоду не завжди легко. У справі AEG v Commission було заявлено, що відмова компанії надати торговцю доступ до своєї дистриб'юторської мережі є більше угодою, ніж односторонньою дією, оскільки вона становить складову системи контрактів між компанією та її діючими дистриб'юторами.

Надаючи тлумачення терміна угода, Суд відносив до нього не тільки письмові контракти, а й усні домовленості. Як наслідок, цим поняттям було охоплено неофіційні домовленості (так звані джентльменські угоди і навіть угоди, які тільки дорозуміються). І знову, Суд застосував неформальний критерій, відповідно до якого вирішальним буде зміст домовленості й намір сторін, що її укладають, а не форма. Так, у рішенні у справі Quinine Carte Суд постановив, що джентльменська угода становить "угоду", тому що "цей документ є добросовісним висловлюванням спільного наміру сторін досягти домовленості з огляду на їхню діяльність на Спільному ринку".

Поняття рішення асоціації підприємств тлумачилось як таке, що значною мірою, але не виключно, належить до узгодження заходів, вживаних торговими асоціаціями, навіть якщо відповідна норма має вигляд звичайної рекомендації. Домовленості між більше ніж однією торговою асоціацією будуть розглядатися Судом скоріше як угоди, ніж рішення.

Узгоджена практика може бути визначена як узгоджені між підприємствами дії, які, не являючи собою угоди, свідомо заміняють конкуренцію співробітництвом. Необов'язково це має бути свідомий план; достатньо керуватися вимогою положень Договору щодо конкуренції, яка полягає в тому, що кожен суб'єкт економічної діяльності повинен незалежно визначати політику, якої він буде дотримуватись на Спільному ринку. Таким чином, у рішенні в справі Dyesfwfs Суд підтвердив рішення Комісії про те, що ряд одноманітних заходів, які спрямовуються на підвищення цін, застосованих провідними виробниками, являє собою узгоджену практику.