Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 14.1. Підстави та основоположні поняття

14.1. Підстави та основоположні поняття

До положень про соціальну політику, визначених у Договорі, була введена ст. 119. Це положення було дещо розширено Амстердамським договором, хоча зміст основоположних принципів залишився без змін.

Стаття 119(1) вимагає від держав-членів встановити і дотримуватися принципу рівної оплати для чоловіків і жінок за однакову роботу або роботу однакової вартості. Однак слід пам'ятати, що це положення ставить не тільки соціальні, а й економічні цілі, оскільки воно запобігає виникненню можливості для держав-членів одержувати якісь переваги стосовно конкуренції між ними, використовуючи будь-які недоліки в цій сфері. На сьогодні саме це положення призвело до появи найбільшої кількості норм похідного законодавства та прецедентного права порівняно з іншими аспектами соціальної політики Європейського Союзу, з цієї ж причини воно виділено нами в окремий розділ.

Стаття 119(1) Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства є модернізованою версією першого абзацу первісного варіанта ст. 119, яка була проголошена СЄС договірним положенням з прямою дією. Ця пряма дія є не тільки вертикальною, яка полягає в тому, що державні органи пов'язані принципами щодо своїх громадян, а й горизонтальною, а саме, коли роботодавці, в ролі яких виступають приватні особи, також зобов'язані дотримуватись цих принципів. Інституції Співтовариства намагалися наділити ст. 119(1) якомога більшим обсягом. Наприклад, розширивши поняття дискримінація так, щоб воно охоплювало не лише безпосередню, а й непряму дискримінацію. Безпосередня, або "очевидна", дискримінація, яка виникає, коли в однаковій ситуації має місце різне ставлення або коли в різних ситуаціях ставлення є однаковим, завжди вважалася незаконною. З іншого боку, непряма дискримінація виникає внаслідок впровадження практики, яка перш за все ґрунтується на безсторонньому ставленні, але в результаті застосування такої практики певна стать опиняється в несприятливому становищі порівняно з іншою. Непряма дискримінація необов'язково є незаконною, іноді для неї є об'єктивне виправдання. Отже, щодо термінології права Співтовариства поняття рівної оплати за однакову роботу, на яке раніше робилось посилання в ст. II9, було вдосконалено за допомогою прийняття Директиви про рівну оплату праці й набуло такого вигляду: "рівна винагорода за роботу однакової вартості", яке використовується в Конвенції № 100 Міжнародної організації праці від 1951 р.

14.2. Обсяг поняття "оплата праці"

Ст. 119(2) ДЗЄС визначає термін оплата праці як "звичайну мінімальну або базову заробітну плату чи заробіток, а також будь-яку іншу винагороду в грошовій чи натуральній формі, яку робітник отримує в результаті своєї праці, прямо чи опосередковано, від роботодавця". Хоча, внаслідок того, що стандарти Договору є доволі специфічними, це визначення залишає надто багато простору для тлумачення. У Першій справі Defrene виникло питання щодо можливості застосування ст. 119 Договору до положень законодавства Бельгії, що регулює виплату пенсій, які не охоплюють професію стюардеси. Позивачка стверджувала, що між пенсією й заробітною платою існує прямий і невід'ємний зв'язок. Однак Суд Європейських Співтовариств, керуючись висновком Комісії, постановив, що незважаючи на те, що, в принципі, природа виплат соціального забезпечення не може вважатися невластивою поняттю оплата: різні виплати соціального забезпечення, зокрема пенси за віком, що регулюються безпосередньо законодавством, за відсутності будь-яких елементів домовленості з підприємством або відповідним відділом, що займається наймом працівників, яке є обов'язковим для застосування до загальних категорій працівників, не можуть бути включені до обсягу цього поняття в такому вигляді, який воно має в ст. 119 Договору.

Враховуючи це рішення, СЄС у справах Worringham and Humphreys6 та Barber постановив, що пенсійні виплати працівникам згідно із системою приватних пенсійних фондів, відповідно до якої ці працівники не включаються до державної системи виплати пенсій, становлять "оплату" праці в розумінні ст. 119. Відповідно, в справі Bilka-Kaufhaus, було встановлено, що пенсійні виплати згідно із системою виплат, що має контрактну, а не "установлену законом природу", дають змогу віднести їх до сфери дії ст. 119. Але для автора залишається незрозумілим, чому саме елемент узгодження або контрактна природа таких виплат є настільки важливими критеріями у вирішенні питання про включення пенсійних виплат до поняття оплата. Таке тлумачення Суду є доволі загадковим, оскільки в інших справах "не узгоджувальна" природа об'єктивного права не відіграє вирішальної ролі в рішеннях СЄС. Так, у справі Rinner КШіп було вирішено, що встановлена законом допомога у зв'язку з хворобою належить до обсягу поняття оплати; подібне рішення було винесено у справі Betel щодо встановлених компенсаційних виплат працівникам за відвідування іншими працівниками курсів професійної підготовки, протягом яких вони мали право не бути присутніми на роботі, а, зокрема, встановлено, що ці виплати становлять "оплату".

Однак в інших рішеннях Суд намагається пом'якшити дещо жорсткий характер системи встановлених пенсійних виплат, визначених у рішенні в Першій справі Defrenne. Також система установлених пенсійних виплат розглядалась у справі Lelftingu. Проте в цій справі розглядався факт застосування відповідної системи пенсійних виплат до окремої групи працівників, і тому Суд відрізняє її від Defrenne (№ 1). Тут знову Суд визначив певні хибні, на наш погляд, відмінності. У рішенні а справі Liefting Суд постановив, що допомога, яку державні органи зобов'язані виплачувати, стає "оплатою" в розумінні ст. 119 Договору, коли вона включається до обчислення заробітної плати разом з податками, на основі якої обчислюються інші виплати. Однак у рішенні в справі Newstead v Department of Transport, СЄС постановив, що відрахування з плати державним службовцям не належать до сфери дії ст. 119, тому що це призводить до зменшення чистої заробітної плати службовців. І знову доволі важко зрозуміти, чому саме валові, або чисті, відповідні виплати є такими вирішальними для оцінки можливості застосування ст. 119 Договору.

Інші нещодавні рішення СЄС щодо пенсійних виплат можуть лише додати сумнівів до сфери, що вже і без того невизначена. У справах Neath і Coloroll розглядались пенсійні виплати, які ґрунтувались на внесках службовців до обумовленої контрактом системи пенсійного забезпечення. Такі пенсії відомі як система "встановлених пенсійних виплат", оскільки пенсії, які отримують службовці за системою, встановлюються заздалегідь відповідно до певних актуарних критеріїв. Генеральний адвокат Вальтер ван Гервен (Walter van Gerven) висунув пропозицію про те, що будь-які пенсійні виплати, незалежно від свого характеру — чи встановлені законом або визначені контрактом, чи добровільні або обов'язкові — мають являти собою "оплату" в розумінні ст. 119. Однак Суд додав дещо до цих дійсних відмінностей, які стають критеріями прецедентного права Суду в цій сфері. Він постановив, що пенсії являють собою оплату, але ні внески службовців, ні одноразово виплачувана сума, яку отримує службовець чоловік (але не жінка), не можуть бути віднесені до цього поняття. Таким чином, було втрачено слушну нагоду впорядкувати доволі широку і прийнятну сукупність критеріїв, необхідних для визначення поняття оплота.

Окремо від систем пенсійного забезпечення Суд приділяв увагу спробам широкого тлумачення поняття оплата. У справі Garland оскаржувалося право колишніх працівників залізниці чоловічої статі, які вже перебували на пенсії, і членів їхніх сімей на отримання транспортних пільг, але цього права не мали працівники жіночої статі. Суд відніс надання такої допомоги до сфери дії ст. 119 Договору, з чого можна зробити висновок, що неконтрактна допомога як загальне правило має, в принципі, розглядатись як "оплата". У рішенні у справі Kowalski Суд постановив, що компенсація за звільнення, яка була встановлена колективною трудовою угодою, належить до сфери дії ст. 119. Навіть грошова допомога, що надається експатріантам, яку сплачують інституції Співтовариства своїм працівникам (quis custodiet custodes ipsosf), охоплюється цим поняттям. Схоже, що Суд виокремлює певні умови праці, які, хоча й можуть вільно встановлюватись як частина трудового контракту, не мають безпосереднього грошового змісту. В Третій справі Defrenne позивач оскаржував той факт, що пенсійний вік для жінок відрізняється від пенсійного віку їх колег чоловічої статі. Однак, імовірно, можна стверджувати, що відмінність пенсійного віку має економічні наслідки для тих, на кого поширюються права, що надаються особам старшого віку, від яких особи, що мають виходити на пенсію в молодшому віці, змушені відмовитись.