Господарське право - Задихайло Д.В. - 1. Поняття господарського права. Предмет і метод господарського права

РОЗДІЛ 1. Господарське право та господарське законодавство. Господарські правовідносини

1. Поняття господарського права. Предмет і метод господарського права

Одним з основних напрямів наукового забезпечення трансформаційних процесів в Україні, у тому числі у сфері правового регулювання економічних відносин, є методологічна обґрунтованість господарського права. Загальна характеристика правового регулювання економічних відносин у сфері функціонування народного господарства України, з урахуванням цілей реалізації державної політики ринкової трансформації економіки, переконливо доводить, що перспективним слід вважати розширення дії норм господарського права на базі послідовної товаризації економічних відносин. Окрім того, досвід законотворчості і реалії господарювання свідчать про те, що за сучасних умов неможливе врегулювання всього спектра господарських процесів цивільним законодавством з огляду на методологічну базу регулювання ним майнових відносин.

У свою чергу, сутність господарського права визначається тими завданнями, які воно покликано вирішувати в суспільстві. Завданням господарського права є системне правове забезпечення господарської діяльності, що здійснюється на професійній основі. Таке забезпечення є однією з невід'ємних умов ефективного функціонування народного господарства держави, комерційного та некомерційного господарського обороту.

Хронологія розвитку господарського права має свої історичні корені. У таких відомих зводах давніх законів, як Дигести Юстиніана, "Руська Правда", Литовський статут, знаходимо окремі положення, що стосувалися спільного ведення торгових справ, відповідальності боржників перед кредиторами, банкрутства та деяких інших. Бурхливий розвиток ремесел і торгівлі в епоху Середньовіччя у приморських містах, пов'язаних із торгівлею з іншими державами, сприяв розвитку спеціального регулювання цієї сфери спочатку у формі торгових звичаїв, рішень судів зі справ між торговцями, збірок звичаїв та суддівських рішень (наприклад, "Збірник морського права Ганзи"), а згодом прийняттю кодифікованих нормативно-правових актів. До таких можна віднести Французьке торговельне уложення 1808 р.; Торговельний кодекс Німеччини 1861р. та Німецький торговельний кодекс 1897 р.; Італійське торговельне уложення 1882 р. На початку XX ст. підприємницькі об'єднання товариств були поширені не тільки в Західній Європі, Сполучених Штатах Америки, а й у Російській імперії. Зокрема, у період економічного піднесення в 1913 р. у Росії діяло понад 2 тисячі акціонерних компаній.

З інтеграцією України до світового співтовариства особливої актуальності набуває проблема гармонізації національної нормативної бази стосовно правових систем інших країн. У цьому контексті важливе місце посідає питання уніфікації підходів до регулювання саме господарських відносин.

Більшість країн континентальної Європи свого часу приймали Торгові (Комерційні) кодекси або статути. У Японії поряд із Цивільним і Торговим кодексами діє також Господарський кодекс. Господарське законодавство визнане офіційно в Німеччині, Польщі, Болгарії, наприклад, в Основному законі ФРН (ст. 74 п. 11) є визначення предмета господарського права. Це поняття визнається також у міжнародно-правових документах. У Радянському Союзі у 1919-1920-х роках (у зв'язку з політикою непу) також робилися спроби кодифікації правового регулювання господарської сфери.

Так, у 1923 р. Комітет з внутрішньої торгівлі при Раді праці та оборони РРФСР спільно з Нарком'юстом підготував проект Торговельного зводу СРСР, доцільність прийняття якого обґрунтовувалася необхідністю зовнішнього (із боку держави) регулювання "торгово-промислової стихії". Але у 30-80-ті роки XX ст. тема поділу права на приватне та публічне по суті була витіснена темою структури права та критеріїв виділення в ній галузей права.

Відтоді уся історія радянського цивільного права була відзначена протистоянням прихильників та супротивників концепції "господарського права". Прихильники концепції "господарського права" відстоювали необхідність виділення та законодавчого оформлення господарського права як окремої галузі права, предмет якого вони виділяли як "господарські відносини, що складаються у процесі господарської діяльності", а розпізнавальні ознаки методу вони вбачали "у поєднанні різних способів впливу на господарські відносини, використанні різних методів правового регулювання". Із приводу цього В. В. Лаптєв підкреслював, що господарське право всебічно регулює як відносини "по вертикалі", так і відносини "по горизонталі". Нерозривний зв'язок та єдність цих відносин у реальному житті визначають і єдність норм господарського законодавства, які становлять самостійну правову галузь - господарське право.

Із точки зору Г. Знаменського, радянська система господарського права виникла не під час, а до командно-адміністративної системи - коли здійснювався перехід до непу, а в 1938 р. сформована командно-адміністративна система фактично знищила господарське право.

Отже, сьогодні зрозуміло, що норми сучасного цивільного законодавства встановлюють визначальні засади підприємництва і окреслюють коло договірних і недоговірних зобов'язань з урахуванням приватноправового інструментарію, який базується на принципах недопустимості втручання у сферу особистого життя, свободи власності, підприємництва, договору приватної ініціативи, засадах диспозитивності й еквівалентності. Ці методологічні основи неспроможні охопити регулюванням увесь спектр відносин, що виникають у розмаїтті економічних процесів сучасного суспільства. Об'єктивною основою зазначеної неспроможності є те, що господарські процеси неможливо упорядкувати без елементів публічно-правового регулювання. Крім того, ст. 13 Конституції України наголошує, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки, а забезпечення соціальної спрямованості ринкової економіки неможливе без науково обґрунтованого державного впливу на процес господарювання.

Свого часу економічна наука і соціологія західних країн відпрацювали інструментарій приборкання проявів "дикого" капіталізму, не чим не обмеженого ринку, які мало не призвели до фінансово-господарського колапсу в період "Великої депресії" кінця 20 - початку 30-х років XX ст. Стрижнем цього інструментарію є господарське законодавство, в основі якого лежить симбіоз елементів публічно-правового і приватноправового регулювання економіки. Інструменти державного регулювання економіки повинні мати цілісне, соціально-орієнтоване спрямування щодо суб'єктів господарювання1.

Отже, своєрідність господарських правовідносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як особливу галузь права.

Господарське право є навчальною дисципліною, яка має забезпечити оволодіння основними знаннями з правового регулювання суспільних відносин, організацію безпосереднього здійснення господарської діяльності та управління нею.

Господарське право, як і будь-яку іншу галузь права та юридичну дисципліну, можна визначити за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права.

З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність". Згідно із Законом України "Про економічну самостійність України" від 03.08.1990 р. до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи. У сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність.

У складі предмета господарського права можна виділити три групи відносин: відносини, що складаються під час здійснення підприємницької діяльності; відносини, які тісно пов'язані з підприємницькими, у тому числі й некомерційні, що виникають у процесі господарської діяльності; відносини, що пов'язані з державним регулюванням економіки.

Отже, господарське право за предметною ознакою можна визначити як сукупність суспільних відносин, що регулюється нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Предметом науки господарського права є перш за все господарське право як галузь права. Вона вивчає поняття господарського права, його походження та закономірності розвитку, склад та систему норм господарського права, їх зміст та роль, які зазначені норми відіграють у економіці держави. При цьому особлива увага приділяється тим засобам та методам, які найбільш ефективно регулюють відповідні суспільні відносини.

Наука господарського права являє собою належним чином систематизовану сукупність знань про господарсько-правове регулювання суспільних відносин: закономірність функціонування та розвитку господарського законодавства; способи досягнення його ефективності; засоби отримання нових знань, необхідних для удосконалення господарського права.

Отже, господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею із застосуванням різних методів правового регулювання.

Метод правового регулювання відносин, що застосовується в господарському праві, характеризується складним поєднанням способів впливу на поведінку учасників господарських відносин. Взаємний зв'язок свободи при здійсненні приватних інтересів із державним владним впливом там, де це диктується інтересами держави та суспільства, - характерна риса господарсько-правового методу.

На початкових етапах розвитку сучасної господарсько-правової концепції питання про методи ставилося головним чином в аспекті організації правових зв'язків між суб'єктами господарських відносин. Але держава в процесі регулювання економікою обирає найбільш раціональні методи регулювання господарських відносин, які дозволяють забезпечити ефективне функціонування господарського механізму, що сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. У цьому сенсі важливо з'ясувати роль суб'єктивного фактору у формуванні права та його системи. Хоча система права й засновується на об'єктивних передумовах, характері регулюючих суспільних відносин, право створюється громадськістю, і суб'єктивний фактор, наявність суспільного інтересу у формуванні та розвитку різних галузей права має велике значення.

Поєднання об'єктивного та суб'єктивного у праві прямо стосується методів правового регулювання. Держава має можливість і повинна, керуючись об'єктивно обумовленими інтересами розвитку суспільних відносин, обирати найбільш раціональні методи регулювання, що сприяють такому розвитку.

Таким чином, методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин.

Метод господарського права повинен забезпечувати: трансформацію правовідносин у мотивацію діяльності та впливу економічної, організаційно-адміністративної та політичної природи відповідно до природи факторів, на які здійснюється зазначений вплив; різні режими впливу (владний або диспозитивний); правовий характер впливу, що має вияв у формі дозволів, приписів або заборон, які містяться у правовій нормі.

Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному, за яким діють підприємці (дозволено те, що не заборонено законом); зобов'язальному (ст. 19 Конституції), за яким діють органи державного управління або місцевого самоврядування (зобов'язані та мають права вчиняти ті дії, що на них покладені законом).

Розрізняють чотири основних методи правового регулювання господарських відносин. До них належать: метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта господарювання (створення, реорганізація, ліквідація, видача ліцензії, розміщення державного замовлення); відбувається у формі імперативних норм та передбачає насамперед врахування публічних інтересів власника майна (держави або територіальної громади); метод автономних рішень дозволяє суб'єкту господарювання приймати самостійно, але в межах своїх повноважень юридично значущі рішення. Обов'язок усіх інших суб'єктів - не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, розподіл прибутку на загальних зборах акціонерів); метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін (укладення господарського договору); метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єкту господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної поведінки у сфері господарювання. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи тощо.