Господарське право - Задихайло Д.В. - 4. Правові особливості публічного, попереднього договорів та договору приєднання

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним визнається договір, в якому одна зі сторін - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Правовими особливостями публічного договору є те, що його умови є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Термін "споживач" у публічному договорі вживається для протиставлення її продавцю (товарів, робіт, послуг), тобто стороні, яка на професійній основі надає певні послуги, реалізує товари) та є зобов'язаним суб'єктом. Інакше кажучи, "споживача" як потенційну сторону публічного договору (договору з публічною офертою) слід розуміти у широкому сенсі слова (тобто може йтися не лише про особисте споживання). Наприклад, відповідно до ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 4 липня 2002 р. договір складського зберігання зерна є публічним договором, а його типова форма затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

У окремих випадках у законодавстві чітко оговорено, що певний договір є публічним за умови, якщо на стороні споживача виступає саме громадянин (наприклад, договір особистого страхування).

Під час укладення публічного договору суб'єкт господарювання не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим, якщо інше не встановлено законом. Суб'єкт господарювання також не має права відмовитися від укладення публічного договору, за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови від укладення публічного договору потенційний виконавець зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою (а споживач вправі звернутися до суду з позовом про спонукання до укладення такого договору; якщо судом буде встановлено факт необґрунтованої відмови від укладення публічного договору, тоді останній буде укладено в судовому порядку). У цьому полягають юридичні наслідки визнання договору публічним.

Укладення публічних договорів для суб'єкта господарювання є реалізацією його публічних зобов'язань. Згідно зі змістом ст. 633 ЦК України, стороною, яка повинна надати виконання за публічним договором, завжди є підприємець. Означена стаття не передбачає можливість застосування конструкції договору з публічною офертою щодо договірних відносин, де на боці зобов'язаної сторони (продавця) виступає інший суб'єкт (у тому числі суб'єкт некомерційного господарювання). Натомість ГК України безпосередньо не зазначає, що публічні зобов'язання можуть встановлюватися тільки щодо підприємців.

Згідно зі ст. 178 ГК України суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, у тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного терміну (для господарських відносин цей термін обмежено одним роком) укласти договір на умовах, визначених попереднім договором. Попередній договір може передувати укладенню будь-якого господарського договору, оскільки чинним законодавством не передбачено жодних обмежень відносно застосування цієї договірної конструкції. Попередній договір не трансформується в основний договір; йдеться про два різних договори, що породжують для сторін різні договірні зобов'язання.

Метою укладення попереднього договору є підтвердження справжності намірів щодо укладення у майбутньому договору, щодо змісту якого сторонам вдалося досягти домовленості. Попередній договір породжує для його сторін зобов'язання організаційного характеру-укласти основний договір у строки та на умовах, що оговорені у попередньому договорі. Чинним законодавством передбачена можливість укладення тільки двосторонньо зобов'язуючого попереднього договору. Це означає, що протягом терміну, встановленого у попередньому договорі (не більше одного року з моменту його укладення), кожна з його сторін вправі вимагати від свого контрагента укладення основного договору.

Зміст попереднього договору становлять не тільки його власні умови (серед яких термін укладення основного договору), а й усі істотні умови майбутнього основного договору, відсутність яких виключає можливість задоволення в судовому порядку вимог однієї зі сторін щодо спонукання її контрагента укласти основний договір. Під час укладення основного договору сторони не узгоджують його змісту оскільки він вже визначений попереднім договором та може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін або (за умови недосягнення такої згоди) за вимогою однієї з них у судовому порядку (у випадку істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні попереднього договору, з урахуванням положень ст. 625 ЦК України).

Для укладення основного договору достатньо волевиявлення однієї зі сторін попереднього договору. Інша сторона зобов'язана прийняти (підписати) проект договору. Ухилення він прийняття проекту договору (мовчання, непогодження відносно окремих істотних умов договору, раніше узгоджених у попередньому договорі та ін.) є підставою для звернення заінтересованої сторони до суду з позовом про укладення договору в судовому порядку та/або відшкодування збитків, спричинених порушенням договірного зобов'язання щодо укладення основного договору.

Попередній договір втрачає юридичну силу з моменту укладення основного договору або спливу терміну, який встановлено для його укладення, протягом якого жодна зі сторін не виступила з пропозицією щодо укладення основного договору. Зі спливом даного терміну обидві сторони позбавляються правових підстав для задоволення вимог про укладення основного договору в судовому порядку.

До господарських відносин, що виникають у процесі укладення попереднього договору, застосовуються положення ст. 635 ЦК України про попередній договір (про форму попереднього договору, про відповідальність його сторін за ухилення від укладення основного договору, про підстави припинення зобов'язання, заснованого на попередньому договорі) з урахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством (зокрема, ст. 182 ГК України). Так, попередній договір укладається у формі, яку встановлено для основного договору (такою для господарського договору є письмова форма). Зобов'язання, засноване на попередньому договорі, припиняється: Його належним виконанням (укладенням основного договору); спливом терміну, який встановлено для його виконання; розірванням або визнанням недійсним попереднього договору. Сторони несуть відповідальність за неналежне виконання (прострочення виконання) зобов'язання, незалежно від того, чи було у попередньому договорі закріплено умову про відповідальність за його виконання (ч. 2 ст. 635 ЦК України). Разом із тим до господарських відносин не застосовується п. З ч. 1 ст. 635 ЦК України, згідно з яким істотні умови основного договору, які не узгоджено у попередньому договорі, мають узгоджуватися у порядку, встановленому у попередньому договорі, якщо такий порядок не установлений актами цивільного законодавства. Попередній договір, в якому відсутні всі істотні умови основного господарського договору, слід вважати таким, що не відбувся (неукладеним). Більше того, наявність попереднього договору виключає традиційну процедуру узгодження договірних умов основного договору.

Конструкцію попереднього договору слід відмежовувати від інших суміжних конструкцій, які використовуються у господарській практиці, як-от: угода про наміри та генеральні (рамкові) договори.

На відміну від попереднього договору, який передує укладенню тільки одного основного договору, на підставі генерального договору (приміром, договору про відкриття кредитної лінії, договору транспортного експедирування і т. ін.) планується тривале співробітництво, що опосередковується цілим блоком поточних договорів. Крім того, на відміну від попереднього договору, генеральний договір не втрачає юридичної сили з моменту укладення поточного (поточних) договорів. Припинення чинності генерального договору пов'язано або з його достроковим розірванням, або зі спливом встановленого сторонами терміну його дії.

Угода про наміри досягається до моменту підписання сторонами основного (кінцевого) договору та не призводить до жодних юридичних наслідків. Разом з тим документ, який відповідає вимогам ч. І ст. 635 ЦК України, частинам 1, 2 ст. 182 ГК України, є попереднім договором, незалежно від його назви, навіть якщо сторони визначили його як договір про наміри, протокол про наміри тощо. Такий попередній договір створює для сторін юридичні наслідки. Якщо ж документ, названий сторонами попереднім договором, не відповідає вимогам ч. 1 ст. 635 ЦК України, частинам 1, 2 ст. 182 ГК України, то він не є попереднім договором, хоча б він і містив наміри сторін до співробітництва, до розробки проектів договорів та їх укладення в майбутньому тощо.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Такий засіб визначення змісту господарських договорів використовується суб'єктами господарювання для економії часу при наданні однотипних послуг, робіт, використання однотипних схем реалізації товарів. Використання конструкції договору приєднання виключає переддоговірний етап ведення переговорів (особисті зустрічі, обмін листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо). Проформа (стандартна форма) договору приєднання розробляється оферентом самостійно, відповідно акцепт договору приєднання може бути здійснений тільки шляхом беззастережного приєднання. Якщо ж під час укладення договору стороні, яка приєднується, вдалося наполягти на зміні змісту окремих договірних умов або на включенні у договір додаткових умов, то такий договір уже не може кваліфікуватися як договір приєднання, відповідно на самі договірні відносини вже не поширюється дія норм про договір приєднання.

Оскільки сторона, яка приєдналася до договору, не мала можливості вплинути на формування умов договору на стадії його укладення, вона наділяється правами відносно зміни умов договору приєднання вже після його укладення, а також щодо його розірвання в односторонньому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Частина 3 ст. 634 ЦК України передбачає, що якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору. Це означає, що сторона, яка приєдналася до договору як підприємець, не має права на зміну (розірвання) договору в односторонньому (досудовому) порядку. В такому випадку сторона, яка надала договір для приєднання, самостійно вирішує питання про можливість (неможливість) задоволення вимог свого контрагенту відносно зміни або розірвання договору приєднання. Разом із тим сторона, яка приєдналася до договору (у тому числі, якщо нею є підприємець), має право звернутися ,до суду з позовом про визнання окремих умов такого договору недійсним. Так, зокрема, можуть бути визнані недійсними умови договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.