Господарське право - Задихайло Д.В. - 2. Форми господарсько-торговельної діяльності

Діяльність суб'єктів господарювання у сфері товарного обігу, яка спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг на підставі ст. 263 ГК України, є господарсько-торговельною діяльністю. Таким чином, основним учасником такого виду господарської діяльності є суб'єкт господарювання. До господарсько-торговельної діяльності належить і допоміжна діяльність, така як: переміщення, зберігання, сортування, пакування тощо.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу можна зобразити у вигляді схеми (рис. 2).

Рис. 2. Форми господарсько-торговельної діяльності

Поділ господарсько-торговельної діяльності на поставку, контрактацію сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлю-продаж, оренду, міну, лізинг та інші види діяльності, що випливає з ч. 4 ст. 263 ГК, та визначення спеціального правового регулювання надало змогу сформулювати спеціальні правила, що стосуються зазначених видів господарсько-торговельної діяльності, та дещо скоригувати сферу застосування норм окремих субінститутів купівлі-продажу, що виокремлюються в ЦК України.

Матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених ГК України, також на основі договорів купівлі-продажу.

Законодавством можуть передбачатися особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб. Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" встановлює загальні правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід розглядати як засіб державного регулювання економіки для формування обсягу продукції, необхідної для державних потреб.

За договором поставки (ч. 1 ст. 265 ГК України) одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Для визначення основних ознак, притаманних договору поставки, слід порівняти його з договором купівлі-продажу (див. табл. 2).

Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом (п. 5 ст. 265 ГК України).

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таблиця 2. Основні ознаки договору поставки і договору купівлі-продажу

Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України (ст. 271 ГК). До затвердження таких актів у частині, що не суперечить законам України, та за умови відсутності нормативно-правових актів України, які регулюють відповідні відносини, застосовуються Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання, що були затверджені постановою Ради Міністрів Союзу PCP від 28.07.1988 р. № 888. Зокрема, із зазначенням у п. 1 ст. 687 ЦК на те, що додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства, разом із зазначенням у п. 38, п. 45 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і п. 31, п. 38 Положення про поставки товарів народного споживання (порядок та строки приймання продукції і товарів визначаються Державним арбітражем СРСР), можна встановити сферу, в якій приймання продукції і товарів має здійснюватись відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів Союзу PCP від 15 червня 1965 р. № П-6 із наступними змінами) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів Союзу PCP від 25 квітня 1966 р. № П-7).

Для забезпечення державних потреб у продукції законодавство окремо регламентує відносини, які при цьому встановлюються. Закони України "Про поставки продукції для державних потреб", "Про державне оборонне замовлення", "Про державний матеріальний резерв", "Про здійснення державних закупівель" визначають загальні правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід розглядати як засіб державного регулювання економіки для формування обсягу продукції, необхідної для державних потреб.

Сторонами договору поставки виступають постачальник і покупець. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Укладаючи договори поставки, сторони є вільними у виборі контрагентів і визначенні умов договору. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

Зміст договору становлять права і обов'язки його сторін. Сторони, якщо інше не визначено законодавством, самостійно визначають умови договору поставки. Обов'язковими істотними умовами договору поставки є: асортимент, кількість, якість товарів; строки поставки і ціна; порядок приймання товарів; відповідальність за неналежне виконання зобов'язань за договором; форма і порядок розрахунків за поставлену продукцію.

Договори поставки можуть бути довгострокові, короткострокові, разові. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного і безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі має бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

Сторонами може бути передбачено поставку товарів окремими партіями. У такому разі строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання - місяць. Вони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Кількість товарів також визначається за згодою сторін. Вони поставляються згідно зі специфікацією, де зазначається повний асортимент продукції, що поставляється.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаро-супровідним документом, який надсилається разом із товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову віл товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством України.

Стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися довші строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі більш тривалі гарантійні строки порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами.

Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару. Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається таким, що відповідає гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб.

Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Позови, що випливають із поставки товарів неналежної якості, можуть бути подані протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором. У разі поставки некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений - вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару. Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє постачальника (виробника) від відповідальності.

Контрактація сільськогосподарської продукції.

Указом Президента України від 20.10.1995 р. "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" визначено широкий перелік форм реалізації сільськогосподарської продукції, а саме: "виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи її за контрактами (включаючи державні) та іншими договорами через біржі, торговельні та контрактові доми, заготівельні та посередницькі організації". Відповідно до загальних засад цивільного законодавства закупівля сільськогосподарської продукції може здійснюватись на основі договорів купівлі-продажу, поставки, комісії, міни, контрактації.

Контрактація сільськогосподарської продукції мас характер торгової угоди між виробниками сільськогосподарської сировини і промисловими підприємствами, що здійснюють її переробку, має подібні риси з договорами купівлі-продажу, поставки, міни, підряду та загально-договірних форм правочину з відкладальною умовою та попереднього договору. Але, у свою чергу, виокремлюється спеціальним призначенням, сферою застосування, предметом, змістом, а також особливим порядком укладання і виконання. Державні закупівлі можуть здійснюватися з урахуванням Закону України "Про здійснення державних закупівель" як за договором контрактації, так і за договором поставки, оскільки особливі вказівки щодо конкретних видів договорів у законодавстві відсутні. Стосовно співвідношення договорів купівлі-продажу, поставки і контрактації історично можна зустріти кілька відмінних одна від одної позицій у науковій літературі: про самостійність кожного договору1; про родовий характер договору купівлі-продажу стосовно договорів поставки та контрактації2; про автономію договорів купівлі-продажу і поставки, але одночасно про родовий характер договору купівлі-продажу відносно договору контрактації.

Остання позиція, зокрема, прийнята і сучасним законодавством. Так, ст. 713 ЦК України передбачено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. До відносин контрактації сільськогосподарської продукції застосовуються положення ЦК України про контрактацію (ст. 713), загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, положення статей 272-274 ГК України. Контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише державні організації, а й юридичні особи права приватної власності.

Особливості державних закупівель сільськогосподарської продукції шляхом укладення договору контрактації визначені у статтях 272 - 274 ГК України. У них міститься загальна характеристика державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації, а також дається вказівка на особливості цього виду договорів. Державна закупівля сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її (ч. 2 ст. 272 ГК).

Державні закупівлі здійснюються з урахуванням вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель". Згідно з п. 4 ст. 1 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, регулюються окремими актами законодавства України.

Об'єктом договору контрактації є сільськогосподарська продукція, що підлягає передачі її виробником заготівнику. При контрактації предметом є те майно, яке не існує в натурі на момент укладення договору щодо виникнення якого є певні ризики, пов'язані з виробничими біологічними процесами, кліматичними умовами тощо. Наявність у вигляді об'єкта договірних відносин вирощеної (виготовленої) одним з їх учасників - виробником сільськогосподарської продукції, є однією зі специфічних ознак правової конструкції договору контрактації. Саме вимога ЦК України стосовно того, щоб сільськогосподарська продукція, що реалізується за договором контрактації, була вирощена безпосередньо продавцем-виробником, відрізняє цей договір від договору поставки, за яким постачальник може реалізувати як продукцію власного виробництва, так і закуплену в інших осіб. Сільськогосподарська продукція - це будь-яка продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення 1-24 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.98 р. № 1354.

Зміст договору контрактації.

У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. З ст. 272 ГК України).

Згідно зі ст. 273 ГК України виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.

Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість.

У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог ГК України.

Енергопостачання.

Енергопостачання через приєднану мережу як форма господарсько-торговельної діяльності регулюється § 5 гл. 54 ЦК України, § 3 гл. 30 ГК України, законами України: від 08.02.95 р. № 39/95-ВР "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", від 16.10.97 р. № 575/97-ВР "Про електроенергетику", від 24.06.04 р. № 1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги", від 01.07.94 р. "Про енергозбереження", підзаконними нормативними актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України і актами Національної комісії регулювання електроенергетики України. Так, наприклад, Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про регулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України" від 19.07.2000 р.; Порядком застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 р.; Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 15 від 13.06.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 26.07.1996 р. № 408/1433); Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 36 від 12.08.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 14.08.1996 р. за № 448/1473); Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 15/1 від 13.06.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 08.08.1996 р. за № 433/1458); Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 3 від 08.02.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 10.04.1996 р. за № 174/1199); Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 152 від 11.10.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 31.10.1996 р. за № 637/1662); Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 та ін.

Згідно з ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Енергопостачальні підприємства інших крім державної і комунальної форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами (ч. 5 ст. 275 ГК України).

Користування електричною і тепловою енергією допускається лише на підставі договору, що укладається між енергопостачальною організацією та споживачем. Подача газу також здійснюється на підставі договорів. Особливістю цих договорів є те, що вони опосередковують безперервний характер постачання енергії та газу, нерозривність виробництва, передачі й споживання ресурсів. Саме це зумовлює необхідність державного регулювання цієї діяльності (у тому числі ліцензування).

Постачання енергоресурсів здійснюється за виділеними лімітами, які за своєю правовою природою є плановими актами, дають споживачам право на одержання певної кількості ресурсів і водночас створюють обов'язок для постачальної організації надавати ці ресурси. У разі якщо енергія виділяється за рахунок замовлення на державні потреби (ліміт), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.

Незважаючи на певні технічні та правові відмінності у постачанні електричної, теплової енергії і газу, названі договори мають багато спільних рис, які об'єднують їх у одному структурному типі договору і дають змогу відрізнити його від Інших договорів, зокрема від договору поставки. Предметом цього договору може бути лише електрична енергія у вигляді електричного струму і теплова енергія у вигляді пари або гарячої води. За договором на постачання газу споживачам подається природний або штучний горючий газ. На відміну від договору поставки, енергія і газ передаються споживачеві через приєднану до постачальної організації мережу, внаслідок чого забезпечується можливість безперебійного постачання ними споживачів.

Згідно зі ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Виробники і постачальники енергії зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Характеристика договору: предмет договору енергопостачання - енергія (електрична енергія, пара, гаряча і перегріта вода), газ; договір про постачання енергії або газу є консенсуальним, двостороннім та сплатним; сторони договору - енергопостачальник і споживач.

Згідно із ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Ціни на енергію можуть встановлюватися вільно, за угодою сторін (див., зокрема, Умови та правила здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затв. постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12.08.96 р. № 36), а також державою (див., зокрема, Порядок формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом, затв. постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.01.2001 р. № 47) залежно від категорії споживачів енергії.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. Так, Положенням "Про регулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України" від 19.07.2000 р. закріплено, що всі підприємства та організації повинні робити розрахунки за спожиту електричну і теплову енергію тільки в грошовій формі. Розрахунки здійснюються через розподільчі рахунки, які відкриваються в установах уповноважених банків усім енергопостачальникам, що забезпечують енергопостачання на закріпленій території. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що проводиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі ст. 277 ГК України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України: від 21.07.2005 р. № 630 були затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, від 26.07.1999 р. № 1357 - Правила користування електричною енергією для населення, від 09.12.1999 р. № 2246 - Правила надання населенню послуг з газопостачання (постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 р. № 476 були викладені в новій редакції). Правила користування електричною енергією, затверджено Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики № 28 від 31.07.1996 р. (зареєстр. у Міністерстві юстиції України 02.08.1996р. за № 417/1442) тощо.

Однією з форм господарсько-торговельної діяльності є комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу (ст. 263 ГК України). Законодавство України та ділова практика виділяють дві групи посередництва: економічне посередництво, посередництво у правовому значенні. Основними критеріями розподілу цих груп посередництва є такі: за рахунок кого діє посередник; в інтересах кого діє посередник. Економічне посередництво набуло значного розвитку в господарсько-торговельній діяльності, зокрема в зовнішньоекономічній діяльності. Економічне посередництво опосередковується договорами, за якими посередник має можливість діяти у відносинах із третіми особами від власного імені у зв'язку з набуттям права власності на майно: дилерський договір1; дистриб'юторський договір. Економічний посередник придбаває майно (товари, продукцію), як правило, у виробника чи його представника і, вже від свого імені, відчужуючи ці товари або продукцію, здійснює своєрідне посередництво між виробником та споживачами.

Посередництво у господарсько-торговельній діяльності у правовому значенні опосередковується договорами: за якими посередник, укладаючи договори, діє у відносинах із третіми особами від імені суб'єкта, якого він представляє: договір доручення, агентський договір; договори, за якими посередник, укладаючи договори, діє у відносинах із третіми особами від власного імені, однак, не набуває права власності на майно, що відчужує або придбаває суб'єкт, якого він представляє: договір комісії, договір управління майном; договори, за якими посередник надає послуги, пов'язані з укладанням суб'єктом, якого він представляє, договорів із третіми особами, при цьому сам посередник договорів із третіми особами не укладає взагалі: договір з надання послуг, агентський договір.

Інститут комерційного посередництва є новим у сфері господарювання, що урегульований гл. 31 ГК України. Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє (ч. 1 ст. 295 ГК України).

Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво (ч. 2 ст. 295 ГК України).

Відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються ГК України (гл. ЗІ), гл. 63 ЦК України "Послуги. Загальні положення" (позаяк предметом агентського договору є саме надання посередницьких послуг), положеннями ЦК України, якими регулюються відносини доручення, іншими нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.

Незважаючи на те, що згідно з ч. 2 ст. 305 ГК до агентських відносин субсидіарно можуть застосовуватися положення ЦК України, якими регулюються відносини доручення, це не перетворює договори доручення та агентський договір у тотожні правові інститути. Висновок про несхожість цих договорів слідує хоча б з огляду на зміст ч. І ст. 297 ГК, відповідно до якої за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Тобто у договорі доручення та в агентському договорі не збігаються предмети, оскільки згідно з першим повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії (вчинити правочин), а в агентському договорі агент може вчинювати як юридичні, так і фактичні дії1.

Основні ознаки комерційного посередництва: комерційне посередництво є підприємницькою діяльністю; для комерційного агента комерційне посередництво є видом господарської діяльності, яка здійснюється з метою одержання прибутку; зміст комерційного посередництва - надання послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності; послуги надаються шляхом посередництва; посередництво здійснюється від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого представляють; комерційне посередництво опосередковується агентським договором; агентський договір укладається лише у письмовій формі.

Комерційний посередник (агент) виступає від імені принципала (від лат. principalis, що означає "головний"), тобто особи, яку він представляє. З цієї причини відносини, що регулюються договорами ко