Господарське право - Задихайло Д.В. - 5. Саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку

Допоміжною формою щодо державного регулювання фондового ринку є інституційно-правова. Це важливий засіб регулювання конкретних аспектів взаємовідносин на ринку цінних паперів, які не охоплюються державно-правовим регулюванням, що забезпечує конкретизацію регулівного впливу державних органів на ринок у тому випадку, коли ними делегується частина своїх повноважень саморегулівним організаціям (далі - СРО).

Вивчення причин появи і розвитку СРО у країнах із розвинутою ринковою економікою показало, що вони виникають і розвиваються у зрілому фондовому ринку, коли державне регулювання вже не спроможне охопити всю систему ринкових відносин. У економічній і правовій літературі обговорювалися два шляхи виходу із ситуації, що склалася. Перша - деталізація правил нагляду за окремими сегментами ринку. Однак ефективність таких заходів була сумнівною, а витрати, пов'язані із доведенням статей закону до учасників ринку, збільшувалися. Другий - створення систем саморегулівних організацій, які наділяються повноваженнями повного контролю над діяльністю своїх членів. Вихід було знайдено у створенні змішаної системи. У юридичній літературі зазначається, що, контроль, який здійснюється СРО над діями своїх членів, є більш жорстким і ефективним1.

В Україні система регулювання фондового ринку фактично ґрунтується на поєднанні саморегулювання та державного регулювання, але пріоритет належить державі. На сьогодні в Україні ні фондовий ринок, ні вся система економічних відносин не готові до того, щоб СРО були передані повноваження контролю і нагляду за її членами в широкому обсязі.

Законодавчу основу діяльності СРО в Україні становлять такі нормативні акти: Закон України "Про цінні папери і фондовий ринок", Положення про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку, затверджене рішенням ДКЦПФР від 17.02.2009 р. № 125. Документ визначає основні засади та вимоги до функціонування СРО на ринку цінних паперів.

Згідно з указаними нормативними актами саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку визначається як неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку: а) з торгівлі цінними паперами; б) з управління активами інституційних інвесторів; в) депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених ДКЦПФР.

У 2009 р. набули чинності положення частини першої статті 48 Закону "Про цінні папери та фондовий ринок", згідно з якими з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів повинна існувати лише одна саморегулівна організація. У результаті, відтепер на вітчизняному фондовому ринку діятимуть три єдині СРО за основними видами професійної діяльності: Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УА.ІБ) та асоціація "Українські фондові торговці" (АУФТ).

Фактично таким чином була усунута множинність СРО на ринку цінних паперів2. Основною причиною такого законодавчого кроку є унеможливлення конкуренції серед СРО і уникнення заниження планки вимог при формулюванні стандартів саморегулювання. Ця проблема існувала в Україні у зв'язку з функціонуванням Асоціації учасників фондового ринку України (АУФРУ), яка за рахунок низького розміру членських внесків та низьких стандартів конкурувала з ПАРД, що не дозволяло останній впроваджувати функції саморегулювання її членів1.

Більшість прихильників "єдиності" СРО в одній сфері професійної діяльності виходять з постулату необхідності забезпечення "єдиності" фондового ринку з точки зору єдиних стандартів поведінки його учасників. Наявність двох і більше СРО в одній сфері є виправданою, якщо виправдана наявність різних стандартів діяльності. За умови "єдиності" стандарту необхідність у більш ніж одній СРО відпадає, інакше це призводить до так званого "регуляторного" арбітражу і внутрішніх конфліктів, переходу професійних учасників під регулювання більш м'якої СРО, залежності діяльності СРО більшою мірою від суб'єктивних інтересів її учасників, і якщо СРО не буде служити реалізації цих інтересів, вони можуть залишати конкретну СРО, скорочуючи фінансову базу саморегулювання.

Прибічники "множинності" (до них, зокрема, належить Я. М. Мір-кін) вважають, що "єдиність" стандартів на фондовому ринку може досягатися шляхом узгодження дій кількох СРО, створення ними різних робочих Груп, обміну інформацією, під контролем державного регулятора. Крім того, якщо вдається формулювати міжнародні стандарти при великих розбіжностях у підходах у різних країнах і юрисдикціях, то чому цього не можна зробити в межах однієї країни і одного національного ринку.

Науковці, які підтримують "єдиність" СРО, залишають поза увагою ймовірну небезпеку монополізації ринку, яка може здійснюватися єдиною СРО. За цих умов може знівелюватися сама сутність саморегулювання, принцип добровільності та ініціативності, що обов'язково привнесе певні ризики для ринку у цілому, а також у разі, якщо СРО буде здійснювати політику, яка завдаватиме шкоди ринку (наприклад, реалізується непродумана концепція розвитку ринку, встановлюються монопольно високі ціни на послуги СРО тощо)3. У той же час конкуренція між різними СРО може мати позитивний ефект не тільки у сфері регулювання, а й у розв'язанні фундаментальних питань розвитку фондового ринку в державі.

Убачається, що законодавцю слід було б не скорочувати кількість СРО, а пред'являти більш суворі вимоги щодо видачі/продовження дії свідоцтва СРО (не дозволяти функціонувати суто номінальним СРО, якою, зокрема, була АУФРУ та низка бірж) та видачі ліцензій професійним учасникам фондового ринку.

Професійний учасник фондового ринку (крім фондових бірж і депозитарію) не має права здійснювати діяльність, на яку він має ліцензію, якщо він не є членом принаймні однієї СРО (ч. 4 ст. 16 Закону "Про цінні папери і фондовий ринок"). Отже, участь у СРО є обов'язковою для професійнім учасників фондового ринку.

По-різному можна оцінювати законодавчо встановлені вимоги щодо обов'язкового членства в СРО.

Так, деякі дослідники підкреслюють антагонізм принципу обов'язкової участі в СРО і статусу останньої як добровільного об'єднання професійних учасників РЦП1. Інші ж зазначають, що немає підстав говорити про те, що вимога обов'язкового членства в СРО обмежує права професійних учасників РЦП. Держава, реалізуючи суспільні відносини, що виникають на цьому ринку, встановлює певні вимоги до певних суб'єктів цього ринку. Поряд з іншими законодавчо закріплена і вимога обов'язкового членства в СРО. Тому будь-який суб'єкт, який має здійснювати відповідну діяльність на РЦП, повинен серед інших обов'язкових вимог дотримуватися і цієї вимоги2. Більше того, таке положення є бажаною передумовою для делегування останній регуляторних повноважень3.

Однак Закон "Про цінні папери і фондовий ринок" не містить вимоги стосовно того, що професійний учасник РЦП в одній категорії ліцензування має бути членом єдиної СРО за цією категорією. Якщо ж до управління активами ніяких сумнівів щодо вибору СРО не виникає1, то щодо останніх двох є певні проблеми. Так, близько 90 % усіх зберігачів цінних паперів в Україні мають ліцензію торговця цінними паперами. Отже, вони можуть стати членами як ПАРД, так і АУФТ.

Нормативно-правовими актами ДКЦПФР слід вирішити цю проблему, щоб не довелось вдаватися до саморегулівного арбітражу; наприклад, безвідповідальний торговець, який має також ліцензію зберігана, може стати членом ПАРД лише для того, щоб уникнути регулювання своєї торговельної діяльності з боку єдиної СРО торговців. Експерти Проекту розвитку ринку капіталу рекомендують закріпити у Положенні ДКЦПФР таку вимогу: "Кожний професійний учасник ринку цінних паперів повинен бути членом (учасником) принаймні однієї СРО, а саме такої СРО, яка стосується виду професійної діяльності, яку переважно здійснює цей учасник ринку".

Таким чином, первісно в Україні була запроваджена модель СРО, яка була заснована на добровільності членства у СРО, а також їх множинності. Однак численні зловживання на ринку цінних паперів змусили державу відійти від неї та закріпити жорстку модель, засновану на обов'язковому членстві у СРО, кількість яких становить одна СРО з кожного виду професійної діяльності на РЦП.

Законодавством передбачається також ще низка обов'язкових вимог, що пред'являються при створенні СРО. До них належать такі: 1) СРО повинна об'єднувати понад 50 % професійних учасників фондового ринку за одним із трьох вищезазначених видів професійної діяльності; 2) СРО можуть бути створені лише в організаційно-правових формах, передбачених для об'єднань підприємств. Однак всі існуючі СРО в Україні створені у формі асоціацій; 3) СРО повинна мати у своєму розпорядженні активи у розмірі не менше 600 тис. грн для забезпечення статутної діяльності; 4) організація, створена професійними учасниками фондового ринку, набуває статусу СРО за рішенням ДКЦПФР з дати внесення запису про неї до реєстру СРО, який веде ДКЦПФР; 5) правила і стандарти повинні бути обов'язковими для виконання всіма членами такої СРО.

Метою діяльності СРО професійних учасників фондового ринку є забезпечення провадження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації, розроблення і затвердження правил, стандартів професійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності.

Основними функціями СРО є: 1) розроблення і затвердження правил та стандартів провадження відповідного виду професійної діяльності на фондовому ринку; 2) розробка та прийняття кодексу професійної етики та здійснення контролю за його дотриманням членами організації; 3) установлення вимог до професійної кваліфікації працівників/ членів СРО; 4) організація професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників/членів СРО; 5) розміщення на веб-сайті СРО інформації щодо законодавства України та змін до нього; 6) упровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між СРО і членами СРО та їх клієнтами; 7) ініціювання вдосконалення законодавства України; 8) представлення інтересів членів СРО у органах державної влади, судах, інших організаціях та захист їх інтересів; 9) сприяння захисту прав інвесторів.

Згідно зі ст. 49 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів" ДКЦПФР може делегувати саморегулівній організації такі повноваження: 1) збирання, узагальнення та аналітичне опрацювання даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності; 2) проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки; 3) подання їй обов'язкового для розгляду клопотання про припинення (зупинення) дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності; 4) сертифікація фахівців фондового ринку; 5) видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

ДКЦПФР у встановленому нею порядку може делегувати інші повноваження СРО.

ДКЦПФР делегує СРО повноваження з регулювання фондового ринку в установленому нею порядку за заявою цієї організації.

У місячний строк після отримання заяви від СРО ДКЦПФР приймає рішення про делегування або відмову в делегуванні повноважень СРО.

У рішенні про делегування СРО повноважень зазначаються: найменування СРО, якій делегуються повноваження; повноваження, які делегуються; строк, на який делегуються повноваження; порядок державного контролю за здійсненням делегованих повноважень. Воно підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України як нормативно-правовий акт та оприлюдненню відповідно до законодавства.

Строк делегованих СРО повноважень продовжується в порядку, встановленому для їх отримання.

СРО має право подавати заяву про делегування їй додаткових повноважень лише за умови задовільного виконання раніше делегованих повноважень.

Умовами для прийняття рішення про делегування організації-претенденту професійних учасників фондового ринку повноважень ДКЦПФР щодо регулювання фондового ринку є: наявність правил і стандартів професійної діяльності на фондовому ринку, що є обов'язковими для виконання всіма членами саморегулівної організації; статус непідприємницької організації; наявність у власності для забезпечення статутної діяльності активів у розмірі не менше ніж 600 тисяч гривень.

СРО професійних учасників фондового ринку набуває делегованих їй ДКЦПФР повноважень з дня опублікування в офіційному друкованому виданні її рішення ДКЦПФР про делегування відповідних повноважень саморегулівній організації.

Із метою регулювання та контролю за діяльністю СРО ДКЦПФР має право: розглядати скарги професійних учасників ринку цінних паперів про відмову в прийнятті до складу саморегулівної організації; розглядати скарги членів (учасників) саморегулівної організації щодо санкцій, застосованих до них організацією; здійснювати самостійно або спільно з іншими відповідними органами планові перевірки саморегулівної організації; приймати рішення про позбавлення статусу СРО; у разі порушень саморегулівною організацією законодавства, статуту, правил чи інших документів, які регламентують її діяльність, надсилати письмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень, а також застосовувати інші санкції в межах, визначених законодавством, та ін.

Таким чином, СРО є складовою частиною нормально функціонуючого фондового ринку. Розвиток саморегулювання сприяє підвищенню ефективності державної регуляторної політики, формуванню конкурентних ринкових відносин, гармонізації відносин між бізнесом та владою. Разом із тим в умовах фінансової кризи у всьому світі посилюється роль державного регулювання. Зі свого боку професійні об'єднання мають доводити ефективність їхньої діяльності. Незважаючи на це, фондовий ринок має йти шляхом підвищення ролі СРО професійних учасників РЦП та встановлення їх більш тісного зв'язку з регуляторними органами. Для цього необхідно сформувати концепцію саморегулювання та прийняти спеціальний закон "Про саморегулівні організації на фінансових ринках", в якому мають бути закріплені основні принципи діяльності СРО; визначення процедури делегування СРО повноважень; сприяння створенню за участю СРО страхових та гарантійних фондів, що забезпечують додатковий захист прав інвесторів.