Господарське право - Задихайло Д.В. - 1. Правове регулювання інноваційної діяльності в Україні та сучасний стан інноваційного законодавства України

1. Правове регулювання інноваційної діяльності в Україні та сучасний стан інноваційного законодавства України

Інтенсивний характер соціально-економічного розвитку промислово розвинутих країн зумовлений їх переходом до економіки нового - постіндустріального, інформаційного - типу, основою якої стали широка підтримка і стимулювання проведення наукових розробок, випуск на їх основі продукції четвертого та п'ятого технологічних укладів, створення умов для залучення приватних інвестицій в інтелектуальний капітал, підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників та їхньої продукції шляхом якісного удосконалення техніко-технологічних характеристик виробничих процесів та споживчих якостей товарів.

Такий суттєвий крок уперед провідних держав у глобальному науковому та економічному просторі актуалізував перед іншими країнами питання щодо необхідності цілеспрямованого та скорішого переводу національної економіки на засади постіндустріальної, інноваційної моделі. Використання в господарській діяльності об'єктів права інтелектуальної власності, упровадження досягнень науково-технічного процесу сприяє не лише прогресивним технологічним змінам виробництва, підвищенню конкурентоспроможності продукції та послуг, зрушенням у структурі сфери споживання, а й зумовлює ефективність використання природних ресурсів, екологічну безпеку держави, стан її енергозабезпечення, національної оборони, рівень та якість життя населення. У цілому ж використання результатів інтелектуальної діяльності як у виробничій, так і в соціальній сферах обумовлює загальний рівень соціально-економічного розвитку країни.

Перше законодавче закріплення терміна "інноваційна діяльність" відбулося ще в 1991 р. у Законі України "Про інвестиційну діяльність", у якому її було визнано однією з форм інвестиційної діяльності, метою якої виступає впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу. Однак фактично до кінця 1990-х років існувала законодавча прогалина в регулюванні відносин, що виникають у зв'язку зі здійсненням інноваційної діяльності. Початком формування й розвитку законодавства про інноваційну діяльність можна назвати прийняття Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України від 13.07.1999 р. та Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" від 16.07.1999 р.

На сьогодні основні засади правового регулювання інноваційної діяльності в Україні визначаються низкою нормативно-правових актів. Згідно зі ст. 332 ГК відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються ГК та іншими законодавчими актами. Таким чином, правові норми загальної дії, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з організацією та здійсненням інноваційної діяльності, містяться у главі 34 ГК. Зокрема, у ній закріплено визначення інноваційної діяльності та її видів, форми інвестування інноваційної діяльності, засади державного регулювання інноваційної діяльності, зміст договору на створення і передачу науково-технічної продукції.

У той же час ГК не встановлено правового статусу суб'єктів інноваційних відносин, не відображено особливості інноваційних відносин, не визначено їх об'єкти, не закріплено правові форми обороту останніх. Також відсутні у ГК визначення та правові засади функціонування інноваційної інфраструктури, не сформульовані основні поняття та вихідні положення функціонування національної інноваційної системи.

Норми ГК з питань регулювання інноваційної діяльності встановлюють загальні засади регулювання відносин в інноваційній сфері. Основні правила здійснення інноваційної діяльності містяться в Законі України "Про інноваційну діяльність", що має спеціальний характер. Крім того, відносини, які складаються в інноваційній сфері, регулюються й іншими спеціальними законодавчими актами, зокрема, такими законами України: "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні", "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків", "Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки", "Про наукову та науково-технічну діяльність", "Про наукову та науково-технічну експертизу", "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферту технологій" та ін.

Значне навантаження в урегулюванні відносин, що складаються у зв'язку з організацією та здійсненням інноваційної діяльності, припадає також на підзаконні нормативно-правові акти, серед яких Розпорядження КМУ "Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи" від 17.06.2009 р. № 680-р, Постанова КМУ "Про затвердження Державної цільової програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки" від 07.05.2008 р. № 439, Постанова КМУ "Про затвердження Державної цільової економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури" на 2009 - 2013 роки" від 14.05.2008 р. № 447, наказ Міністерства освіти і науки "Щодо затвердження Методики проведення державної експертизи інноваційних проектів" від 21.02.2008 р. № 114, Постанова КМУ "Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів" від 17.09.2003 р. № 1474 та ін.

Крім того, відповідно до тієї ж ст. 332 ГК до відносин, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, у частині, не врегульованій ГК, застосовуються відповідні положення ЦК. Зокрема, ЦК містить два основних блоки статей, пов'язаних з інноваційним процесом: положення щодо виникнення й реалізації прав на об'єкти права інтелектуальної власності та щодо виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Щодо відносин, пов'язаних із використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, згідно з ч. 2 ст. 154 ГК застосовуються положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК та іншими законами. Іншими словами, для регулювання відносин, що виникають на стадії виконання науково-дослідних, конструкторських, технологічних робіт у межах інноваційного процесу, а також відносин, пов'язаних зі створенням і використанням об'єктів права інтелектуальної власності, основне значення мають положення ЦК, які виступають нормами загальної дії. Але їх застосування повинно коригуватися відповідними нормами ГК та інших законів, які мають спеціальний характер (Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", Закон України "Про авторське право та суміжні права", Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" та ін.).

Таку думку було висловлено і Вищим господарським судом України (далі - ВГСУ), зокрема, в листі від 14.01.2004 р. № 05-3/3 IІ та рекомендації від 10.06.2004 р. № 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності"2. У них зазначено, що у ЦКУ положення про право інтелектуальної власності викладено в кн. 4 "Право інтелектуальної власності", главі 75 "Розпорядження правами інтелектуальної власності" та главі 76 "Комерційна концесія". Згідно з ЦК законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. У ГК особливості регулювання майнових відносин у господарській діяльності щодо використання прав інтелектуальної власності викладено в гл. 16 "Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності". Отже, захист прав інтелектуальної власності здійснюється відповідно до вимог ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

При вирішенні питання про регулювання договірних відносин, що виникають у зв'язку з виконанням науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, слід ураховувати положення ч. 7 ст. 179 ГК, відповідно до якої господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, а також абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК, згідно з яким до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК. Таким чином, договірні відносини, що виникають у зв'язку з виконанням науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, мають відповідати загальним положенням ЦК про зобов'язання та про договір, а також главі 62 ЦК, якою врегульовані відносини щодо виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Але вони мають застосовуватися з урахуванням особливостей регулювання таких відносин, установлених ГК, зокрема ст. 331, що стосується договірних відносин зі створення та передання науково-технічної продукції.

Таким чином, законодавство України з питань правового регулювання інноваційної діяльності охоплює нормативно-правові акти, що регулюють відносини, які складаються у процесі організації та здійснення інноваційної діяльності. При цьому загальні положення містяться у гл. 34 ГК, основні правила здійснення інноваційної діяльності - у Законі України "Про інноваційну діяльність", відносини, пов'язані з оборотом майнових прав інтелектуальної власності, врегульовано нормами кн. 4 та гл. 75 ЦК, чимало питань, пов'язаних із організацією та здійсненням інноваційної діяльності, вирішено на підзаконному рівні.