Бухгалтерський і податковий облік автотранспорту та перевезень - Базилюк А.В. - Структура автопарків та автостанцій

Абсолютна більшість автопарків (АТП) України приватизована і функціонує у формі приватних підприємств (акціонерних товариств, товариств із обмеженою відповідальністю). На ринку автопослуг значна частка належить приватним підприємцям - фізичним особам, які надають паралельно послуги традиційним АТП. Значний обсяг робіт виконують також відомчі АТП підприємств промисловості, сільського господарства, будівництва тощо.

Видозмінилася також структура самих АТП. Щоб підвищити доходи і знизити витрати і тим самим утримати позиції в конкурентній боротьбі з новими структурами, багато які АТП стали створювати на своїй базі дочірні підприємства або залучаючи приватних підприємців. Їм передаються в оренду транспорт та інфраструктура парків. Дочірні підприємства і підприємці працюють, як правило, за спрощеною системою обліку і оподаткування (єдиний податок), що значно знижує податкове навантаження і спрощує облік діяльності. Не виключений варіант роботи підприємств на загальних податкових підставах. Практика свідчить, що серед підприємців-орендарів помітна присутність керівного складу АТП або їхніх близьких родичів. Для бухгалтера цей факт важливий, тому що свідчить про наявність пов'язаних осіб у діяльності АТП, чого не можна не враховувати у фінансовому обліку доходів і витрат, а також під час розрахунку податку на додану вартість та податку на прибуток АТП (застосування звичайних цін на роботи, послуги, товари тощо).

Структура автостанцій України сформувалася ще за радянської доби, але вона практично збереглася й досі. Проте автостанції та автовокзали не є юридичними особами і працюють, зазвичай, на правах філій обласних підприємств автомобільного транспорту. Останні з колишніх державних підприємств трансформовані в акціонерні компанії, товариства з обмеженою відповідальністю. Наприклад, у Житомирській області працює ТзОВ "Житомироблавтотранс", у Сумській - ТзОВ "Сумиоблавтотранс" і т.ін. У їхній власності перебувають усі автостанції та автовокзали, розміщені на відповідній території.

У сегменті автоперевезень у міжміському сполученні з'явилися й нові структури - закордонні та вітчизняні приватні компанії, які об'єднали фізичних осіб-підприємців - власників автобусів малого класу. Вони працюють в основному між великими містами, обласними центрами та в напрямку м. Києва в режимі експрес-перевезень. Особливістю діяльності таких перевізників є те, що більшість із них не користується послугами мережі автостанцій України. А відтак вони перебувають поза розкладом руху, затвердженим "Укравтотран-сом" (департамент Мінінфраструктури) та поза межами затвердженого тарифу. Аби придати офіційний характер своїй діяльності ці перевізники здійснюють "нерегулярні перевезення" або "на замовлення". Насправді такі приватні перевізники мають свої внутрішні тарифи, розклади руху, власні диспетчерські служби, служби замовлень. Гроші за проїзд приймають безпосередньо водії автобусів. Касових апаратів немає. Підприємці отримують доходи і несуть певні витрати в своїй діяльності. Проте спрощена система обліку і оподаткування дає їм можливість уникати складнощів із фінансовим та податковим обліком та у відносинах із податковою службою.

Договори на перевезення пасажирів та вплив їхніх умов на організацію обліку

На автотранспортних перевезеннях застосовується декілька типів договорів. З одного боку, договір на перевезення між перевізником і пасажирами - фізичними особами в письмовій формі, як правило, не укладається. Своєрідним договором у цьому випадку є квиток на проїзд, що є підставою для наступних правових дій, гарантій здоров'я і життя, а також кількістю і якістю послуг для пасажира.

З другого боку, письмовий договір на перевезення пасажирів укладається між перевізником і автовокзалом. У більшості областей України автовокзали (автостанції) не є юридичними особами, тому в такому договорі функції замовника (автовокзалу) виконує, зазвичай, обласне підприємство автомобільного транспорту, у віданні якого перебуває автовокзал. При цьому договори мають ознаки до-говору-доручення, відповідно до якого автостанція може вчиняти дії від імені перевізника, в тому числі отримувати грошові кошти. Приклад договору про автостанційні послуги з резидентом наведено в додатку 1. Також договорами на перевезення можуть бути:

- довгострокові договори щодо перевезення організованих груп дітей (зразок договору затверджено Наказом № 431/7), договори разового перевезення організованих груп дітей у формі замовлення (зразок затверджено Наказом № 4/8), а також дозвіл на перевезення організованих груп дітей (зразок затверджено Наказом № 5/9);

- зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність, пов'язану з міжнародним регулярним перевезенням пасажирів, за зразком, зазначеним у Порядку № 21;

- довгострокові договори на перевезення туристів (зразок затверджено Наказом № 433/5) і договори разового перевезення туристів (зразок затверджено Наказом № 6/4);

- договори про спільну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, за зразком, зазначеним у Порядку № 21;

- договори про оренду приміщення підприємствами, які надають послуги населенню і пасажирам, за зразком, зазначеним у Порядку № 21.

Характер і умови договорів слід ураховувати у випадку організації обліку та оподаткування, зокрема під час визначення:

- порядку оформлення підсумкових документів на доходи і витрати автостанції та перевізника;

- статусу платника податків (повірений чи довіритель);

- порядку розрахунку податків (від основної суми доходу чи від винагороди).

У сфері міжнародних договорів важливими є положення, які впливають на визначення валюти виручки та порядку розрахунків з нерезидентом, а також на порядок страхування пасажирів та сплати податків.