Громадські об’єднання в Україні - Бесчастний В.М. - Типологія сучасного жіночого руху в Україні

З кожним роком зростає кількість та чисельність різних су­часних жіночих організацій: асоціації, ліги, об'єднання, кри­зові центри, клуби за інтересами. Згідно з цільовими установ­ками, формами діяльності та впливом на розвиток жіночого руху та українське суспільство в цілому умовно можна виділи­ти чотири групи жіночих організацій:

1. Традиційні жіночі організації, їх ще визначають як істо­ричні. Вони відродилися на ґрунті тих жіночих організацій, що діяли у різні історичні періоди по всій Україні. Сюди ввійшли організації, які стоять на різних ідейних позиціях, а часом на­віть і на зовсім протилежних, що є свідченням драматизму іс­торії української державності.

За тоталітарного режиму спостерігався контроль над усіма сферами життя суспільства. У таких умовах система жіночих рад як громадських організацій формально існувала, але фак­тично не мала самостійності. Вони перебували під впливом ко­муністичної партії, що й визначало їхні функції. Жіночі ради не виражали жіночих інтересів. Навпаки, через жіночі ради партія-держава впливала на сферу приватного життя, керувала жінками незалежно від їхньої партійної належності. Жіночі ради у своїй діяльності набули суто партійного характеру. Ма­ючи значний досвід організаційної роботи, усвідомлюючи не­можливість старої структури організації за нових соціально-політичних умов, що склалися в кінці 80-х – на початку 90-х років, керівництво жіночих рад у вересні 1990 р. виступило з ініціативою їхньої реорганізації. 1990–1992 pp. – період струк­турного переоформлення системи жіночих рад. Протягом цього часу проводилися регіональні конференції в усіх областях України. Період структурного оформлення організації завершився тим, що Міністерство юстиції України зареєструвало її у 1993 р.

По-іншому, на чітко визначених національно-культурних по­зиціях організовує свою діяльність "Союз українок", що відно­вив роботу з кінця 80-х років у західних областях, а згодом і на усій території України. Проблеми поліпшення становища жінок "Союз українок" пов'язує з національним відродженням, із тво­ренням національної самостійної держави та громадянського суспільства. На думку організації, в умовах бездержавності реаль­на рівноправність між жінками та чоловіками неможлива.

Основна мета організації – спрямування творчих сил укра­їнського жіноцтва на відродження та утвердження у суспільстві історичних святинь, ідеалів та духовної культури українського народу.

Статут "Союзу українок", прийнятий на Всеукраїнському установчому з'їзді у грудні 1991 p., визначив організацію як благодійну та громадсько-просвітницьку.

"Союз українок" проводить широку культурно-просвітниць­ку роботу, відзначає національні свята та пам'ятні дні. В усіх містах, де створено осередки організації, з 1989 р. відзначаєть­ся "День Матері", працюють недільні релігійні школи для дітей, проводяться щорічні педагогічні читання тощо.

2. Соціально орієнтовані жіночі організації. їх створення було відгуком на болючі соціальні проблеми, зумовлені змінами, що зачепили домінантні підвалини людського буття після роз­паду Радянського Союзу, Однією з таких гострих проблем, для вирішення якої жінки об'єдналися в організацію, було прохо­дження юнаками служби в армії. Об'єднання жінок для бороть­би за права чоловіків та синів не є унікальним, суто українським явищем. На прикладі інших народів спостерігається те, що пря­мий наступ на родинне життя спонукає жінок долучатися до спільної діяльності.

Початком формування неформального руху жінок з метою поліпшення справ у радянській армії стало об'єднання групи жінок у грудні 1989 р. Вони вдалися до тиску на Верховну Раду СРСР для прийняття поправок щодо відстрочення служби сту­дентам ВНЗ. 31 травня 1990 р. в Україні зареєстровано перший Комітет солдатських матерів (м. Запоріжжя). Водночас у різних містах України засновувалися регіональні Комітети солдат­ських матерів. 14 липня 1990 р. у Запоріжжі відбувся Форум солдатських матерів країни, а 8 вересня об'єднаний установчий з'їзд 12 регіональних комітетів заснував "Організацію солдат­ських матерів України" (ОСМУ). Координаційну раду органі­зації очолила Людмила Трухманова – голова Запорізького комітету солдатських матерів.

Діяльність ОСМУ мала політичний характер. Головна мета цієї організації – сприяння формуванню національних зброй­них сил. Активне лобіювання державних органів зумовило те, що Верховна Рада УРСРу липні 1990 р, ухвалила постанову про впорядкування призову українців за межі республіки. Однак Указ Президента СРСР від 1 грудня 1990 р. фактично скасував цей юридичний акт. За таких умов ОСМУ почала тісно співпра­цювати з громадськими організаціями національно-демокра­тичного спрямування з метою досягнення незалежності Украї­ни та формування самостійної армії. Підтвердженням цього було звернення II Всеукраїнських зборів Народного руху до на­роду України "Про службу в армії", під яким поставили підпи­си "Організація солдатських матерів України", "Жіноча гро­мада", "Союз українок". У ньому містився заклик до батьків та матерів з вимогою виконання зазначеної постанови Верховної Ради УРСР.

Основними завданнями ОСМУ на той час були: запроваджен­ня мережі жіночого громадського контролю в армії; випуск газети з правдивою інформацією про становище в армії; об'єд­нання зусиль жінок-матерів, які прагнуть незалежності укра­їнських збройних сил. На початку 90-х років ці завдання вико­нувалися шляхом проведення мітингів і демонстрацій, на яких висувалися вимоги про потребу створення української держав­ності та численні звернення до органів влади з питань форму­вання української армії. На II з'їзді "Організації солдатських матерів України" (листопад 1991 р.) було відзначено спільні успіхи громадськості у наданні амністії військовослужбовцям, які залишили військові частини з певних причин, проаналізо­вано роботу регіональних комітетів солдатських матерів у при­зовних комісіях щодо налагодження громадського контролю над армією та висловлено думку про необхідність якнайшвид­шого формування національних збройних сил.

Після створення в Україні Збройних сил "Організація сол­датських матерів України" (далі – ОСМУ), маючи значний до­свід роботи, продовжувала відстоювати інтереси військово­службовців та членів їх сімей.

Формування професійної армії, ліквідація позастатутних відносин серед військовослужбовців, поліпшення морального та фізичного здоров'я в армії – такі завдання ОСМУ на сучас­ному етапі.

ОСМУ – це самодопомогове жіноче об'єднання, яке вирішує неупорядковані в суспільстві проблеми. Жінки цієї організації не називають себе феміністками, хоча й активно захищають жіночі права. їхня діяльність зосереджується лише на поліп­шенні життя своїх родин. Це дає змогу говорити про "грома­дянський фемінізм". Від самого початку національна належ­ність не була політичним компонентом дій ОСМУ. Власне, цим можна пояснити успіх організації. Ідеологія материнства, на якій ґрунтується ОСМУ, не визнає національних обмежень і, приймаючи до себе жінок усіх етнічних груп, що проживають в Україні, "Організація солдатських матерів України" створила собі моральну й культурну основу діяльності.

Питання забезпечення соціально-правового захисту сімей, що втратили синів у армії, обговорювалося на Всеукраїнському з'їзді солдатських матерів, який відбувся у квітні 1997 р. у Киє­ві, на який прибуло 200 матерів України. На ньому зазначалося, що 360 воїнів щороку гинуть під час проходження військової служби в Україні. Ця страшна статистика змушує жінок об'єд­нувати свої зусилля для захисту своїх синів та чоловіків.

Забруднення довкілля, згубні наслідки Чорнобильської ка­тастрофи зумовили появу мережі жіночих екологічних органі­зацій. Однією з перших була київська регіональна неурядова екологічна організація "Мама-86", заснована групою молодих матерів у 1990 р. для захисту київських дітей від шкідливих наслідків індустріального радіаційно забрудненого міста. Голов­не завдання організації – "підвищення громадянської та еколо­гічної свідомості через конкретну допомогу дітям і мамам, по­яснення залежності стану здоров'я від стану навколишнього середовища".

Як відповідь на погіршення становища сімей в Україні у пе­ріод трансформації суспільства стало створення жіночих органі­зацій з метою захисту багатодітних сімей. Саме ця категорія населення найбільше постраждала за умов лібералізації цін, зниження реальних доходів. З 1993 р. діє "Всеукраїнська спіл­ка організацій багатодітних" (ВСОБ), до якої входить 25 колек­тивних членів із 19 областей України. За ініціативи Київського об'єднання багатодітних сімей у березні 1993 р. був проведений Всеукраїнський з'їзд багатодітних, учасниками якого стали 400 представників із різних областей. Головними напрямами роботи ВСОБ є оздоровлення дітей, надання матеріальної допо­моги сім'ям, які найбільше її потребують, активна співпраця з державними органами щодо розробки законопроектів з питань соціального захисту багатодітних сімей та ін.

Соціально орієнтовані жіночі організації – це найчисленніша група організацій. Вони не виявляють активності у від­стоюванні жіночих прав, а більше уваги звертають на вирішен­ня нагальних соціальних проблем. Орієнтація на соціальний захист маргінальних категорій населення, соціальну роботу об'єднала навколо цих організацій різні категорії жінок і ство­рила ґрунт для співпраці жінок та чоловіків.

Серед актуальних питань сучасної політики дедалі більшу увагу останнім часом привертає до себе проблема різних форм нелегальної еміграції українських жінок та дівчат за кордон із метою будь-якого працевлаштування, поліпшення матеріаль­ного становища. Проте, як свідчать факти, таке працевлашту­вання часто перетворюється у торгівлю жінками, які зазнають жорстокої експлуатації, у тому числі сексуальної. При цьому вони не мають ні соціального, ні юридичного захисту.

Щоб привернути увагу громадськості та представників дер­жавних структур до проблеми торгівлі жінками, як до питання грубого порушення елементарних прав людини, у травні 1997 р. в Україні було створено неурядову організацію "LaStrada-Україна", яка розпочала програму "Запобігання торгівлі жінками у країнах Центральної та Східної Європи", що впроваджена од­ночасно у Нідерландах, Чехії, Польщі та спрямована на попе­редження торгівлі жінками та дівчатами, надання профілак­тичної допомоги тим, хто має намір виїхати на роботу за кордон, працює там, а також соціальної та юридичної допомоги тим, хто повернувся додому. Спонсором програми виступило Євро­пейське Співтовариство. В Україні цей проект спрямований на підтримку громадських неурядових структур, метою діяльності яких є запобігання торгівлі жінками. Він передбачає досліджен­ня цієї проблеми в Україні, а також роботу в трьох головних напрямах щодо проведення широкої кампанії в засобах масової інформації:

– організація публічних дебатів шляхом публікації у пресі та розповсюдження матеріалів, створення спеціальних рубрик і програм, присвячених проблемі вивезення жінок та дітей;

– упровадження освітніх програм, читання лекцій у серед­ніх та вищих навчальних закладах;

– надання юридичної і соціальної допомоги потерпілим жінкам: створення гарячої лінії та телефону довіри для консуль­тації жінок, створення мережі соціальної, психологічної та ме­дичної допомоги жертвам торгівлі.

3. Організації ділових жінок. Проблеми, успадковані від то­талітарного ладу, новий етап трансформації суспільства, з ха­рактерними для нього стратегією наздоганяючої модернізації, наслідуванням чужого досвіду без належного підґрунтя в укра­їнському суспільстві призвели до вкрай важкого економічного становища країни. У таких умовах певна частина жінок вдала­ся до активних пошуків шляхів економічного виживання. їх економічна активність виявилася у створенні об'єднань еконо­мічного характеру на ґрунті ділових відносин. Першим таким об'єднанням ділових жінок була Київська федерація "Либідь", створена наприкінці 1990 р. при Київському фонді милосердя і здоров'я. Основними напрямами її роботи були: доброчинна діяльність, проведення благодійних фестивалів з жіночої проб­лематики, допомога маргінальним категоріям населення, спри­яння жінкам у вдосконаленні та розвитку їх можливостей вхо­дження у ринкову економіку та ін.

Дотримуючись принципів тендерної рівності та паритетної політики, жіночі організації усіх трьох груп спрямовують свої зусилля на зміну становища жінки через досягнення політич­них, юридичних, економічних прав, рівних із чоловіками, а не на зміну діючої у соціумі тендерної системи. По суті, ідеологіч­ні підходи таких організацій ґрунтуються на визнанні рівності статей та досягненні тих можливостей, якими володіє чоловік, принцип жіночої відмінності практично не реалізується цими організаціями.

4. Організації феміністичної орієнтації. З розвитком жіно­чого руху в Україні, зумовленого трансформаційними процеса­ми в усіх сферах життя й утвердженням особистісної парадигми в культурі суспільства та прав жінки, почали формуватися феміністичні організації. Вони характеризуються строкатістю, багатоплановістю, структурно нагадують групи підвищення свідомості їх членів, малочисельні за складом. Ці організації не претендують на провідну роль у жіночому русі, не прагнуть представляти та захищати інтереси усіх жінок України, а ство­рюються та діють на основі спільних групових інтересів, взаємодовіри та порозуміння у межах об'єднання. Такі групи мають форму громадянських ініціатив – неформальних груп жінок, які прагнуть вирішити локальні конкретні проблеми. Своєю діяльністю вони сприяють трансформації суспільних поглядів щодо становища жінки в суспільстві через реалізацію різних програм, і в першу чергу "Women Studies", "Gender Studies". Тендерну нерівність у соціумі жіночі організації феміністичної орієнтації пов'язують з наявною тендерною системою і тому спрямовують свою діяльність на трансформацію тендерних ро­лей і тендерних відносин. Значну увагу приділено модернізації свідомості жінок, особливо молоді, переборенню сексистських стереотипів у суспільних поглядах. Організації феміністичної орієнтації виникли лише в середині 90-х років. До цієї групи організацій належать об'єднання жінок, створені за професій­ним принципом. їх започаткували насамперед жінки творчих професій.

Нині, за підрахунками дослідників, лише 0,2 % жінок Украї­ни бере участь у роботі жіночих об'єднань. Жінки з високим рівнем освіти, які зайняті переважно у сфері розумової діяль­ності й усвідомлюють проблеми тендерної нерівності, сімейного насильства, необхідності виховання у жінок самоповаги та влас­ної гідності, становлять авангард жіночого руху. Однак їх зовсім небагато. Більшість членів жіночих громадських організа­цій – це ті, хто під час соціально-економічних перетворень у країні не знайшли застосування своїм знанням, здібностям у раніше набутій професії і були витіснені з ринку праці. Вузька соціальна база зумовлює слабкість жіночого руху в Україні.