Громадські об’єднання в Україні - Бесчастний В.М. - Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії

5.1. Загальні принципи функціонування релігійних організацій

На початку 80-х років в Україні офіційно діяли близько 4000 православних громад, понад 1100 – євангельських християн-баптистів, 235 – християн віри євангельської (п'ятидесятників), 342 – адвентистів сьомого дня, майже 100 – римо-католиків (40 % із них угорські громади Закарпаття), 80 – реформатів, 14 – іудеїв. З кінця 80-х років релігійно-інституційний процес змінювався, і до середини 90-х років кількість віруючих в Украї­ні зросла у 2,8 раза.

Реальний рівень релігійної зорієнтованості населення Украї­ни зумовлений:

– звільненням духовного світу людей від тотального ідео­логічного контролю;

– пошуками світоглядних і життєвих орієнтирів у суспіль­стві, яке переживає всеохоплюючу кризу, у тому числі духовну й психологічну.

Розвиток релігійності, хоча не є бурхливим, поступово від­бувається і має висхідний характер.

В Україні усі правовідносини, пов'язані зі свободою совісті та діяльністю релігійних організацій, регулюються законодав­ством України.

Законодавство України про свободу совісті та релігійні ор­ганізації має:

– гарантувати громадянам України права на свободу совісті та здійснення цього права;

– забезпечувати згідно з Конституцією України, Деклара­цією про державний суверенітет України та нормами міжнарод­ного права, визнаних Україною, соціальну справедливість, рівність, захист прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;

– визначати обов'язки держави щодо релігійних організацій;

– визначати обов'язки релігійних організацій перед дер­жавою і суспільством;

– подолати негативні наслідки державної політики щодо релігії та церкви;

– гарантувати сприятливі умови для розвитку суспільної моралі й гуманізму, громадянської злагоди і співпраці людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Право на свободу совісті

Кожному громадянину України гарантується право на сво­боду совісті. Це право включає свободу мати, приймати і зміню­вати релігію або переконання за власним вибором, і свободу одноосібно чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і сві­тогляду. Не допускається будь-яке примушування при визна­ченні громадянином свого ставлення до релігії, сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті у богослу­жіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою ма­ють право виховувати своїх дітей відповідно до власних переко­нань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які потрібні для охорони гро­мадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповіда­ють міжнародним зобов'язанням України.

Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відо­мостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні пра­ва в усіх галузях економічного, політичного, соціального і куль­турного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлен­ня до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим во­рожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Ніхто не може на підставі своїх релігійних переконань ухи­лятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна вико­нання одного обов'язку іншим через якісь переконання до­пускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і цер­кви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних органі­зацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і сві­тоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують або не сповідують релігію, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає тра­диції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяль­ність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації рівні перед законом. Вста­новлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віроспові­дання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Релігійні організації не виконують державних функцій. Ці організації мають право брати участь у громадському жит­ті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднан­нями засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політич­ному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не має права втручатися у діяльність інших релігійних організацій, у будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віро­сповідань.

Релігійна організація зобов'язана додержуватися вимог чин­ного законодавства і правопорядку.

Відокремлення школи від церкви (релігійних організацій)
Система релігійних організацій України
5.2. Реєстрація та припинення діяльності релігійних організацій
Майновий стан релігійних організацій
5.3. Права громадян, пов'язані зі свободою віросповідання
Право на релігійні обряди і церемонії
Право на проходження альтернативної (невійськової) служби
Право не отримувати ідентифікаційні коди державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів
5.4. Державні органи та релігійні організації
Розділ 6 ВЕТЕРАНСЬКІ ТА ПАТРІОТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru