Екологічне право України - Шуміло О.М. - 6. Право користування лісами, лісові сервітути

Право користування лісами в Україні здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування.

Інститут оренди лісів в Україні відсутній. Це пояснюється тим, що навіть теоретично оренда земельної ділянки лісового фонду "для ведення лісового господарства" - це нонсенс з точки зору строків та цільового використання лісів. Максимальний строк дії договору оренди землі, як відомо із ЗУ "Про оренду землі", визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Найнижчий вік рубки у соснових насадженнях в експлуатаційних лісах в Україні становить 81 рік. Тому "для ведення лісового господарства" доцільно орендувати ділянку з насадженнями десь після 40-50 років, коли більшість "некомерційних" (неприбуткових) рубок закінчені, і можна "вести господарство" прибутково, для чого рубати, рубати і ще раз рубати. От тільки цікаво дізнатися, яка скрута змусить орендодавця, який до цього півстоліття працював собі у збиток, і садив, і доглядав, перейнятися ідеєю такої оренди. І тому нині в державі практично не існує оренди "для ведення лісового господарства". Необхідних умов для довгострокових концесій у малолісній Україні теж немає. Отже, такий вид оренди може бути тільки перехідною формою користування, що запроваджується в період зміни форм власності на ліси. У ринковому світі таку "оренду" називають "продажем лісу на пні". Ключове слово "продаж" передбачає конкурентні засади, тобто лісові торги. Між іншим, лісові торги та продаж лісу на пні згадуються ще в ЛК УРСР 1926 р. у розділі "Про користування лісом" .

Отже, ми розглядаємо два види лісокористування - постійне та тимчасове. Постійне розділяється на дві категорії. Це обумовлено тим, що ліси можуть розташовуватися на землях державної або комунальної власності і відповідно підпорядковуватися їхньому правовому режиму. Тому і право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Фізичні особи не можуть отримати у постійне лісокористування лісові ділянки, як не можуть і отримати земельну ділянку на праві постійного лісокористування.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Відповідно, у постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, в яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їхніх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Так, Рівненська обласна державна адміністрація видала розпорядження "Про надання в постійне користування земельних ділянок для ведення лісового господарства". Згідно з поданим юридичною особою проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок та враховуючи погодження відповідних державних інспектуючих організацій, Рівненської райдержадміністрації, відповідно до п. 7 ст. 13 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", п. 12 Перехідних положень та ст.ст. 17, 57, 122, 123, 125, 126, 186 ЗК України, ст.ст. 50, 55 ЗУ "Про землеустрій", ст.ст. 17, 31 ЛК України, Постанови КМ України "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування державному підприємству "Клеванське лісове господарство".

Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим (строком від одного до п'ятдесяти років) і короткостроковим (строком до одного року). Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.

Для розуміння сутності інституту довгострокового тимчасового користування лісами насамперед необхідно ґрунтовно висвітлити базові поняття "лісові ділянки" та "земельні лісові ділянки", якими оперує ЛК України. Знання відмінностей між ними допоможе глибше зрозуміти сутність довгострокового тимчасового лісокористування.

Як уже згадувалося, лісова ділянка відрізняється за правовим статусом від земельної лісової ділянки за такими ознаками:

а) лісова ділянка виділяється у користування, а земельна - надається у користування;

б) лісова ділянка виділяється виключно відповідно до вимог ЛК України, а надання земельних лісових ділянок регулюється ЗК України. Особливо потрібно наголосити, що виділення лісових ділянок у ДТК не може врегульовуватися земельним законодавством, оскільки це об'єкт виключно лісових правовідносин;

в) лісова ділянка виділяється не тільки для ведення лісового господарства взагалі, цей термін застосовується щодо використання лісових ресурсів. Натомість, цільове призначення земельної лісової ділянки лише опосередковано пов'язане з використанням лісових ресурсів, що розташовані на ній;

г) лісова ділянка ніколи не вилучається у постійного землекористувача (який одночасно є постійним лісокористувачем), тоді як земельна лісова ділянка як окремий об'єкт земельних правовідносин може вилучатися та надаватися іншому землекористувачеві (власнику).

Довгострокове тимчасове користування лісами - це основане на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних та освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Таке користування лісами здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їхніх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства АРК, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства АРК, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених ЛК України, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є:

o власники лісів або уповноважені ними особи;

o підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Наведемо приклад локального нормативного акта, який дозволяє надання лісової ділянки в довгострокове тимчасове користування. Так, Миколаївська обласна державна адміністрація видала розпорядження "Про надання лісової ділянки в довгострокове тимчасове користування ПП "ААС"", відповідно до ст.ст. 2, 13, 21 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", ст.ст. 18, 31, 67, 68 і 74 ЛК України, розглянувши матеріали щодо надання приватному підприємству "ААС" у довгострокове тимчасове користування лісової ділянки для рекреаційних цілей з метою надання пляжних послуг. Враховуючи погодження постійного користувача, територіального органу центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, приватному підприємству "ААС" було надано лісову ділянку площею 8,75 га у довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою за рахунок земель лісового фонду, що знаходяться в постійному користуванні ДІЇ "Очаківське лісомисливське господарство" в урочищі "Коблеве" кв. 35 вид. 23, кв. 36 вид. 17, кв. 37 вид. 13, кв. 38 вид. 23, кв. 39 вид. 18 Березанського лісництва, для рекреаційних цілей з метою надання пляжних послуг строком на 49 років.

Постійні лісокористувачі мають право: самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи від її реалізації.

Чинним на сьогодні ЛК України, а саме ст. 19, передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їхніх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їхньої охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їхнього обслуговування.

Тимчасові ж лісокористувачі згідно зі ст. 20 вказаного кодексу повинні: приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу; сприяти формуванню екологічної мережі; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів.

Особливий перелік прав мають також тимчасові лісокористувачі на умовах короткострокового користування. Вони мають право: здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог спеціального дозволу; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції; власності на заготовлену ними в результаті використання лісових ресурсів продукцію та доходи від її реалізації; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством. Разом з тим вони зобов'язані: здійснювати використання лісових ресурсів за встановленими правилами і нормами; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів, охорони типових та унікальних природних комплексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів.

Лісове законодавство може також передбачати й інші права та обов'язки щодо постійних та тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового та короткострокового користування.

Підставами припинення права постійного користування лісами є: припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і порядку, встановлених законом; використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їхній стан і відтворення; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.

Право тимчасового користування лісами припиняється в разі: добровільної відмови від використання лісових ресурсів; закінчення строку, на який було надане право використання лісових ресурсів; припинення діяльності лісокористувачів, яким було надане право використання лісових ресурсів; порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища; порушення встановлених строків справляння збору за використання лісових ресурсів; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням; невідшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, і невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків.

Припинення права використання лісових ресурсів здійснюється в установленому порядку шляхом анулювання лісорубного квитка або лісового квитка тими органами, які їх видали. Законом можуть бути передбачені й інші випадки припинення права використання лісових ресурсів.

Окремим новітнім правовим інститутом лісового права України є лісові сервітути. Це право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою.

Сервітути (від латинського слова Servitutes) - речові права на чужу річ, що забезпечують повне або часткове користування річчю та нероздільно пов'язані з визначеною земельною ділянкою або з окремою особою. За часів Давнього Риму було закріплено окремий лісовий сервітут (servitus silvae caeduae) - право брати дрова (ліс) у чужому лісі. Сутність сервітуту полягає в тому, що хтось чогось зазнає або (чогось) не робить.

На правах сервітутів у підданську добу в Україні селяни користувалися спільно з поміщиками лісами, пасовищами, лугами та іншими вжитками. Земельна реформа 1848 р. на українських землях в Австро-Угорщині, що скасувала підданство, не врегулювала справи власності на ліси і пасовища (селянам передавано лише орну землю), і дідичі обстоювали далі своє виключне на них право та вимагали від селян за користування ними оплату грошима або відробітками, що спричиняло суперечки сільських громад з панськими дворами, а часто - й селянські бунти. Тому вже з 05.07.1853 р. цісарський патент запровадив викуп і регуляцію сервітутів. Ліквідація сервітутів (її проводили спеціальні комісії) тягнулася до 1890 р. (інколи й довше). Селянські сервітути в Галичині викуплено частково грошима (за 1 238 742 флоринів), частково - так званими еквівалентами, тобто селянам (зазвичай сільським громадам) відступлено у власність 94 060 га лісу і 67 018 га пасовищ (у всій Галичині). У процесах з дідичами із зголошених громадянами 30 733 сервітутових справ сервітутові комісії 11 205 відкинули, в інших випадках визначили громадам мізерні відшкодування або малі ділянки лісу чи пасовищ, що далеко не заступало попередніх користей. У деяких околицях, зокрема Ігірських, була проведена регуляція дальшого сервітутового користування - на просторі 942 584 га лісів і 2354 га пасовищ. Так само було налагоджено справу сервітутів на Буковині й Закарпатті. За угорським законом 1853 р. селяни могли викуповувати сервітути.

На українських землях у Російській імперії після скасування кріпацтва у 1861 р. сервітутові землі (головним чином пасовища і сіножаті) залишено у спільному користуванні селян і поміщиків, але указом Сенату 1886 р. вирішено ці землі повністю ввести до поміщицького землеволодіння, що давало поміщикам значну користь із селянських відробітків та оплат за користування ними.

Сервітут являє собою один із видів речових прав на чуже майно (ст. 395 ЦК України). Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки (ст. 401 ЦК України), інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

ЗК України у ст. 98 розкриває зміст права сучасного земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими (це положення застосовується також і для лісової ділянки). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Наступна стаття ЗК України передбачає види права земельного сервітуту. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду наявним шляхом на транспортному засобі; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку та інші земельні сервітути.

Положення ЦК та ЗК України застосовуються до лісових сервітутів у частині, що не суперечить вимогам ЛК України.

Відповідно до лісового сервітуту фізичні особи мають право вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності, якщо інше не передбачено законом. Хоча це право було і раніше закріплене за громадянами інститутом загального природокористування відповідно до ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших зацікавлених осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням суду.

Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - права володіння, користування.

Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника лісів або користувача земельної лісової ділянки, щодо якої він встановлений.

Лісові сервітути підлягають державній реєстрації згідно із ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".