Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 3. Політичні і правові ідеї раннього християнства

У І ст. н. е. у Римській імперії стала швидко поширюватися нова релігія - християнство. У розвитку й організації християн розрізняють два етапи: "апостольська церква" ст. н. е.) і "єпископальна церква", яка прийшла їй на зміну (друга половина II ст. н. е.). Це все є в книгах "Нового завіту".

У ранньохристиянській літературі "Откровення Іоанна" "Апокаліпсис" християни мріяли про знищення "великої блудниці" - Римської імперії. Вони чекали пришестя месії Христа - рятівника, Божого посланника, який розтрощить зло та встановить обіцяне пророками "царство небесне". В очікуванні месії проповідувалася смиренність і непротивлення злу насильством: "Тому, хто вдарив тебе по щоці, підстав і іншу". В очікуванні месії християни виокремлювались у свої громади, які створювалися на демократичних засадах.

З II ст. н. е. в християнські громади вступають і багаті власники. До середини II ст. н. е. в християнстві складається церковний апарат, і керування громадами переходить до рук єпископів, які утворили клір (духівництво), що стоїть над віруючими. Духівництво розробляє свою систему обрядів і служб.

ЗIV ст. н. е. імператори вже змушені брати до уваги християнство, церкву цієї релігії і навіть шукати у неї підтримки. У 313 р. за правління імператора Костянтина християнство оголошене рівноправним з іншими релігіями, а в 324 р. пануючою релігією.

Починається боротьба між церквою і різними єресями (опозиційні вчення). Виникають секти єретиків монтанистів, гностиків. Вони проповідують інші вчення, погляди, теорії. У Північній Африці секта донатистів виступила за чистоту церкви. У відповідь на дії єретиків церква звертається до імператора, вимагаючи збройним шляхом розгромити секти єретиків.

4. Зародження політико-правових вчень Августина Блаженного

Визнання християнства державною релігією привело до того, що: 1. Імператори прагнули до авторитарного рішення релігійних питань. 2. Церква не бажала перетворюватися на слухняних виконавців світської влади. 3. Церква сама хотіла брати участь у політичній владі. 4. Церква вимагала від держави допомоги в боротьбі з єресями та в охороні церковних багатств.

Зазіхання церкви на участь у державній владі обґрунтовувалося теократичними теоріями. Одним із перших, хто розробив теорію теократії і взяв активну участь у цькуванні єретиків у 395 р. н. е. і до кінця життя, був єпископ Гіппона (Північна Африка, поряд із Карфагеном, на той час римська провінція) в миру Аврелій Августин. Народився він у небагатій родині в місті Тагасті 354 р., римська провінція Нумідія, Північна Африка. Батько працював у магістраті цього міста. Звали його Патрицій, язичник, а мати - Моніка, ревнісна християнка. В сім'ї Аврелій не раз мав змогу бачити протистояння язичництва і християнства. Спочатку на нього мав більший вплив батько-язичник, але потім перемогла мати-християнка. Тому, коли прийшов час вибиратися з провінції та бідності, батьки вибрали для сина "білу дорогу" до столиці за повної згоди. Вони відправили сина на навчання в Карфагенську риторичну школу.

Правосвідомість Аврелія Августина формувалася під впливом різних течій і вірувань, з якими він ознайомився через праці від Ціцерона до Платона. А під кінець, при підтримці міланського єпископа Амбросія, Аврелій став служити християнству, зробивши блискучу кар'єру. Спочатку - пресвітер, а потім - єпископ Гіппона, де прослужив до самої смерті - 430 р. н. е.

Спадщина Августина складає біля сотні творів, багато листів, окремих послань. Крім того, він написав 20 спеціальних робіт, присвячених теоюридичним питанням з проблем держави, права та влади, що необхідно знати юристам.

Обов'язки єпископа Августин виконував дуже старанно. Всі йшли до нього за правосуддям. За законом Костянтина, котрий надав церкві право світського суду, Аврелій виступав суддею, коли сторони зверталися до нього, а не до влади. Судив він з ранку до вечора і не тільки християн, а й язичників.

У 429 р. н. е. вандали переправилися в Африку, знищуючи все на своєму шляху. Августину запропонували залишити Гіппон. Він відповів, що під час небезпеки для всіх єпископ не має права на спасіння. В останній молитві він просив захистити місто, а якщо це не влаштовує Бога, то дарувати людям мужність і силу перенести будь-які біди.

Юстиція Августина методологічно обґрунтовується християнським аналізом світової історії між двома катастрофами: 1. Гріхопадіння. 2. Страшний суд. За підтримки Бога кращі житимуть в юридичній державі, законопослушні будуть відділені від порушників права, пануватиме справедливість. Джерелом юстиції Августин вважав волю Бога. В світі все підпорядковано Теоладу і промислу, а право - це та закономірність, за допомогою якої він править світом.

Ціль права - щастя, повна реалізація людської природи, порядок, розумна любов. Щастя - плід любові до юстиції. В теократії Августина тільки один верховний цар і суддя - Бог.

Але найпершим теоретиком теократії вважається Константинопольський єпископ Іоанн Златоуст (345-407 рр. н. е.)

Політичні і правові погляди Гіппона, названого православною церквою "Блаженний", а католицькою визнаного "Святим вчителем церкви", викладені в роботах "Про град Божий", "Про вільну волю". У цих роботах він повчав, що у світі існує дві держави: 1. "Божий град" - церква. 2. "Град земний" - держава. Церква мандрує землею, маючи мету на небі.

До граду божого належить перший праведник Авель. Засновником граду земного був братовбивця Каїн. Держава - створіння людське, його ціль - тимчасова. Воно створено насильством і тримається примусом. Держава земна має два види: 1. Організація насильства і розбою, що починається з братовбивці Каїна. Продовжується братовбивцею Ромулом. Уособлює гріх, несправедливість і насильство. 2. Держава служить церкві, допомагає небесному граду направляти світ земний до світу небесного. Зберігає і підтримує єдність образу людських думок і бажань.

Августин - один із перших церковників, який закликав збройним шляхом покінчити з єресями, насильно провести водохрещення невіруючих. Насильство - не зло, якщо воно застосовується в благих цілях, повчав Августин Блаженний. "Батько б'є неслухняних дітей".

Джерело зла - власна воля людей, що відвертає їх від єдності. У справах віри це дуже небезпечно, а єретики - вороги єдності. Августин закликав використовувати примус, насильно проводити водохрещення язичників і в такий спосіб викорінювати єресі. Він розробив політико-правове вчення, яке виправдовує рабство. Рабство не створене природою чи правом народів. Джерелом рабства є гріх біблійного Хама. Гріх - перша причина рабства. Це буває не інакше як за судом Божим, у якого немає неправди. Джерело рабства окремих людей - військовий полон, оскільки війни, за вченням Августина, не суперечать Божим заповідям.

Божественним установленням є приватна власність, майнова нерівність, розподіл на бідних і багатих. Господь створив багатого, щоб допомогти бідному, бідного, щоб випробувати багатого.

"Християнська держава" - зразок "земного граду". Форма християнської держави за Августином - це рабовласницька християнська держава. Керується: 1. За участю духовенства. 2. Насильно придушується інакомислення. 3. Веде агресивні війни. Політико-правові ідеї Августина Блаженного здійснилися значною мірою в Східній Римській імперії (Візантії), де була створена теократична імперія.

Августин створив теорію і розробив закон про справедливість. Справедливість - це покарання за гріх і полягає в тому, що людина втрачає те, чим вона не захотіла добре скористатися.

Політико-правове вчення Августина Блаженного відіграло велику роль у розвитку політики і права, а також теократичних доктрин.