Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 2. Політико-правові ідеї середньовічних єресей

Єрессю в середні століття у Європі називалося релігійне вчення, що не визнавалося офіційним. Воно проповідувало основні ідеї - догмати християнства, але розуміло і тлумачило навчання інакше, ніж пануюча церква.

Єресі - ідейний протест проти перетворення християнства в ідеологію станового ладу. Вони виглядають як свого роду демократичні вчення того часу, що відхилилися від офіційної доктрини. Церква в очах єретиків робила все неправильно. Слово "heuresis" грецьке, означає відбір вчення. У середні віки єресі - це теологічна юриспруденція, яка переглядала феодальну державу і право. Єретична юриспруденція пройшла три фази розвитку, котрі відрізняються одна від одної.

Єресі були такого характеру і напрямку: 1. Багато єресей - чисто богословські і не стосувалися суспільно-політичних проблем. 2. Небезпечні єресі для церкви були ті, які, волаючи до текстів Нового завіту, обвинувачували духовенство у відступі від апостольських правил, у користолюбстві, дармоїдстві, гордині, зарозумілості і зневазі до заповідей Христа. 3. Були єресі антифеодального характеру. Засуджували не тільки церкву, а й кріпосництво, дворянські привілеї і право.

Наприкінці V- в середині VI ст. єресі в Західній Європі ще не мали масової бази. Але в ХІ-ХІ І ст. відбувається різке піднесення єретичних вчень і рухів. Це стосується передусім Північної Італії, Південної Франції, Німеччини. Першими єретиками Європи, які мали європейський резонанс і поклали початок широкому суспільно-політичному рухові, були болгарські богомоли (Болгарія X-XIII ст.).

У 864 р. Болгарія вводить християнство. Це збіглося зі створенням слов'янської писемності, поширенням релігійних книг і періодом бурхливого розвитку феодальних відносин. Руйнування общинно-патріархального ладу, захоплення селянських земель царем, царськими слугами, церквою, убогість, безправ'я селян породили масові сумніви в тому, що все це відбувається з волі Бога, доброго і справедливого. Ці сумніви знайшли підтвердження в Новому завіті, де протиставлялися один одному Бог і світ, дух і плоть, добро і зло, диявол і багатство.

На противагу феодальній церкві богомоли створили на принципах раннього християнства свою організацію. їхнє вчення поширилося в Х-ХІ ст. ст. на Візантію, Сербію, Боснію, Київську Русь. "Добрі люди" - так називали єретиків прості люди, добралися практично до всіх міст Європи. З Біблією в руках вони критикували католицьку церкву. На Півночі Італії і Півдні Франції католицька церква поступово втратила свій вплив.

Для боротьби з єрессю римські папи організували ряд хрестових походів, відомих як Альбігойські війни. Була заснована інквізиція, ордени домініканців і францисканців. Римський Папа Інокентій III повелів знищити всі книги священного писання, переведені на народну мову. Але це не допомогло. Тоді папа Григорій IX у 1231 р. видав документ - "буллу" про заборону читати мирянам головну книгу християнства - Біблію.

Самі радикальні єретики і єретичні вчення сприйняли ідеї манихейства. Згідно з цим вченням, увесь тілесний світ (природно-космічний, соціальний, людський) манихеї оголосили породженням диявола, втіленням зла, яке треба знищити.

У ХІУ-ХУ ст. з'являються дві течії ще однієї нової єресі: 1. Бюргерська. 2. Селянсько-плебейська. Головна ідея цієї єресі полягала у вимозі "дешевої церкви", що передбачало скасування стану священиків, ліквідацію привілеїв, багатства і нарешті, повернення до раннього християнства і його обрядів.

Бюргерські єресі представляли доктор богослов'я Оксфордського університету в Англії Джон Уікліф (1330-1384) і чеський теолог Ян Гус (1374-1415).

Джон Уікліф у своєму політико-правовому вченні: 1. Наполягав на незалежній від Рима англійській церкві. 2. Був проти принципу непогрішності пап. 3. Виступав проти втручання церкви у справи держави. 4. Захищав приватну власність. 5. Відстоював розподіл суспільства на стани. При цьому доводив, що все це йде від Бога.

Ян Гус підтримував вчення Джона Уікліфа. Але висловив і свої погляди: проти привілеїв дворянства і церковних багатств. Його погляди збіглися з мотивами національно-визвольної боротьби мас Чехії проти німецьких феодалів. У 1415 р. Яна Гуса стратили за його ідеї. Після цього розгорнулася національно-чеська війна проти верховної влади німецького імператора.

У "Гуситському русі" незабаром визначилися два напрямки чи дві течії: 1. Чашники. 2. Таборити. Програма чашників висувала такі вимоги: а) ліквідувати привілеї духовенства; б) позбавити церкву світської влади; в) передати церковні багатства державі; г) визнати самостійність чеської церкви. Програма таборитів полягала: а) у знищенні привілеїв німецького і чеського дворянства; б) у ліквідації церковної ієрархії; в) у ліквідації кріпосного права; г) у ліквідації феодальних повинностей; д) у забороні діяльності католицької церкви. їхні вимоги були більш радикальними.

Селянсько-плебейські єресі та їхній рух у ХІУ-ХУ ст. представляли лолларди (жебруючі священики) в Англії і таборити в Чехії.

Лолларди хотіли: 1. Передати землю селянським громадам. 2. Звільнити хліборобів від пут кріпацтва. 3. Вести простий і аскетичний спосіб життя ранніх християн.

Бажання таборитів: 1. Скасувати виключні права дворянства. 2. Заборонити римсько-католицьку церкву в тому вигляді, в якому вона знаходилась на той час. 3. Встановити рівність усіх людей.

Ні лолларди, ні таборити не змогли домогтися своїх цілей. Усі вони скінчили життя або на багатті, або в петлі. Католицька церква жорстоко розбиралася з єретиками. Але ідеї єретиків використовувалися під час Реформації XVI ст. і в ранніх буржуазних революціях ХУІ-ХУН ст. Німеччини, Голландії й Англії.