Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 5. Юристи середньовіччя

Рукописи XI ст. "Дигести Юстиніана" поклали початок вивченню римського права в університетах Північної Італії, а пізніше і в інших містах Західної Європи. В ХІ-ХІІ ст. у Болоньї Ірнерій (1065-1125) створив школу, де викладали і вивчали римське право в чистому вигляді, без усяких інших юридичних нашарувань. Школа називалася - "школа глоссаторів" (грец. glossa - зауваження, пояснення). Студенти вивчали правові тексти Кодекса Юстиніана. Свої зауваження, міркування, бачення, пояснення писали на полях кодексу або поміж рядків. Такі тексти дістали назву "глосса". Внаслідок цих дій римське право мовби оживало знову для викладання і практичного застосування. Римське право визнавалось постійним, сучасним - на нього час не мав впливу - і наддержавним. Його самі глоссатори визначали як - "писаний розум". Учнів називали легісти (юристи). Вони виступали за світську владу, при цьому посилалися на закони, а пізніше - на церковні настанови.

У 1256 р. англійський правознавець Генрі Бректон написав роботу "Про закони і звичаї Англії", де висловив ідею, що обов'язок государя - коритися законові, який стоїть над ним. Ці закони государ створює не одноосібно. Французький правознавець Пилип де Бомануар (1250-1296) у роботі "Кутюмі Бовезі" виступив проти кріпацтва, підтримав ідею правової консолідації країни.

У XII ст. чернець Граціан створює правовий кодекс, в якому об'єднує приписи Біблії, рішення церковних соборів, витяги з папських Енциклик і булл, уривки з праць "батьків церкви", деякі норми римського і звичаєвого права. Перший звід цього права, канонічного права, одержав назву "кодекс Граціана". Основна ідея кодексу полягала в тому, що церква законно має юрисдикцію судити і вершити справи, які мають не тільки морально-релігійний, але і суто світський характер.

У XIV ст. з'являється юридичний напрямок постглоссаторів (коментатори). Вони застосовували правила схоластичної логіки (католицька теологія, орієнтована на виправдання церкви) і вважали волю природним правом, а рабство - породженням насильства.

Найвизначнішим постглоссатором був італійський професор Бар-толл де Саксоферрато (ІЗІЗ/ІЗ 14-1357). За його ім'ям постглоссатори стали називатися "бартолістами". Глоссатори, постглоссатори, барголісти продовжували розвиток юридичної науки і з подачі Бартолла де Саксоферрато прагнули: 1. Узагальнити і систематизувати правові поняття. 2. Поєднати і погодити основні положення римського права з поняттями сучасного чи канонічного, міського, звичаєвого права. Однак застосування схоластики до вивчення права вело до багатослівності, відриву від практики.

Католицька церква заборонила духовенству вивчати римське право, а також викладання його у Паризькому університеті. На противагу школам легістів (юристів) у XII ст. була створена "школа каноністів", де вивчали папські декрети, булли, рішення церковних соборів, положення Біблії.

Природне право вони ототожнювали з божественним законом, викладеним у священних книгах, а єдиним джерелом людського права вважали звичай. Каноністи грозили анафемою усім, хто закликав і допомагав рабам тікати чи ховав біглих рабів, забороняли давати волю рабам.

З 1221 до 1235 р. німецький дворянин і знавець права Ейнке фон Репков (близько 1180 р. - після 1233 р.) склав "Саксонське зерцало". Це був збірник норм звичаєвого права і судової практики північно-східної Німеччини з коментарями укладача. Одна з головних ідей роботи - ідея суспільного миру чи припинення, або хоча б обмеження феодальних міжусобиць. Ейнке фон Репков повчав, що по праву днями миру вважаються усі святкові, а також "замирені" дні. Чотири дні на тиждень. В усі дні миру мир поширюється на священиків, жінок, церкви, цвинтарі, села, міста, луки, млини, королівські дороги. Порушники миру підлягають обов'язковому і суворому покаранню.

Однією з причин феодальних міжусобиць були домагання церкви на світську владу і пов'язані з цим інтриги. Ейнке фон Репков намагався викласти норми, що, не применшуючи авторитету папи і церкви, оберігали б імператорів і королів від постійних зазіхань на їхні суверенні права, зберігши при цьому взаємну підтримку влади. Тому в роботі "Саксонське зерцало" він виклав теорію "двох мечей". Два мечі надав Бог земному царству для захисту християнства. 1. Папі призначений духовний меч. 2. Імператору призначений світський меч. З цього політико-правового вчення випливає, що в моральному плані папа ставиться вище імператора. "Мечі" їхні незалежні один від одного, оскільки імператор одержує меч не від папи, а від Бога.

При тлумаченні правових норм у "Саксонському зерцал і" спеціально наголошується, що папа не може встановлювати ніякого права, яке погіршувало б земське чи ленне право. Ейнке фон Репков довів, що світська влада незалежна від влади папи і церкви, тому що процес походження держави починається з імперії Вавилона. її замінила Перська імперія. Потім - імперія Олександра Македонського. Потім - Римська імперія.

Ейнке фон Репков виступив проти рабства і кріпацтва. "Бог створив людину собі подібною...". Він заперечує посилання на те, що власність на людину, рабство, кріпацтво почалося з Каїна. Усе потомство Каїна загинуло, коли був всесвітній потоп. Нікого не залишилося з них у живих.

За німецьким правом ніхто не може передати себе у власність іншому. Військовополонені, за божими завітами, через сім місяців чи через сім років підлягають звільненню. Христос сказав: "Віддайте кесарю - кесареве, а богу - боже". Із цього Ейнке фон Репков робить висновок, що людина повинна бути божою, належати Богу і якщо хтось інший, крім Бога, її привласнить, то він виступить проти Бога.

Політико-правові вчення Ейнке фон Репкова відобразили тенденцію до скасування "першого" права закріпачення людей у Західній Європі ХШ ст. Папа Римський Григорій XI у 1374 р. засудив 14 статей "Саксонського зерцала" і оголосив їх єретичними. Але цей збірник норм звичаєвого права і судової практики одержав визнання і застосування на багатьох німецьких землях і в містах.