Бухгалтерський і податковий облік автотранспорту та перевезень - Базилюк А.В. - 7.9. Відображення витрат у формах фінансової звітності

Розглянемо порядок розрахунку тарифу на прикладі автобусних перевезень. У Методичних рекомендаціях № 461 (п. 2) наведено порядок розрахунку тарифів на пасажирські перевезення. В них зазначено, що тарифи на послуги транспорту загального користування визначаються на:

- перевезення одного пасажира (міські перевезення);

- виконання одного пасажиро-кілометра транспортної роботи (приміські та міжміські перевезення).

Крім того, за окремими моделями автобусів розробляються тарифи на:

- одну годину роботи автобуса (на замовлення);

- один кілометр пробігу.

Таким чином, тарифи можуть бути чотирьох типів.

Рівень тарифів повинен забезпечувати перевізникові відшкодування обґрунтованих поточних витрат, прибутковість роботи, можливість оновлення рухомого складу (інвестиційна складова).

Величина тарифу розраховується за формулою:

Т = С х (1 + Кр),

де Т - величина тарифу на послуги пасажирського транспорту (грн/пас, грн/паскм, грн/год, грн/км);

С - собівартість перевезень (грн/пас, грн/паскм, грн/год, грн/км);

Кр - коефіцієнт рентабельності перевезень, за яким враховують рівень прибутковості роботи перевізника.

У Методичних рекомендаціях № 461 (п.3) подано й методику розрахунку кожної статті витрат з метою визначення тарифу (ціни послуги). Слід мати на увазі, що, відповідно до п. 2.7 Методичних рекомендацій № 461, у затверджуваний тариф на пасажирські перевезення не включаються такі платежі: страховий збір з пасажира за страхування від нещасних випадків на транспорті; ав-тостанційний збір; податок на додану вартість.

Зазначені платежі включаються додатково до вартості проїзду і зазначаються окремим рядком у пасажирських квитках. На підставі розробленого тарифу перевізники складають для кожного маршруту та за моделями автобусів документ під назвою "Таблиця вартості проїзду на маршруті" (приклад наведено в Додатку 4). У кожного перевізника формується своя величина витрат і тарифу.

Таким чином, у сучасних умовах немає єдиної тарифної сітки на проїзд автотранспортом загального користування, оскільки кожний перевізник проводить розрахунок і його погодження з державним органом індивідуальне. Нівелюючим чинником "різнобою" цін різних перевізників є вимоги до переліку статей калькуляції, які закладаються до тарифу та їх граничної величини.

Зокрема, статті витрат до тарифів повинні закладатися за економічно обґрунтованими нормами. Зокрема, це стосується розмірів:

- зарплати водіїв;

- відрахувань до соціальних фондів;

- паливо-мастильних матеріалів;

- вартості ремонтів;

- амортизації основних засобів (у т.ч. автотраспорту).

Наприклад, зарплата водіїв включається до тарифу на рівні мінімального IT розміру відповідно до законодавства. Або: паливо вимірюється за встановленими нормами витрачання і т.д.

Крім того, індивідуальний характер можуть носити: стаття за-гальновиробничих витрат, норма рентабельності, автостанційні послуги (в різних областях можуть коливатися від 8 до 15 % від тарифу), податок на додану вартість (відсутній ПДВ у разі нереєстрації перевізника платником цього податку).

Після погодження тариф доводиться до автостанцій на маршруті автобуса в приміському та міжміському сполученні. На основі тарифу перевізники та автостанції розраховують суми власних доходів і відображають їх у своєму обліку і звітності.

7.9. Відображення витрат у формах фінансової звітності

Узагальнені дані про витрати діяльності наводяться в Звіті про фінансові результати (форма № 2). У розділі І "Фінансові результати" фіксуються дані про види витрат діяльності транспортного підприємства: собівартість послуг (рядок 040), адміністративні витрати (рядок 070), витрати на збут (рядок 080), інші операційні витрати (рядок 090), фінансові витрати (рядок 140), інші витрати (рядок 160), податок на прибуток (рядок 180), надзвичайні витрати (рядок 205), податок з надзвичайного прибутку (рядок 210).

У розділі ІІ форми № 2 відображають тільки операційні витрати підприємства з розмежуванням їх на елементи витрат: матеріальні, на оплату праці, на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати.

Інформація для розділу І звіту поставляється з рахунків класу 9-90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99. Для розділу ІІ - з рахунків класу 8-80,81, 82, 83, 84. Якщо АТП не веде обліку за класом 8 рахунків, тоді розділ ІІ заповнюють шляхом вибірок елементів витрат з даних рахунків 9-го класу.

Крім того, окремі розшифровки витрат наводяться в Примітках до фінансових звітів (форма № 5). Зокрема, підлягають деталізації інші операційні витрати підприємства. Щоб достовірно заповнити звітні дані відповідна інформація форми № 2 та форми № 5 мають бути узгоджені між собою.