Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 5. Політико-правові вчення радянського часу

Політико-правова думка радянського періоду - це історія боротьби проти державності і права в їх некомуністичному розумінні. Це боротьба проти "юридичного світогляду" як суто буржуазного світогляду. Заміна правової ідеології ідеологією пролетарською. Встановлення тоталітарної диктатури "принципово нової" держави і права.

Після жовтневого перевороту 1917 р. створюється нова концепція і трактування "права як знаряддя диктатури пролетаріату". Цю концепцію активно розвивав і впроваджував у практику радянської юстиції Д. І. Курський, нарком юстиції в 1918-1928 рр.

Право в умовах диктатури пролетаріату, на думку до Курського, вираження інтересів пролетаріату. Тут немає місця для визнання і захисту права і свобод індивіда.

Курський вітав роботу "революційних народних судів" як нове джерело правотворчості: "У своїй основній діяльності - карній репресії - народний суд абсолютно вільний і керується, насамперед, своєю правосвідомістю". Нове революційне право - це "пролетарське комуністичне право".

Радянська влада, заявляв Курський, зруйнувала усі три інститути буржуазного права: 1. Стару державу. 2. Кріпосну сім'ю. 3. Приватну власність. Стару державу замінили Радами. На зміну кріпосній сім'ї прийшла сім'я вільна, із суспільним вихованням дітей. 3. Приватна власність замінена власністю пролетарської держави на всі знаряддя виробництва. Усе це вилилося в "воєнний комунізм", який навіть сам Курський визнав "системою примусових норм".

На початку 20-х років частково і тимчасово більшовики відійшли до непівського буржуазного права. Курський назвав такий "правовий лад" - "своєрідним". Практично непівське право нічого не гарантувало щодо як особистих, так і політичних прав. Пізніше він заявив, "що інтереси держави повинні превалювати над інтересами охорони особистих прав окремих громадян".

Далі розвивав політико-правові вчення стосовно права - порядку в суспільних відносинах у радянській теорії права П. І. Стучка. Нове, революційно-марксистське праворозуміння, вважав Стучка, включає: 1. Класовий характер будь-якого права. 2. Революційно-діалектичний метод (замість формально юридичної логіки). 3. Матеріальні суспільні відносини як базис для пояснення і розуміння правової надбудови (замість пояснення правових відносин із закону чи правових ідей). Визнаючи при цьому "необхідність і факт особливого радянського права", Стучка вбачав цю особливість у тому, що "радянське право" є "пролетарським правом".

Уявлення про класовий характер права знайшли своє відображення в загальному визначенні права, поданому в офіційному акті НКЮ РСФСР (грудень 1919 р.) "Керівні начала по кримінальному праву РСФСР".

Стучка писав: "Право - це система (чи порядок) суспільних відносин, що відповідає інтересам пануючого класу й охороняє організованою силою його (тобто цей клас)".

Критикуючи радянський цивільний кодекс періоду НЕПу за його буржуазність Стучка повчав: "Наш кодекс, навпаки, повинен прозоро і відкрито показати, що і цивільний кодекс у цілому підлеглий соціалістичній плановості робітничого класу". Ідея витиснення права (як буржуазного явища) планом (як соціалістичним засобом) мала значне поширення і, по суті, відображала внутрішню, принципову несумісність права і соціалізму неможливість юридизації соціалізму і соціалізації права.

У 1924 р. вийшло перше видання книги "Загальна теорія права і марксизму. Досвід критики основних юридичних понять". Автор Є. Б. Пашуканіс. У цій та інших своїх роботах він за основу брав твори Маркса, Енгельса, Леніна - "Капітал", "Анти-Дюринг", "Держава і революція" та ін. Пашуканіс доводив, що буржуазне право - це історично найбільш розвинутий, останній тип права, після якого неможливий який-небудь новий тип права, якесь нове, післябуржуазне право. З цих позицій він відкидав можливість "пролетарського права".

Справжнім правом для Пашуканіса було лише "буржуазне право", а ілюзій про можливість "пролетарського права" у нього не було. Він створив свою "мінову концепцію права". Суть її - зближення форми права і форми товару як мінових відносин товаровласників.

Пашуканіс розрізняв право як об'єктивне соціальне явище (правове відношення) і право як сукупність норм. Право не вичерпується нормою чи правилом. Усяке юридичне відношення є відношення між суб'єктами. "Суб'єкт - це атом юридичної теорії, найпростіший, нерозкладний далі елемент".

Прихильники нового пролетарського, радянського права різко критикували Пашуканіса за те. що він не визнає "пролетарське право", а бачить тільки "буржуазне право". Але поступово він визнав під тиском з усіх боків післяреволюційне, післябуржуазне "радянське право". Практично склалася наука (комуністична) стосовно права, яка займалася правовим запереченням "буржуазного права".

Уявлення про класове право, включаючи і класове пролетарське право, з позицій психологічної теорії права розвивав М. А. Рейснер. Він розробив психологічну концепцію класового права. В основі його концепції лежали ідеї представника психологічної школи права Л. Петражицького. Вчення про інтуїтивне право Рейснер поставив "на марксистську основу", у результаті вийшло "справжнє класове право, яке у вигляді права інтуїтивного вироблялося поза якимись би то не було офіційними рамками у рядах пригнобленої й експлуатованої маси".

Марксистське уявлення про класовість права Рейснер тлумачив у тому розумінні, що кожен суспільний клас - не тільки клас пануючий, але і пригноблені класи - відповідно до положення даного класу в суспільстві і його психіки, створює своє реально існуюче і діюче інтуїтивне класове право. Уже при капіталізмі, за Рейснером, є не тільки буржуазне право, а й також пролетарське право і селянське право. Так що не "усе право" заплямоване "експлуататорською метою".

Згідно з Рейснером "право, як ідеологічна форма, побудоване за допомогою боротьби за рівність і пов'язану з ним справедливість, і складає по-перше, вольову сторону чи однобічне "суб'єктивне право" і, по-друге, існування загального правового фунту і створення за допомогою угоди двостороннього "об'єктивного права". Лише там можлива правова боротьба, де є можливість перебування такого фунту.

Розвиваючи такий підхід до права в роботі "Право. Наше право. Чуже право. Загальне право" (1925 р.), Рейснер характеризує так зване загальне право (загальний правопорядок) - як при капіталізмі, так і після перемоги пролетарської революції - як компроміс і об'єднання наявних у даному суспільстві суб'єктивних класових прав. Різниця, однак, у тому, що при капіталізмі пануюче положення в загальному правопорядку займає право буржуазії, а в радянському правопорядку - пролетарське право.

В умовах воєнного комунізму так зване соціалістичне право робітничого класу "робить спробу свого найбільш яскравого втілення". При НЕПІ ж довелося "підсилити домішки буржуазного права і буржуазної державності, що і без того природно входили до складу соціалістичного правопорядку". Вся історія права - це "історія згасання". При комунізмі вона згасне назавжди, повчав Рейснер.

У 20-х роках XX ст. І. П. Розумовський розробив концепцію: право як форма суспільної свідомості. Як ідеологічне опосередкування (ідеологічна форма) класових матеріальних (економічних) відносин право - це форма суспільної свідомості. Він дає загальне визначення права як ідеологічного способу і порядку опосередкування матеріальних відносин у класовому суспільстві. При визначенні права у Розумовського відсутня будь-яка ознака, специфічна саме для права.

Відмирання "буржуазного права" означає "смерть права як ідеології"" і перехід у комуністичному суспільстві "до свідомо регульованої і усвідомлюючої характер свого зв'язку з матеріальними умовами виробництва системи суспільної поведінки".

Кінець 20-х і перша половина 30-х років, аж до наради 1938 р. з питань науки радянської держави і права, позначені "загостренням боротьби" різних напрямків праворозуміння в радянській юридичній науці. Під впливом партійно-політичних рішень кінця 20-х - початку 30-х років про НЕП, колективізацію, боротьбу проти різних "нахилів", створюється нова політико-правова концепція - "боротьба на правовому фронті".

Відбувається подальша політизація юридичної науки. Усі теоретики вносять терміново корективи у свої підходи до проблем права. Проводити "Курс партії" на боротьбу проти троцкістів, бухаринців, "опортунізму", буржуазної ідеології, правих, лівих вимагав у своїй доповіді Л. Каганович в Інституті радянського будівництва і права Комуністичної академії 4 листопада 1929 р. За оцінкою Кагановича частина комуністів-державознавців виявилася "у полоні в старої буржуазної юридичної методології"". Виступ Кагановича був сигналом до розгортання на "правовому фронті" широкої більшовицької "критики і самокритики".

Боротьба розгорнулася між двома основними позиціями в радянському правознавстві того часу - позиціями Пашуканіса і Стучки. Самокритика набула загальнодержавного масштабу. Пашуканіс у дусі "самокритики" визнав ряд своїх недоліків, почав відхід від своєї концепції убік ототожнення права і політики, тлумачення права як однієї з форм політики чи навіть як "частини політики".

Стучка в порядку "самокритики" зізнався, що він перебував "під впливом буржуазної соціологічної школи права" у період роботи над книгою "Революційна роль права і держави" і при розробці визначення права в 1919 р.

На І Всесоюзному з'їзді марксистів-державників і правознавців 1931 р. була розпочата спроба формування єдиної "правильної"" позиції і лінії (за аналогією з "генеральною лінією" у політиці) у питаннях праворозуміння. На з'їзді домінували прихильники Пашуканіса. Однак після І з'їзду розходження між прихильниками Пашуканіса і Стучки продовжувалися і навіть посилилися.

Конституція (Сталінська) 1936 р. закріпила перемогу соціалізму в СРСР. Перемога соціалізму вимагала нового осмислення проблем держави і права з урахуванням постулатів соціалістичної доктрини і реалій практики. У цих умовах Пашуканіс висуває "концепцію "соціалістичного права", відійшовши від концепції "буржуазності" усякого права. Він почав тлумачити "радянське право" як право соціалістичне із самого початку його виникнення, а саме з жовтня 1917 р. Його підтримав у цьому питанні у своїй статті М. Доценко. Пашуканіс і Доценко стали видавати буржуазне "рівне право" уже за "соціалістичне право". При цьому вони спрямували критику на Стучку і його прихильників, які буржуазне "рівне право" не розглядали як "право соціалістичне".

Таким чином, концепція "соціалістичного права" була в умовах перемоги соціалізму з насильницькою колективізацією, ліквідацією куркульства, "капіталістичних елементів" у місті і селі, повною соціалізацією засобів виробництва в країні) природним продовженням уявлень про наявність небуржуазного (пролетарського, радянського) права.

В історії радянської юридичної науки особливе місце займає І Нарада з питань науки радянської держави і права 16-19 липня 1938 р. її організатором був А. Я. Вишинський, тодішній директор Інституту права й одночасно Генеральний Прокурор СРСР.

Нарада мала всесоюзний характер. У її роботі брало участь 600 провідних юристів (викладачі, практики, теоретики). Мета і задачі Наради: 1. У дусі потреб репресій затвердити єдину тоталітарну загальнообов'язкову практику. 2. Виробити єдино правильну марксистсько-ленінську, сталінсько-більшовицьку лінію ("генеральну лінію") у юридичній науці. 3. З цих позицій переоцінити і відкинути всі напрямки, підходи і концепції радянських юристів попереднього періоду "як ворожі" і "антирадянські".

У розлогій доповіді і заключному слові Вишинський "викрив" "троцкістсько-бухаринську банду на чолі з Пашуканісом, Криленком і низкою інших зрадників". Він дав остаточне визначення "права", яке прийняла нарада: Право - сукупність правил поведінки, що виражають волю пануючого класу, встановлених у законодавчому порядку, а також звичаїв і правил співжиття, санкціонованих державною владою, застосування яких забезпечується примусовою силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин і порядків, вигідних і бажаних панівному класу". Так А. Я. Вишинським було закладено основи офіційного "праворозуміння в СРСР.

Окрім загального визначення права на Нараді було схвалене і визначення радянського права: "Радянське право є сукупність правил поведінки, встановлених у законодавчому порядку владою трудящих, що виражають їхню волю і застосування яких забезпечується всією примусовою силою соціалістичної держави з метою захисту, закріплення і розвитку відносин і порядків, вигідних і бажаних працюючим, повного й остаточного знищення капіталізму і його пережитків в економіці, побуті і свідомості людей, побудови комуністичного суспільства".

Це визначення права увійшло в радянську літературу як "нормативний", а потім і "вузьконормативний" підхід до права. У наказовому порядку на довгі роки воно стало офіційним і загальнообов'язковим у всіх установах і для усіх.

Таке тлумачення права зберігалося до початку 60-х років. За аналогією з "радянською соціалістичною загальнонародною державою" стали говорити про "радянське соціалістичне загальнонародне право".

З середини 50-х років деякі юристи старшого покоління, відчувши пом'якшення політичного режиму, почали критику визначення права Вишинським. Монополія офіційного "праворозуміння" була порушена. З'являються нові підходи до тлумачення права.

На противагу "вузьконормативному" визначенню права було запропоноване розуміння права як єдності правової норми, правовідношення і правосвідомості (Я. Ф. Миколенко). Розгорнулася полеміка представників "широкого" розуміння права з прихильниками "вузьконормативного" підходу. Обидва напрямки за основу брали наявність "радянського соціалістичного права", під яким малося на увазі неправове радянське законодавство.

Ототожнення права з тоталітарним законодавством, некритичний, апологетичний позитивізм, наявний в обох підходах, виключали саму можливість правової оцінки закону, розрізнення і зіставлення права і закону, протиставлення права правопорушувальному законодавству.

На початку 70-х років, в ході дискусій про праворозуміння була висунута концепція розрізнення права і закону, що обґрунтовує розуміння права як необхідної форми і міри (норми) свободи індивідів. Така юридична концепція праворозуміння дала можливість виявити відсутність у "соціалістичного права" і законодавства мінімально необхідної якості права - правового принципу формальної рівності і свободи індивідів. Дана концепція сприяла аналізу і розумінню тих умов і передумов, за яких взагалі можливе право, правовий закон, правова держава.