Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - 1.1. Історія вчень про державу і право як наука і навчальна дисципліна

У системі юридичної освіти історії вчень про державу і право належить особливе місце. Водночас універсальний характер систематизованих у цьому навчальному курсі знань дає змогу використовувати його потенціал при вивченні споріднених із правознавством соціально-гуманітарних дисциплін, таких як філософія, політологія, культурологія, релігієзнавство, соціологія. Масштабність охоплення правових знань і специфіка цього предмета допоможуть синтезувати течії і напрями розвитку державно-правової думки різних країн і епох від початку формування людської цивілізації до сьогодення. Однак інтерпретація вчень про державу і право в кожній конкретно взятій країні завжди потребує тлумачення усіх думок, ідей крізь призму особливостей національного розвитку. У цьому сенсі Україна не є винятком. Світова державно-правова думка завжди слугувала для українських мислителів орієнтиром у формуванні власних концепцій, а також надавала їм широкі можливості вписатися в контекст надбання людства, щоб утвердити здатність національного ідейно-теоретичного потенціалу справляти вирішальний вплив на суспільний розвиток, практику державотворення.

1.1. Історія вчень про державу і право як наука і навчальна дисципліна

Вчення видатних представників державно-правової думки незалежно від часу й місця їх виникнення є одним із основних засобів забезпечення системного характеру юридичної освіти. Наука і навчальна дисципліна "Історія вчень про державу і право" розглядає історію теоретично оформлених концепцій, поглядів на соціально-політичний і державно-правовий розвиток окремих суспільств і людської цивілізації загалом.

Історія вчень про державу І право - наука, яка досліджує загальні закономірності суспільного розвитку, відносини особи і держави, держави і соціуму, народу і влади, права та свободи людини, формування громадянського суспільства і громадянськості, співвідношення юридичної рівності, прав людини, політики и моралі, демократії і авторитарної природи влади.

Різноманітні форми наукового осмислення таких важливих соціальних інститутів, як держава і право, є об'єктом історії вчень про державу і право, а предметом - систематизація теоретично обґрунтованих і концептуально виважених знань людства про державу і право в їх історичному розвитку.

У державно-правових ученнях відображено інтереси, прагнення, установки, ідеали певних суспільних груп щодо державного устрою, його форм, спрямованості та змісту діяльності, а також підходи до розуміння права, які мають загальнотеоретичне значення в юридичній науці. Історія вчень про державу і право тісно пов'язана з такими юридичними науками, як теорія держави і права, філософія права, історія держави і права. Водночас учення мислителів різних народів і епох містять багатоплановий потенціал, який сприяє кращому опануванню спеціальних галузей права (цивільного, конституційного, кримінального, адміністративного, трудового та ін.), а також міжгалузевих дисциплін (муніципального права, державного управління тощо). Майже кожна з галузевих юридичних наук має свою історію, що охоплює теоретичну діяльність основних національних шкіл і напрямів, здобутки окремих учених. Однак до концепцій минулого щодо розв'язання проблем галузевих юридичних наук історія вчень про державу і право звертається лише у випадках, коли ці концепції пов'язані із загальнотеоретичними підходами певного вченого.

Дослідження історії вчень про державу і право в Україні має давню історію. Уже в XIX ст. воно було невід'ємною складовою вищої юридичної освіти. До 1917 р. цю дисципліну розглядали в курсах "Історія політичних учень" та "Історія філософії права". У радянські часи комплекс наукових знань про державу і право називали по-різному: "Історія політичних учень", "Історія вчень про державу і право", "Історія політичних і правових учень". Особливістю сучасного опанування цього курсу є його спрямованість на подолання ідеологічного детермінізму (лат. determino - обмежую, визначаю), утвердження у свідомості молодого покоління плюралістичного (лат. pluralis - множинний) світосприйняття, визнання різноманітних варіантів державно-правового мислення, з'ясування національної специфіки державно-правового розвитку.

Сутність, зміст і призначення історії вчень про державу і право як навчальної дисципліни виявляються у її функціях:

- пізнавальній (вивчення природи держави і права, формування цілісного уявлення про особливості функціонування цих інститутів);

- світоглядній (формування правосвідомості, правової й політичної культури);

- комунікативній (висвітлення знань, фактів про державно-правовий розвиток);

- прогностичній (прогнозування тенденцій, перспектив розвитку держави і права);

- прикладній (передавання систематизованих знань, підготовка фахівців-юристів).

Основними завданнями історії вчень про державу і право є формування теоретичного мислення, історичної і правової свідомості, вміння на конкретному історичному матеріалі відстежувати закономірності державно-правового розвитку, розкривати зміст значущих теоретичних концепцій держави і права попередніх епох, утвердження у свідомості людини розуміння багатоманітності й невичерпності осягнення державно-правового розвитку як основи колективного та індивідуального людського буття.

У вченнях минулого сфокусовані політичні інтереси, прагнення, настанови, ідеали державності, форми, напрями і зміст діяльності держави. У них відображено погляди на державу і право, які мають загальнотеоретичне значення в юридичній науці. Тому історія вчень про державу і право є своєрідною школою формування системного юридичного мислення, ефективним засобом виховання у студентів-юристів фахової компетентності, прагнення до творчого самовдосконалення.

Отже, традиція опанування вчень про державу і право є невід'ємною складовою системного вивчення насамперед юридичних знань. Однак оскільки державно-правові явища є також об'єктом уваги інших дисциплін, ідейно-теоретичний потенціал пропонованого курсу може слугувати важливим матеріалом для поглибленого розуміння всієї сукупності соціально-гуманітарних знань.