Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - 3.6. Українська державно-правова думка часів Київської Русі

Із виникненням Київської Русі з'явилися перші писемні пам'ятки суспільної думки. Завдяки священнослужителям-літописцям дійшли до нас давньоруська політична міфологія, відомості про найважливіші політичні події, свідчення про головні політичні настрої слов'ян, тексти політико-правових документів світського характеру тощо.

Державно-правова думка Київської Русі засвідчує характерні для середньовіччя принципи панування сили всередині держави, станового поділу людей на повноправних, неповноправних і безправних, недоторканності приватної власності, божественного чи напівбожественного походження влади князя тощо. В ізборниках, літописах, повчаннях, посланнях порушено проблеми державного управління, суспільно-політичної моралі, наслідків соціально-економічної нерівності людей, договірних відносин між князем і народом, критеріїв мудрості і справедливості, єднання руських земель навколо сильної централізованої влади. Серед них "Слово про Закон і Благодать", "Руська правда", "Повість минулих літ".

"Слово про Закон і Благодать"

Першою за хронологією пам'яткою давньоруської політико-правової думки, у якій проаналізовано взаємозв'язок закону, правди, істини і благодаті, їх значення в управлінні державою, юридичний статус органів верховної влади, її походження, завдання і мету владних повноважень, відповідальність великого князя за управління "землею Руською", є "Слово про Закон і Благодать". У "Слові..." також визначено напрями і принципи зовнішньої політики держави. Авторство "Слова...", проголошеного як проповідь у Десятинній церкві на честь князя Володимира Великого (між 1037 і 1043, не пізніше 1050), належить першому київському митрополиту з числа русів, священику церкви Святих Апостолів на Берестові Ларіону, що увійшов в історію під іменем Іларіон (XI ст.).

Митрополит був палким прихильником Ярослава Мудрого, брав безпосередню участь у складанні текстів "Руської правди", пристосуванні візантійського церковного права до умов Київської Русі, тобто опрацюванні княжих статутів, що визначали правовий і політичний статуси церкви, і, можливо, літописних зводів 1037-1039 і (під іменем Никона) 1072-1073 рр., використаних Нестором у роботі над "Повістю минулих літ".

Поняття "закон" вживається у "Слові..." і як теологічна, і як юридична категорія. Це зафіксований у Старому Завіті і переданий через Мойсея наказ Бога людям, які перебувають у стадії недосконалості. Закон призначений регулювати вчинки індивідів чітко визначеною в ньому чужою волею (божественним приписом). Метою "закону на скрижалях" є утримання людства у підзаконному стані для його ж власного виживання, запобігання знищенню індивідів один одним, "спасіння народів", визначення для них рятівного шляху в "оновлене післябуття - до життя вічного". Закон - це не випадковий, а історично необхідний атрибут в історії людства, і саме він веде "підзаконних до благодійного хрещення, що стає перепусткою до вічного життя". Отже, закон, у розумінні Іларіона, постає як перша сходинка у розвитку суспільства, "предтеча і слуга Благодаті й Істині". Мислитель засуджував іудеїв, які "при свічці закону себе стверджували", "синів рабського Закону" за те, що у дохристиянські часи використовували закон для формування відносин між народами на засадах неволі, їх поділу, звеличення одних і приниження інших. І за часів приходу на землю Христа, коли "благодать ще не зміцніла, ще перебувала у його грудях", іудейські старійшини, "народжені у рабстві", застосовували свої закони для насилля над християнами - "синами свободи", для жорстокої розправи з Ісусом, за що врешті-решт були вигнані і "розсіяні по світу".

Автор "Слова..." першим у давньоруській правовій думці всебічно обґрунтував християнське гасло про відмирання закону на певному етапі розвитку людства. У законі "людство тісниться", він є "лише тінню", "світлом місяця, коли сонце не засяяло". Ось чому закон, виконавши свою історичну роль у вихованні "людського єства", "вимивши" його, як "брудну посудину", невідворотно поступається місцем благодаті - істині. Очистившись через обряд хрещення, людство починає "у благодаті вільно ходити", "благодаттю підноситись", а "закон відходить".

Вирішальну роль у цьому процесі відіграв Ісус, якого було послано на землю не для того, щоб "зруйнувати закон", а щоб виконати його вимоги повністю. "Пересохле озеро закону" він наповнив євангельськими джерелами істини і благодаті (Новим Завітом), тобто практичною можливістю реалізації особистих прагнень людини, яка, прийнявши християнство, не потребує більше правового примусу, оскільки стає цілком законослухняною і керується у своїй поведінці лише моральними заповідями Ісуса - прозорим і чистим природним правом. Наголошується також на тому, що істина осягається не всупереч закону, а завдяки йому. Після хрещення православні люди перестають бути "звірами чи скотиною", зникають вигадані іудеями окремі богообрані народи, оскільки всі вони стають богообраними, тобто рівними, що є запорукою їх вільного і мирного розвитку.

Від закону в "Слові..." відрізняється не лише благодать та істина, а й правда. Цей термін вживається у значенні чи то справедливості, чи то позитивного права. Іларіон возвеличував князя Володимира Великого не лише за хрещення Русі, яка після цього стала могутньою авторитетною державою для "усіх чотирьох кінців землі", а й за те, що князь "правдою був наділений, міццю припоясаний, істиною сповитий, смислом увінчений". Джерелом верховної влади є божественна воля, а ідеалом державного устрою у "Слові..." - спадкоємна монархія і єдинодержавність, але не як обмежене, свавільне управління, а як запорука єдності, могутності Київської Русі, її територіальної цілісності і незалежності. До того ж Іларіон наголошував, що князь Володимир Великий здійснював державне управління, спираючись на мудру раду бояр, а гідними для наслідування рисами і чеснотами носія верховної влади на Русі були справедливість, милосердя, чесність, він був "для голих одежею, для голодних кормителем, для спраглих утроби охолодою, для удовиць помічником, для мандрівників пристанищем, для незахищених оборонцем, для скривджених заступником, для вбогих збагаченням".

Юридичні і політичні ідеї, відображені у "Слові...", стали для вітчизняної правової думки основою розуміння закону, законності, правди, справедливості, ідеалів державного устрою, взірцевого правління тощо. Він був відомий і далеко за межами Русі.