Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Гуго Гроцій (1583-1645)

У другій половині XVI - на початку ХУЛ ст. в Нідерландах було встановлено республіканський державний устрій, що позначилося на характері національної державно-правової думки, яка поступово формувала ідейно-теоретичну основу революційних перетворень, нових раціоналістичних ідей і принципів, спрямованих на вдосконалення соціальних і політико-правових форм людського життя. Для концепцій голландських мислителів були характерними спрямованість проти теологічних уявлень, релігійно-схоластичних догм, обґрунтування ідей природного права, договірного походження держави, віротерпимості, свободи думки і слова.

Гуго Гроцій (1583-1645)

Один із засновників новітньої теорії природного права та науки міжнародного права, політичний мислитель, юрист, філософ, історик. Основною в творчості Гроція є праця "Про право війни і миру. Три книги, у яких пояснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права" (1623-1624). У цій праці він заклав наріжний камінь юридичного світогляду, створив теоретико-правові засади суспільного договору, на які згодом спиралися Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Дж. Лілберн, М. Мільтон, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Т. Пейн та ін.

Держава, за концепцією Гроція, виникає із "загально-життєвої природи людини" як загальнокорисна інституція, що стала наслідком свідомої діяльності членів суспільства, як "вдосконалений союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі". Колись народ був суверенним, але потім добровільно передав ці права обраним ним особам, які стали носіями суверенітету. У такий самий спосіб, тобто за згодою людей, виникла і приватна власність - священна і недоторканна. Природа людини є основою природного права, природне право - права божественного, вони обоє - права людського (позитивного). Проте якщо право божественне і право людське можуть змінюватись, то природне право не залежить ні від Бога, ні від людей.

Рівні за природним правом люди у первісному періоді постійно ворогували, вели війни. Відсутність справедливості, доброти і любові призвела до нерівності у сфері виробництва і споживання. Однак не можна силою вирішувати суперечки у міжнародних відносинах, які піддаються регулюванню загальноприродного права. Принцип рівності людей повинен зберігатись у придбанні речей першої необхідності, користуванні ріками, шляхами, морями тощо.

Розроблена Гроцієм теорія суспільного договору і природного права швидко стала популярною, про що свідчить, зокрема, той факт, що її розвинув молодший співвітчизник вченого Б. Спіноза.

Бенедикт Спіноза (1632-1677)

Філософ, політичний мислитель. Свої політико-правові ідеї він виклав у працях "Богословсько-політичний трактат" (1670), "Етика" (1675) і "Політичний трактат" (1677).

Погляди Б. Спінози ґрунтувалися на ідеях природного права. Людина, на його думку, є частиною природи і на неї поширюються її закони. Природне право індивіда рівнозначне його потенціалу. Людина за своєю природою є істотою корисливою і прагне до задоволення власних інтересів. Тому в природному стані люди мали б постійно воювати. Філософ вважав, що природний стан навряд чи існував реально, оскільки тоді люди не могли б вижити. Всі люди, цивілізовані і варвари, живуть у громадянському стані, який мислитель ототожнював з державою, що утворилася внаслідок суспільного договору.

Кожний індивід переніс на суспільство й державу всю свою енергію. Вона перетворилася на силу, якій має добровільно або під страхом покарання підкорятися кожна людина. Суспільний договір, з погляду Спінози, означає постійні відносини між верховною владою та підданими. Верховній владі належать видання, тлумачення та скасування законів, правосуддя, обрання посадових осіб, право війни та миру. Піддані виконують накази верховної влади, яка робить те, що вигідне всім. Межі свободи індивіда та держави визначає ступінь їх розумності. Найвільнішою є та держава, закони якої побудовані на здоровому глузді. Людина є вільною тоді, коли вона користується розумом. Б. Спіноза сформулював основні критерії обмеження державної влади: держава не може порушувати та зневажати встановлені нею закони; держава не може переходити межі природних прав людини (здатність до роздумів, пізнання Бога та любов до нього, любов, ненависть, право на збереження свого життя); державна влада має прислухатися до думки підданих.

За визначенням Б. Спінози, розумний закон мають приймати багатолюдні збори. Оскільки інтереси в людей різні, на таких зборах протилежні інтереси взаємно погашаються. Ідеалом Спінози є демократична республіка, в якій влада та закони не протистоять народові і не суперечать його свободі. Сила демократичної держави полягає в тому, що вона править, опираючись на волевиявлення підданих та розумні закони, забезпечує свободу, рівність і загальний добробут.

Політико-правова концепція Б. Спінози була першим в ідеології Нового часу теоретичним обґрунтуванням демократії. Водночас, будучи реалістом, він визнавав деякі позитивні ознаки обмеженої монархії і аристократії і засуджував абсолютну монархію.

Політико-правові вчення Гроція і Спінози відтворили революційні перетворення в тодішній Голландії і вплинули на формування раціоналістичних ідей, принципів і концепцій, що відповідали потребам всесвітньо-історичного переходу людства на шлях вдосконалення соціальних і політико-правових форм людського співжиття, основу яких становили гуманізм і світський юридичний світогляд.