Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755).

Один із теоретиків науки про політику, політичний мислитель, правознавець, просвітитель, письменник. Свої погляди він виклав у працях "Персидські листи" (1721), "Загальний трактат про обов'язки" (1725), "Роздуми про причини величі римлян та їх занепаду" (1734), "Про дух законів" (1748), "Захист духу законів" та ін.

На відміну від ідеолога лібералізму Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є не ставив особистість над державою і не протиставляв права громадян правам держави. Основне завдання держави полягає в забезпеченні людині політичних свобод (можливість робити Все, що дозволено законами, і не робити того, що законами заборонено). Громадянські свободи можливі за спокою духу, відчуття громадянської безпеки, запобігання необгрунтованим приватним і публічним звинуваченням індивіда, наявності гуманного кримінального законодавства, неухильного дотримання гарантованих державою правил судочинства, запобігання деспотизму і зловживанням з боку посадових осіб, суворого дотримання законів і встановлення непорушного режиму законності.

Монтеск'є стверджував, що забезпечення політичних і громадянських свобод можливе лише за існування в державі не залежних одна від одної трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової. Саме незалежність, а не розподіл функцій між ними, він ставив на перше місце, хоча розумів, що у практичному політичному житті можна, говорити лише про незалежність суду. Однак судову владу в державі не уособлює ніхто, тому вона начебто позбавлена владних функцій. Мислитель вважав, що для досягнення справжньої незалежності судів слід запровадити повсюдно досвід Франції щодо купівлі-продажу судових посад, "уособити" цю владу в присяжних, тобто у виборних народних представниках, яких періодично скликають на спеціальні сесії. Щодо незалежності законодавчої й виконавчої влади, то вона, на думку Монтеск'є, має відносний характер, бо насправді існує своєрідна "незалежна залежність", коли одна влада заважає іншій зловживати своїми функціями, узурпувати всю повноту реальної влади, що і є гарантією забезпечення прав і свобод громадян.

Правознавець пропонував надати можливість законодавчого владування парламентові, який складався б з двох палат: нижньої - народної, - до якої обирали б депутатів на основі всезагального виборчого права всім населенням, і верхньої - аристократичної - палати перів, члени якої призначалися б із панівних верств і передавали б посади своїм спадкоємцям." Тут, у законодавчому органі, наявні принципи відносної незалежності палат, розподілу їх функцій і стримування, бо обидві палати мають право призупинення або скасування рішень одна одної. Ухвалені парламентом закони обов'язкові для виконання і виконавчою, і судовою гілками влади, тобто законодавці мають безсумнівний пріоритет, але лише в тому разі, якщо самі підпорядковуються власним законам.

Найважливішим для виконавчої влади Монтеск'є вважав оперативність діянь, що забезпечується зосередженням влади в руках однієї особи, тобто монарха, короля. Врівноваження законодавчої і виконавчої влади досягається за умови, коли в компетенції парламенту перебувають фінансові, військові та деякі інші управлінські функції, а король одноосібно вирішує, затверджувати чи не затверджувати певний нормативний акт. Монтеск'є припускав, що траплятимуться випадки, коли така система стримувань паралізовуватиме діяльність і парламенту, і короля. Однак обставини все одно змусять їх рухатись, і вони знаходитимуть компроміси, тобто узгоджені рішення.

Монтеск'є був переконаний, що над політичними і громадянськими свободами індивіда нависає найсильніша загроза не лише тоді, коли різні гілки влади узурпують одні державні органи або особи, а й тоді, коли різні гілки влади очолюють представники одного стану, тобто однієї партії. Жодна гілка влади не може володіти повноваженнями скасовувати будь-які рішення інших двох, але кожна з них може призупинити ухвалу, яка, на її думку, суперечить закону. Інакше кажучи, усі гілки влади стосовно одна одної виконують ще й контрольні функції.

Отже, Ш.-Л. Монтеск'є обґрунтував механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина, задовольнив радикальні прагнення молодої буржуазії і консервативні потяги старого дворянства. Однак він не проповідував рівності у французькому суспільстві, а навпаки, доводив, що скасування привілеїв панів, духовенства, дворянства, міщан призведе до утворення народної держави, яка матиме деспотичний характер.

Ш.-Л. Монтеск'є вважають одним із засновників теорії правової держави, оригінальні погляди на яку він висловив із позицій географічної школи в політичній думці. Найбільший вплив на характер правової системи країни, "дух її законів", на думку мислителя, має клімат. У південних широтах спекота і духота знесилюють людей, роблять їх слабкими і боягузливими, ледачими і тендітними, схильними до неволі, рабства, сприйняття деспотичної влади, втрати власної свободи і незалежності. З огляду на це необхідні суворі закони, які б могли гартувати людей, змушувати їх до продуктивної праці під страхом покарання. До цього ж за умов теплого і вологого клімату діяльності законодавця сприяє родючий ґрунт. Землеробство паралізує волю громадян, бо вони занурюються в особисті права і не прагнуть до більшої свободи. Народи ж, які мешкають у суворих північних умовах, як правило, загартовані. Вони войовничі, сміливі, рішучі, працьовиті, не схильні до рабства, наполегливо відстоюють свою державну незалежність, особисті права і свободи.

Мислитель переконаний, що утвердженню свободи сприяють добре захищені природою кордони держави, тобто гори і водні простори, які перекривають шляхи завойовникам.

Окрім географічного середовища, на "дух законів", на думку просвітителя, впливають густота населення, економічний рівень розвитку країни, віросповідання. Наприклад, мусульманство тяжіє до деспотії, християнство - до монархізму, католицтво - до необмеженої монархії, протестантство - до демократії. Однак більшою мірою визначає "дух законів" форма політичного правління держави, тобто "природа уряду".

Монтеск'є виокремлював три справедливі (правильні) форми держави - демократію, аристократію та монархію і одну несправедливу (неправильну) - деспотію. Він прихильно ставився до демократії, у якій виокремлював тяжіння суспільства до чеснот, загального добра. Головним принципом аристократії вважав помірність (невибагливість), монархії - честь, тобто прагнення почестей, але зі збереженням незалежності. Усім державам необхідні саме їм притаманні правові системи: для демократії важливо закріпити у законодавчому порядку рівність дітей при успадкуванні, заборонити накопичення багатств у одних руках; для аристократії - обмежити пишноти, щоб не викликати заздрощів у бідних; для монархії - зберегти свої володіння, підтримати багате дворянство як силу і велич держави. Деспотія тримається на страхові, свавіллі. Тут закони зайві, бо деспот лише руйнує суспільство і спотворює природні права людини.

Форма держави, за Монтеск'є, визначає і характер зовнішньої політики: для республіки - це мир і поміркованість, для монархії - войовничість. Важливе значення для існування держави має розмір її території. Мала республіка швидко гине від завойовників. Велика монархія дає їм відсіч, але має тенденцію до загнивання зсередини, до деспотизму. Тому мислитель рекомендував невеликим державам об'єднуватись у федеративні утворення, де можна буде використовувати переваги і малих, і великих країн.