Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Томас Гоббс (1588-1679)

Розвиток новітніх державно-правових учень англійських мислителів XVII-XVIII ст. мав кілька напрямів: консервативно-охоронний (авторитарно-державницький); радикально-конституційний (революційно-демократичний); ліберально-конституційний (ліберально-демократичний). Загалом представники державно-правової думки тогочасної Англії виходили з того, що для визволення народу необхідне гарантування свободи підприємництва, слова, інформації, права на працю, соціальний захист, забезпечення недоторканності особи та її власності. Деякі філософи (дигери) вимагали ще й скасування приватної власності, заперечення майнової нерівності людей, заборони торгівлі, грошової системи та встановлення суцільної соціальної рівності. Поміркованішим був радикалізм партії індепендентів (джентльменів). Саме вони стали ініціаторами страти короля, вимагаючи його підзвітності народові, а не Богові. Англійські мислителі ретельно відстоювали принципи народного суверенітету, свободу думки, преси, совісті, цензового виборчого права.

Томас Гоббс (1588-1679)

Державознавець і один із творців науки про політику. У своїх працях він розглядав проблеми походження і сутності держави, природи влади, взаємини громадян з правителями, принципи політичного і суспільного життя, з'ясовував специфіку соціальної психології, релігії, моралі. Питанню держави і права Т. Гоббс присвятив праці "Про громадянина" (1642) і "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та цивільної" (1651).

На думку Т. Гоббса, людина - не суспільно-політична істота, а егоїстична тварина ("людина людині вовк"). Природа дає їй "право на все", що за суцільного егоїзму, честолюбства перетворюється на "право ні на що", на війну всіх проти всіх. Для формування стану "людина людині Бог" виникає штучна інституція - держава, яка відбирає в індивідів природні права, окрім права на фізичне життя. Безмежні права держави зосереджені в руках абсолютного монарха, тому поділ влади на окремі гілки неприпустимий, бо призведе до громадянської війни. Влада суверена-монарха не підлягає контролю, він - над законом. За Гоббсом, держава є суспільством, а суспільство - державою, які підносяться над людиною.

За Гоббсом, держава виникає внаслідок добровільної угоди людей щодо утворення соціального інституту, який має бути гарантом "спільного блага", приборкувачем ворожнечі, механізмом забезпечення самозбереження громадян. На відміну від Арістотеля, Т. Гоббс не вважав людину за її природою суспільною істотою, оскільки її поведінка є проявом войовничих, егоїстичних вроджених нахилів, прагнень володіти благами, владою. На його думку, "вроджена жадоба" і неможливість її задовольнити породжують ситуацію "війни всіх проти всіх", зумовлюють агресивну активність, перманентну загальну нестійкість суспільства. Бажання позбутися побоювання за своє життя, подолати конфлікт інстинктів самозбереження і егоїстичних пристрастей змушує людей перейти від "природного стану" до суспільного життя. Так відбуваються акт само-відчуження людини від власної природної сутності, делегування свободи громадян штучному і раціональному утворенню - державі.

Будучи концентрацією "спільної волі", держава -"Левіафан" зосереджує в руках правителя (однієї особи або групи осіб) всю суспільну владу, постає як "велика особистість". Заперечуючи принцип поділу влади, Т. Гоббс наполягав на її єдності в усіх функціях, проголошував непідзвітність правителя громадянам, зобов'язання підлеглих визнавати себе відповідальними за будь-які дії влади. Єдність держави, суспільства, уряду, народу є центральним концептом "Левіафана ". Він не тільки не передбачав принципу народного суверенітету, а навпаки, рішуче його заперечував.

За Гоббсом, народ добровільно, за взаємною згодою передає раз і назавжди владу державі, відмовляється від власних свобод, визнає право суверена регулювати не тільки соціальні та майнові відносини громадян, а й визначати "зміст" їх духовного життя. "Левіафан" поширює свої прерогативи на всі сфери людського буття. Цю тезу заперечували ті прихильники теорії "договірної держави" (Дж. Мільтон, Ж.-Ж. Руссо), які обстоювали принцип суверенітету народу, проголошували його джерелом і єдиним володарем владних функцій. За оцінкою Ж.-Ж. Руссо, гоббсівське розуміння держави прирівнює її до в'язниці, де роль головного тюремника виконує сам правитель.

Незважаючи на неоднозначність висловлених ідей, "Левіафан" залишається етапним твором у розвитку світової державно-правової думки. У ньому містяться ідеї про роль економічних факторів у житті суспільства; започатковано теорію трудової вартості, на яку, зокрема, спирався К. Маркс, розробляючи теорію додаткової вартості; подано характеристику суспільної ролі грошей тощо. Цікавими є міркування Т. Гоббса щодо соціальних функцій держави, турботи про непрацездатних і знедолених членів суспільства.

Надбанням теорії соціальної культури є також сформульовані Гоббсом 19 природних законів - правил людського співжиття, суспільних регуляторів-нормативів, основним серед яких філософ вважав загальнолюдську максиму "не робити іншому того, чого ти не бажав би, щоб було зроблено стосовно тебе" ("золоте правило"). Однак, перетворюючи моральні (природні) закони на громадянські, Т. Гоббс фактично позбавляв мораль її специфічної регулятивної функції, ототожнював її з політикою. Тому образ держави -"Левіафана" став називним для характеристики тоталітарних, антигуманних політичних режимів. "Левіафан" містить у собі чимало й інших суперечностей і антиномій, на що звертали увагу як послідовники мислителя, так і його опоненти.