Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Макс-Каспар-Йоганн Штірнер (1806-1856)

Ідеолог анархізму. Своє вчення виклав у працях "Одинак і його власність" (1845), "Історія реакції" (1852), а також у статтях та листах (1842-1847), які були видані у Берліні лише у 1898 р.

Свою світоглядну систему Штірнер називав "філософією чистого егоїзму", розуміючи егоїста як "шукача цінності речей у своєму Я, який не знаходить самостійної чи абсолютної цінності". Цей напрям у політико-правовій думці можна виокремити як соліпсизм, тобто теоретичний егоїзм, що визнає реальним, єдино існуючим лише суб'єктивне Я і зміст його свідомості. Штірнер перетворив абсолютне Я Й.-Г. Фіхте на суто індивідуалістичну категорію, на центр світобудови, ототожнив його з емпіричною особистістю, заперечив поняття, "держава", "суспільство", "людство", "справедливість", "несправедливість", "добро", "зло" і вивів правило: "окрім мене, для мене нічого немає". Розуміння держави і права з позицій чистого суб'єктивізму й індивідуалізму виявилось методологічним джерелом різновидів анархізму: анархізму приниженої і пригніченої особи, яка сповідує ворожість до держави і права, правопорядку загалом, оскільки вони "придушують особистість і породжують нерівність", і анархізму сильної, вольової особи, що спонукає людину до боротьби за "більшу свободу Я". Штірнер схилявся до особи анархізму, хоча створив концепцію, яка виявилася придатною для обох напрямів.

Штірнер критикував теорії публічного або державного життя, що "занепастили особистість". Він був невдоволений тим, що "ідея держави проникла в усі серця і збудила натхнення", що гасло служіння державі стало вищим ідеалом, а заклик до самопожертви в ім'я держави - загальним гаслом. Панування держави, за Штірнером, - це пригнічення свободи Я, влада грошей, перетворення державних структур на такі, що стоять над законом, у "шалапутів, що вкрали у людей свободу, а потім роздають цей викрадений товар". Людина не може бути вільною на жодній державі: "держава і Я - вороги", "не Я живу, воно живе у мені". Держава є владою, яка з "жебрака висмоктує всі соки" і нічого йому взамін не дає. Вона заснована на "рабстві праці", а "буржуїв захищає і робить їх тими, ким вони є". Держава нагромаджує над Я насилля, тому Я дедалі більше відчуває своє безсилля. Однак істинно вільним Я може стати лише тоді, коли "безтурботно володіє своїм леном ", тобто має власність, оскільки держава прагне лише до власного збагачення: їй "абсолютно все одно, чи ти багатий, чи ти бідний, або ж навпаки". Проблема власного Я відштовхувала Штірнера від сприйняття ідеї комунізму.

Шопенгауер вважав, що представників крайнього соліпсизму "можна знайти у будинку для божевільних".

Штірнер зі своїм теоретичним егоїзмом перебував саме на такій крайній межі. Він увійшов в історію як "жрець і лицар егоїзму". Під стрижневим гаслом "Станьте егоїстами!" Штірнер розумів повернення до первісної християнської громади, визнавав єдиним "конституційним королем" "істинно християнського короля". Він закликав до перетворення держави і суспільства на "союз егоїстів" для боротьби у війні "всіх проти всіх", звільнення "робітників від рабства". Я у Штірнера не сприймає ніяких норм поведінки, політичних ідеалів, заперечує будь-які натяки на "боротьбу за свободу всіх", на право і політику взагалі, шукає собі місце у безформному скупченні людей, де панують виключно сила і безпощадний егоїзм, оскільки Я виводить будь-яке право виключно з себе, Я має право на все, що в його владі, і Я "є єдиним критерієм істини".

Індивідуалізм, егоцентризм, нігілізм, анархізм Штірнера з відповідними модифікаціями знайшли продовження і розвиток у творчості Ф. Ніцше, П.-Ж. Прудона, М. Бакуніна, П. Кропоткіна, Г. Ерве, Ж. Грава, В. Парето, Г. Моски, Т. Карлайля, Дж. Бернхема, Г. Лассвела, багатьох сповідувачів теорій соціал-дарвіністського напряму та ін.