Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Остап Терлецький (1850-1902)

Український правознавець і політичний діяч, доктор права Віденського університету. Свої юридичні погляди виклав у працях "Першопричини великоруського народу" (1873), "Галицько-руський народ і галицько-руські народовці" (1874), "Лихва на Буковині" (1878), "Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872" (1895), "Галицько-руське письменство у 1848-1865 рр." (видана у 1903), "Історія української держави: Княжа доба" (видана у 1923), "Історія української держави: Козацька доба" (видана у 1924) та ін.

Під впливом марксизму і соціалістичної ідеології О. Терлецький вибудовував свої концепції щодо сутності права. Для нього конституційні засади держав Європи як "хартії буржуазного світу" не були істинними. Найважливішими, на думку Терлецького, є надання політичних і економічних прав трудящим, досягнення рівності всіх перед законом і рівності закону для всіх з метою втілення принципу повної соціальної справедливості. Його ідеалом є федеративна демократична республіка, де суд і правду вершить громада, яка поєднує законодавчу, виконавчу і судову владу, тобто республіка, у якій панують безпосередня демократія і втілений принцип верховенства волі народу. Акцентував Терлецький на феномені державницького інтересу, який, на його погляд, держава реалізує у "політиці інтересів". Австро-угорська "політика захисту інтересів буржуазії та поміщиків" була для нього неприйнятною. Терлецькому належить чималий внесок у збагачення української юридичної етнографії і дослідження проблем вітчизняного державотворення княжої і козацької доби.

На вченні Терлецького виховано започатковувача ідеї повної політичної самостійності ("політичної відрубності") України Ю. Бачинського. Згодом лозунги цього вчення запозичив М. Міхновський, вклавши в них зовсім інший правовий і політичний зміст.

Максим Ковалевський (1851-1916)

Український і російський правознавець, історик, соціолог, громадський діяч. Він зробив істотний внесок у розвиток вчень про державу і право. М. Ковалевський очолював Товариство імені Шевченка в Петербурзі, а також редакцію енциклопедичного видання "Український народ у його минулому і сьогоденні". Його перу належать праці "Поліція робітників в Англії в XIV ст. і мирові судді як судові розбирачі спорів між підприємцями і робітниками" (1876), "Нарис історії розпаду общинного землеволодіння в кантоні Ваадт" (1876), "Первісне право" (1876), "Дослідження з історії юрисдикції податків у Франції від XIV ст. до смерті Людовіка XIV" (1877), "Історія поліцейської адміністрації в англійських графствах від стародавніх часів до смерті Едуарда І" (1877), "Общинне землеволодіння: причини, хід і наслідки його розкладу" (1879), "Суспільний устрій Англії наприкінці середніх віків" (1880), "Історико-порівняльний метод в юриспруденції і прийоми вивчення історії права" (1880), "Закон і звичай на Кавказі" (1886), "Сучасний звичай і давній закон" (1886), "Походження сучасної демократії" (1895), "Родовий побут сьогодні та в недавньому і віддаленому минулому" (1905), "Конституційне право" (1909).

М. Ковалевський вважав, що суспільство розвивається на основі закону прогресивного розвитку, що полягав у зростанні соціальної солідарності. У цьому питанні відводив важливу роль взаємодії економічних, психологічних, біологічних чинників. Під впливом англійського правознавця Г. Мена він започаткував масштабні порівняльно-правові дослідження. Зокрема, переконував, що порівняльна історія здатна відповісти на питання, якій стадії суспільного процесу відповідають правові порядки - родовій, державній чи всесвітній - і в якому внутрішньому зв'язку перебувають між собою окремі юридичні норми цих періодів. На прикладі Англії, Франції та інших країн доводив безперспективність класової боротьби, розглядав революції як трагічний наслідок соціальної нерівності, виступав за мирний розвиток на основі конституційної монархії як найдосконалішої форми правління.

Ковалевський встановив взаємозв'язок між політичними ідеями та рівнем соціально-економічних і політичних відносин. Він був прихильником конституційної перебудови Росії шляхом утвердження парламентської монархії, в якій буде забезпечено високий рівень самоврядування народу через його представників. Конституційний устрій, на його думку, має ґрунтуватися на системі, що передбачає поділ влади, істинне народоправство і політичне представництво. На основі цих елементів формується правова держава з домінуванням таких її елементів, як законність управління, поділ влади, народоправство і система представницької демократії.

Важливу роль у своїх дослідженнях Ковалевський відводив проблемі співвідношення особи і держави. Він стверджував, що саме з такого співвідношення виникає людська солідарність, яку він трактував як суспільний порядок, інституціональні перетворення. Водночас заперечував теорію про вроджені природні права. Він прогнозував невпинне розширення сфери індивідуальної діяльності і зростання сукупності особистих прав у процесі "поступової еволюції" держави. Забезпечення політичних прав громадян Ковалевський вбачав у системі народного представництва і місцевого самоврядування, а також у судовій відповідальності приватних і посадових осіб. М. Ковалевський закликав до глибшого взаємопізнання досвіду країн Європи і Сходу, обстоював концепцію всесвітньої федерації як єдиного міжнародного союзу самостійних держав.