Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - Глава 1. Стародавній Єгипет

1. Створення держави

Про Єгипет слушно говорили: "Єгипет - дарунок Нілу". Єгиптяни розуміли це й поклонялися Нілу, співали: "Слава тобі, Ніл, що виходить з землі, що йде, аби Єгипет оживити, що зрошує поля, що був створений Ра, аби усіх тварин оживити". Предки єгиптян колись жили в комфортних умовах там, де нині пустеля Сахара. Там були волога, багата рослинність, тваринний світ. Але сувора природа, а почасти і самі люди перетворили квітучу країну на пустелю і змусили людей пригорнутися до Нілу.

Щоб отримати дарунки Нілу, була потрібна праця багатьох тисяч людей. Це диктувало необхідність створення держави, а надалі зумовило її характер. Історія Стародавнього Єгипту та його культура належать до так званих "річкових цивілізацій". Рік у рік, зі століття в століття Ніл диктував умови виробництва, тобто характер організації суспільства. Ріка сама по собі наводнювала та зрошувала поля, а зросивши, знову вступала до своїх берегів. Зрошувальні канали, земляні вали та загати поступово утворили басейнову систему зрошення, що стала основою землеробства та розвитку міської цивілізації в Єгипті. Землеробство, засноване на басейновій системі, могло дати найбільшу користь лише тоді, коли використання вод по всій річковій долині було об'єднане у чітко організовану систему. Така система зрошення змінила не тільки характер господарства, а й характер соціально-економічних відносин. Стрімке збільшення обсягу робіт, інтенсифікація та сезонність праці у період низького стояння вод сприяли зміні характеру іригаційних обов'язків. Зараз вони стали більш жорсткими та мали виключно примусовий характер. Отже, господарські інтереси сприяли створенню централізованої держави з розвиненим апаратом управління, який здійснював контроль за іригацією.

Першими прототипами держав у Стародавньому Єгипті були об'єднання людей навколо храмів. Пізніше такі протодержави були іменовані номами. Територіально ном тягнувся на десятки кілометрів і до нього могла входити велика кількість дрібних поселень. Організуючим центром таких поселень був храм. На чолі цих давньоєгипетських поселень стояв жрець-первосвященик, який пізніше отримає адміністративні та судові повноваження. Природно, що правителі різних номів не могли не суперничати між собою, результатом такої боротьби стала концентрація влади у руках найсильніших та наймогутніших. На рубежі IV-III тисячоліття до н. е. приблизно по двадцять номів Верхнього та Нижнього Єгипту були об'єднані в руках двох правителів, а запекла боротьба між ними привела до перемоги правителя Верхнього Єгипту та злиття всіх номів до єдиної держави (звідси - подвійна корона єгипетських фараонів).

2. Державний лад

В історії держави і права Стародавнього Єгипту прийнято виділяти такі важливі періоди.

1. Раннє царство (приблизно 3000-2800 роки до н. е.).

У цей період відбулось об'єднання всього Єгипту фараоном Нар-мером (Менесом). Столицею об'єднаного Єгипту стало місто Мемфіс.

2. Стародавнє царство (більша частина III тисячоліття до н. е.)

У цей період складається централізована бюрократична монархія, яка вела війни з сусідніми країнами. Створюється спільна для всього Єгипту іригаційна система, зводяться піраміди та храми.

3. Період першого розпаду (2250-2050 роки до н. е.).

4. Середнє царство (2050-1700 роки до н. е.).

Єгипет знову стає централізованою державою завдяки зусиллям фіванської династії.

5. Період другого розпаду (1700-1580 роки до н. е.)

У середині 17 ст. до н. е. Єгипет потрясло повстання селян та рабів, унаслідок чого царську владу було ліквідовано, а близько 1730 р. до н. е. Єгипет завоювали гіксоси - войовничі племена півночі, владицтво яких тривало приблизно 150 років.

6. Після вигнання гіксосів склалося Нове царство (приблизно 1575-1087 роки до н. е.). У цей період відновлюється колишня міць Єгипту.

Але чвари всередині самої країни привели до того, що у 532 р. до н. е. Єгипет було завойовано Персією. У 322 р. до н. е. його було включено до складу монархії Олександра Македонського, а в 30 р. до н. е. - приєднано до Риму як одну з провінцій. Іноді цей період з 322 р. до н. е. називають греко-римським.

Раннє царство

Єгипет - перша в історії світова імперія, величезна держава, створена не тільки шляхом завоювання сусідніх народів, а також завдяки дії природних чинників та територіальній ізоляції. До його складу увійшли Нубія, Лівія, Палестина, Сирія та інші багаті на природні ресурси області. Стародавній Єгипет за своїм політичним устроєм являв собою найцентралізованішу бюрократичну державу Стародавнього Сходу. Йому були притаманні чіткі функціональні обов'язки урядовців різних рангів.

Ранньому царству відповідають І та II династії. Саме в цей час остаточно склалася та закріпилася держава як єдиний і жорсткий господарський організм, у межах якого вдало сполучалися всі реалії стародавнього єгипетського життя. Перекази називають Міну першим фараоном, від цієї епохи беруть початок єгипетські літописи. Офіційно проголошувалося, що фараона захищає царський бог Гор у вигляді сокола. Опору влади фараона складали вельможі, найвищі жерці та урядовці. Хоча бюрократична система ще не знала суворого розподілу функцій і обов'язків, чітко виділяють три її рівні: центральний, регіональний та місцевий. Весь служивий люд, починаючи з хлібороба та закінчуючи царськими слугами, позначався універсальним терміном "хам". Вельможі, правителі областей за багатством могли конкурувати з правителем, їх усипальниці не поступалися царським.

Фараон вів з ними наради з важливих питань. Становище знатної людини визначалося трьома умовами: давністю роду; розміром землеволодіння та посадою, яку вона обіймала.

Найближчим помічником царя був керівник його палацу, він також вважався охоронцем скарбниці держави. У наявності - ознаки двірцево-вотчинної системи. Наступним за ієрархією посад іде заготівник припасів. Був численний штат переписувачів; усе бралося до уваги та доповідалося царю. Цар мав своє військо. На місцях царську адміністрацію очолювали номархи. Царський престол могла займати жінка, ця традиція затвердилася ще за третього царя першої династії.

Становлення державності йшло паралельно із посиленням царської влади, правителю стали приписувати всі перемоги. Великі кошти витрачалися на заупокійний культ, спорудження усипальниць фараона, утримання жерців, покликаних забезпечувати загробне життя правителя після того, як він переходив під владу Озіріса - царя мертвих.

Підсумком правління фараонів Раннього царства слід вважати створення єдиної держави. Разом з тим перекази повідомляють про боротьбу фараонів проти сепаратистів, що об'єдналися навколо монарха Нижнього Єгипту.

Старе царство (більша частина III тисячоліття до н. е.)

У період Старого царства було вдосконалено систему водопостачання, що дозволило суттєво підняти врожайність. Все більше стали застосовувати знаряддя з металу, бронзи, міді. Цей період відмічено спорудженням великих пірамід, підйомом продуктивних сил та масовою примусовою працею сотень тисяч людей на будівництві усипальниць, де зберігалися мумії царів.

За рахунок війн зросла кількість полонених рабів, особливо лівійців, ефіопів. Невільників продавали так само, як худобу, інвентар. У господарському житті переважали маєтки вельмож, великі багатства мали храми. Урядовці та служителі культу отримували володіння за свою службу та могли розпоряджатися таким майном. У маєтках фараона, вельмож, у храмах працювало корінне населення, праця іноплемінних рабів у таких господарствах не мала масового характеру. Раби використовувалися у домашньому господарстві як слуги, ремісники. Влада фараона стає абсолютною. Служба з іригації та зрошення, оголошення війни, призначення посадових осіб, їх переміщення, трудові, фінансові повинності, служба судноплавства, вищий суд - все це вважалося прерогативою фараона. Він призначав, жалував, наказував, страчував, милував, уводив нові накази, скасовував старі. Йому надавалася божественна шана. Тільки найближчим вельможам дозволялося цілувати ноги царя, усім іншим - те місце, де він знаходився. Помічниками фараона з управління були вищі урядовці: з управління господарством царя, голова судового відомства з контролю за монархами, царськими окладами та майстернями. Ім підпорядковувалася маса переписувачів. У столиці був градоначальник. Проте навіть найвищі урядовці не мали права втручатися у командування армією. Командування ополченням, військом знаходилося у руках самого царя чи його найближчого родича або доручалося довіреній особі, яка мала військовий досвід, знання.

Свої посади вельможі зазвичай передавали у спадщину, їх сини спочатку проходили щось на зразок стажування як помічники, переписувачі, обліковці.

Правове становище заміжніх жінок мало чим відрізнялося від правового становища чоловіків. Жінка могла перебувати на державній службі, займатися наукою, мати свої майстерні, їдальні, виконувати функції жерців при гробницях, розпоряджалися своїм земельним наділом та іншим майном. Однак у ту епоху юридична практика ще не мала чітких понять власності, володіння та розпорядження. Найближчим оточенням царя були його родичі.

Старе царство являло собою централізовану бюрократичну монархію. Влада правителя обожнювалася, фараони стали іменувати себе "другим сонцем", пізніше Сином Ра ("сонця"). Влада фараона була абсолютною. Йому приписувалося складання зводу законів. При вступі на трон фараону присвоювалося п'ять імен. На офіційних прийомах він тримав багатохвостовий батіг та посох у вигляді крюка - аби скоряти та карати. На знак особливого привілею фараону дозволялося палити.

За традицією фараони одружувалися із сестрами (хоча й були винятки), голили голову. Якщо на престолі з'являлися жінки-фараони, їх зображували у шоломі із підв'язаною бородою. Можливо, жінки-фараони не гірше за чоловіків виконували обов'язок правителя, підтвердженням чого є Клеопатра, яка залишила помітний слід у політичній історії своєї країни. Економічну основу влади фараона складали царські маєтки, угіддя, величезна кількість рабів. Він отримував більшу частину воєнного здобутку. Основну масу урядовців становили переписувачі. У Старому царстві перелік посад міг складати цілий дім: радники, судді, начальники "білого дому", керівники, глашатаї, урядовці з іноземних справ, управління захопленими землями, контролю за збиранням податків, управління на місцях, окладами, нагляду за рабами, будівництва шляхів, каналів та ін. Кожен урядовець мав свій штат помічників. Усе записувалося, враховувалося, перевірялося переписувачами, рахівниками, контролерами. У джерелах згадуються переписувачі різних рангів: царські, при судах, скарбниці, податковому відомстві, царській бібліотеці, храмовій скарбниці. Школи знаходилися при храмах, там навчали читанню, писанню, малюванню. Учні вивчали священні та класичні тексти. Багато уваги приділялося вивченню законів, історії, географії, майбутніх урядовців знайомили з основами будівництва. Народ урядовців боявся та ненавидів, бо вони не тільки жили за рахунок його праці, а й обкрадали фараона, брали хабарі, зловживали владою, вчиняли посадові злочини. Найвищу посаду управителя палацу та начальника відомств (чата, візир) за традицією мав обіймати син фараона або його найближчий родич, іноді з касти жерців. Інколи візир, чати очолювали всю систему управління. Він сидів на сидінні зі спинкою, поруч знаходився жезл, символ його влади, перед ним було розкладено 40 шкіряних сувоїв із законами. Поряд стояли вельможі нижчого рангу, в тому числі начальник приймальні, переписувачі; при розбиранні скарг ритуал вимагав вислухати обидві сторони.

Функції верховного сановника були такі: нагляд за станом військових фортець, іригаційних споруд, керівництво стягненням податків, розбирання територіальних спорів. Він контролював судові органи, вимагав, аби рішення суддів ухвалювалися колегіально, а не одноособово.

Чата призначав урядовців до Верхнього та Нижнього Єгипту, про свою діяльність ті доповідали йому раз у чотири місяці. Скарги та прохання візир приймав тільки у письмовому вигляді. Він доповідав фараону про стан справ у країні щоденно. Поруч із ним знаходився начальник скарбниці (міністр фінансів). Управління будувалося на жорсткій субординації, адміністративну владу не була відокремлено від судової. Верховний сановник підписував, скріпляв укази фараона, приймав звіти від інших вельмож, прохання. Крім судової палати, у його відомстві були скарбниця, Будинок зброї, архів, у якому зберігалися відомості про перепис населення. Разом із правителем Будинку війни (військовим міністром) він формував ополчення, відповідав за будівництво фортець. В окремі періоди чата був головою столичного управління. Багато сановників обіймали посади звичайно за спадщиною, але формально їх призначення затверджувалось указом фараона.

Військове відомство в Єгипті очолював спеціальний сановник - начальник Будинку військ або Будинку зброї. Він підпорядковувався тільки фараону, керував будівництвом укріплень, фортець, військових кораблів, йому підпорядковувалися майстерні з виготовлення зброї. У військових походах та експедиціях армію очолював сам фараон. Під час війни оголошувався набір до ополчення. Будь-який виступ проти фараона, образа його честі, гідності оголошувалися злочином, найтяжчим гріхом. Фараон мав свій загін охоронців.

Релігія того часу стверджувала, що немає відмінності між людьми та богами. Різниця в одному Боги - ті ж самі люди, але вони відійшли до неба та живуть там за законами звичайних людей: їдять, п'ють, співають пісень, люблять близьких. Фараон після смерті стає зіркою, разом із Сонцем він відвідує свої володіння, родину, може допомогти, зробити добро або спричинити шкоду. Він повинен був мати таку саму їжу, як і живі. За повелінням жерців заупокійного культу до усипальниць потрібно було приносити все, що необхідно живій людині. Фараон і після смерті залишався владикою землі та неба, жив на тому світі у розкоші, достатку. Прості смертні були приречені до спраги, голоду та забуття.

Величезні витрати на піраміди, зростання сепаратизму, посилення нової знаті послабили царську владу. Почалися міжусобні війни, боротьба за престол, за корону фараона. Перемогу отримала фіванська знать, їй удалося знов об'єднати всю країну під єдиною владою.

Нове царство

На чолі нової, об'єднаної держави стояв монарх, який мав абсолютну, нічим не обмежену владу, його персона обожнювалася за життя. Він був носієм вищої законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. У структурі управління останніх двох царств фінансове або податкове відомство також відігравало важливу роль. Так, скарбник чи головний охоронець скарбів мав гучний титул "Начальник над усім, що є та чого немає", можливо, він прогнозував майбутній урожай та очікувані прибутки. До його відомства надходили повідомлення про збирання податей. Йому підпорядковувався начальник Срібного дому (казначейства), що, як слід вважати, складав кошторис прибутків та витрат.

Система бюрократії того часу приділяла більше уваги громадським роботам. Трудові ресурси враховувалися, перевірялися, влаштовувалися огляди. Це становило основний обов'язок царських переписувачів, які знали кількість зайнятих у кожній із каст.

Вийти із касти ремісників можна було тільки з санкції фараона. Його адміністрація стежила за ефективним використанням працездатного населення, особливо на іригаційних спорудженнях. До будівництва каналів, дамб залучалося майже все працездатне населення, крім жерців та урядовців. Функція суспільних, публічних робіт була головною у діяльності держави.

Отже, управління будувалося на принципах бюрократичного централізму. Така система являла собою стародавній східний варіант адміністративно-командної системи, з чітким визначенням функціональних обов'язків посадовців та найсуворішим підпорядкуванням за вертикаллю.

На місцях влада належала намісникам фараона - номархам. Кожен ном зберігав певну господарську самостійність, мав свій релігійний культ, власні герб, прапор. Під час святкових церемоній до прапору прикріплявся значок. Номарх мав великі повноваження: спостерігав за станом місцевої системи зрошення, очолював адміністративний апарат, відав судом та ополченням.

Бюрократична система навіть передбачала щось на кшталт атестації покійних небіжчиків. Існували норми могильної площі, кількість продуктів та предметів побутового вжитку, які повинні були знаходитися у захованні, та, звичайно, враховувався ранг покійного. Крім того, передбачалося щось на кшталт супровідного запису, листа. У них зазвичай відзначалося, що ця людина була доброчесною, не крала, не вбивала, не спокушала чужих дружин, не кривдила малих дітей, не обманювала близьких, не лихословила. Були й такі підписи: "Покійний не давив гирю, не махлював зі схилом тощо", тобто дотримувався стародавньої єгипетської метрології.

Судячи з джерел, держава регламентувала поведінку підданих фараона і в особистому житті. Система освіти була розгалуженою та високорозвиненою, підготування урядовців велося у навчальних закладах. Туди приймалися діти аристократів, вищої знаті, чиновництва. Учні проходили випробувальний строк, прийняті до навчання зараховувалися на повний пансіон. Такі навчальні центри були у Галіополі, Мемфисі.

Найпрестижніший навчальний центр - Дім Саті - знаходився у Фівах. Тут навчали майбутніх жерців, суддів, переписувачів. Рахівників та бухгалтерів готували у школі при царській скарбниці.

В інших навчальних закладах викладали астрологію, математику, типологію, випускали хірургів, лікарів, медичний центр був у Галіополі. У Домі Саті розташовувався головний науковий центр, щось на кшталт академії, і при ньому була величезна бібліотека. Давньоєгипетські студенти залучалися до спостережень та наукових досліджень. Наукові знання мали кастовий характер і були надбанням жерців.

Весь навчальний і виховний процес перебував під абсолютним контролем жерців, які монополізували знання. Атестація жерців багато в чому визначала кар'єру, а іноді й долю випускника навчального закладу. Чиновники та жерці входили до касти знаті. Вони звільнялися від державних повинностей. Вищі судові сановники у стародавньому царстві позначалися ієрогліфом "вуста Нехенеа" (божества), головний інтендант - "скарбник бога".

Релігія у цей час, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, була домінуючою формою суспільної ідеології. Але в цій країні офіційно не було державної релігії, релігійної ортодоксії, єдиної церковної організації. Кожний храм мав відносну самостійність. Зараз важко пояснити, чому жрецтво не утворило єдину бюрократичну систему, можливо, цьому противилися фараони. Релігія погребувала виконання обрядів заупокійного культу. За її розумінням, людина продовжувала існувати в іншій формі буття і на тому світі. В одному з повчань говорилося: "Добре творити для майбутнього... Нехай пройде час твого життя у твоїй чесноті... Проходить життя на землі, недовге воно. Процвітає той, хто залишає про себе добру пам'ять. Праведний живе вічно". Єгиптянин заздалегідь готувався до загробного життя, цього вимагала релігія.

Наявність мумії була гарантом загробного життя, але її бальзамування, копчення, весь процес консервації коштували багато. Виготовлення мумії за першим розрядом коштувало талант срібла. До могили та гробниці обов'язково клали мотику, заступ та коромисло, аби і на тому світі було чим оброблювати і зрошувати землю.

Головна шана призначалася пануючим. В епоху Середнього та Нового царств фараони відразу після воцаріння наказували будувати для них піраміди, на що витрачалися колосальні кошти. Доведені до відчаю єгиптяни бунтували. Наведемо інший приклад обожнювання особи фараона. На тридцятому році правління фараон Рамзес II мав намір стати богом. Треба було придумати спосіб уразити уяву співвітчизників. У стрімкій скелі, що піднімалася над лівим берегом Нілу, були вирублені чотири однакові велетенські фігури висотою 20 метрів. Найбільші з них зображують Рамзеса II, який сидить на троні. Він керував країною з 1317 до 1251 рік, прожив 89 років. Поряд храм цариці Нефертарі, присвячений перемозі Рамзеса над хетами у 1296 році дон. е. Тоді був підписаний перший з відомих людству мирних договорів. Ці колосальні монументи побудували невідомі майстри, та вони збереглися до наших днів.

З деяких джерел видно, що між вищими жерцями та начальниками війська відбувалася конкуренція за вплив на фараона, отримання привілеїв, пільг, пожалувань. Жерці домагалися коштів на храми, військові - на військо та фортеці. Фараон нерідко використовував інтриги між цими двома групами у своїх інтересах.

На початку XIV століття до н. е. фараон Ехнатон здійснив радикальну реформу в галузі релігії. Він скинув з божественного престолу колишніх богів та оголосив культ нового, єдиного бога сонячного диска Атона. З точки зору релігії це була перша спроба створити культ єдиного бога, загальнообов'язкового для всіх, офіційно визнаного та звеличеного бога видатної величезної країни. Але в тій ситуації монотеїстична орієнтація була зовсім неважливою. Основним завданням було зміцнити централізовану адміністрацію за рахунок ліквідації сепаратистських тенденцій впливової храмової знаті. Нова релігія збіглася з розквітом культури, зодчества, живопису.

Оцінка діяльності великого реформатора є найсуперечливішою. Ось деякі висловлювання про Ехнатона: "Найвидатніша фігура на Стародавньому Сході", "Необмежений раціоналіст", "Біснуватий епілептик, який вийшов з пекла, аби зруйнувати ассирійський наказ". "Бути таким розумним, як він у той час, означало накликати нещастя". Імовірно, ближчою до істини є думка про те, що Ехнатон пішов на відкритий розрив зі знаттю, завдав тяжкого удару по консервативному фіванському жрецтву.