Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - Глава 14. Загальна характеристика європейської феодальної держави і права

Глава 14. Загальна характеристика європейської феодальної держави і права

Системоутворюючим чинником того суспільства, яке називається феодалізмом, є феод. Цей термін походить від старогерманського (фондує) - так називався земельний наділ, який лицар одержував за свою службу. Європейський феод має багато аналогів в історії. У Давньому Вавілоні - службовий наділ (ільк); західноєвропейському феоду відповідає російський служилий маєток, в Арабському халіфаті - ікта -наділ, який належав державі, з якого воїн-іктадар отримував прибуток; в Імперії Великих Моголів - джагір.

Безумовно, сам по собі шматок землі не більше, ніж грунт, і не є феодом. Феодом земля стає тоді, коли залучається як цінність до суспільних відносин. Не субстрат землі - її речовина - визначає стосунки між людьми, а те, що вона за певних історичних умов стає цінністю, володіння якою можливе лише за певних стосунків між людьми. У принципі тип відносин, подібний до феодалізму, можливий і на базі інших цінностей в умовах іншої матеріальної культури, якщо ці цінності достатньо важливі і володіння ними можливе лише при визначеному ієрархічному підпорядкуванні людей. Певним чином феодалізм - лише окремий випадок ієрархічно організованого суспільства.

За умов натурального господарювання, при слабкому розвиткові товарно-грошових відносин у всіх країнах основним природним засобом забезпечення служилого стану (військового чи цивільного) є земля. Служиле земельне володіння (в європейському варіанті - феод) тягне за собою цілу систему політичних і правових зв'язків, які утворюють феодальне суспільство і феодальну державу. Логіка цієї системи полягає в такому. Кожен етнос (народність, народ) потребує цілісності, виживання у специфічних природних умовах та в історичному оточенні інших етносів і народів. У кожного суспільства це породжує певні централізовані функції: управлінські, військові, підтримку внутрішнього миру. Ці функції, у свою чергу, породжують необхідність виділення із суспільства особливого прошарку людей, які їх здійснюють. Цей "розподіл праці" відбувається природно, органічно. У невеликих суспільствах, громадах зазначені функції можуть здійснюватися самими общинниками, по черзі або всіма разом. Але у великих суспільствах такі функції виокремлюються і викликають появу "особливого прошарку людей", які складають "державу". Утримання держави покладається на плечі громади, народу у вигляді різного роду повинностей, головна з яких - або оброблення феодів служилого стану (панщина), або натуральні платежі продуктами землеробства і ремесла (оброки). У літературі це часто називається феодальною експлуатацією. Однак не слід забувати, що "експлуататори" - служилий стан - необхідна умова існування етносу, народу; вони охороняють суспільство, забезпечують внутрішній мир і порядок. В ідеальному випадку вони є необхідним елементом системи. Возвеличуючись над суспільством, набуваючи влади, вони виокремлюються в панівні верстви - феодалів. Вертикаль управління тут складається як система ієрархічних сеньйорально-васальних відносин - від простого лицаря до короля. Ці зв'язки і становлять власне феодальну державу. Зв'язуючим чинником виступає той самий феод; у цьому разі він виступає як лей, тобто службовий земельний наділ ("утримання"), одержане васалом від сеньйора. Лен породжує особливі зв'язки між сеньйором і васалом: сеньйор опікується своїм васалом, в умовах "кулачного права" захищає його, васал же приносить сеньйору клятву на вірність, зобов'язаний йому військовою службою, участю в суді тощо. Взаємостосунки сеньйора і васала регулюються особливою галуззю феодального права - денним правом (класичний зразок - "Саксонське зерцало").

Сеньйорально-васальна монархія існувала в Європі включно до XII століття. Зростання міст і міських станів породжує нову історичну силу, яка відіграє в історії подвійну роль. З одного боку, міста поповнюють королівську скарбницю, дають королю можливість менше залежати від власних васалів і посилити свою владу; а з другого - міста (бурги, звідси - буржуа, буржуазія) вимагають гарантій самоврядування (комуни), своєї частки влади. Так створюються передумови для виникнення станово-представницьких установ, у яких представлені духівництво, дворяни, буржуазія (парламенти, генеральні штати, ландтаги, кортеси). Зароджуючись у надрах феодального суспільства, вони стають прообразом майбутніх сучасних представницьких установ.

У подальшому союз міст і королівської влади призводить до встановлення абсолютної монархії, централізації. Сеньйоральна влада королів перетворюється на власну державну владу, яка спирається на бюрократичний апарат. Це остання стадія феодальної держави. Зростання міст, розвиток промисловості та торгівлі, товарно-грошових відносин уже не вмішується у феодальні норми організації суспільства. Клас феодалів історично відживає себе. Настає епоха буржуазних революцій.

Відзначені загальні риси феодальної держави не виключають надзвичайного різноманіття його конкретно-історичних форм. Перш за все розрізняють два типи феодальних систем, умовно названих "азійським" та "європейським". В азійському типі (це, як правило, колишні східні деспотії) феодальні стосунки будуються на підставі державної влади на землю. Тут держава виступає сукупним феодалом, а клас феодалів - корпорацією чиновництва і військово-службового стану. Істотна відмінність - відсутність приватного спадкового лену. Феодальна рента тут присвоюється безпосередньо державою і через казну в різноманітні способи розподіляється серед служивого стану. Тут немає особистого феоду і особисто залежних від окремого феодала селян - вони є кріпаками держави. Тут не складаються сеньйорально-васальні зв'язки і немає герцогів, графів, баронів, віконтів, шевальє тощо. Іслам, який панує у більшості таких держав, установлює (формально, безумовно), що у суспільстві "правовірних" (ума) всі є рівними. Вважається, що халіфом, наприклад, може бути обраний раб-негр, якщо він "благочестивий" мусульманин. Аналогом європейської спадкової титульної ієрархії тут виступає чиновницька ієрархія. Відсутність приватного лену і відповідно особистої зацікавленості східного феодала-чиновника в господарському прогресі робить таку форму феодалізму історично застійною. У "західній" моделі феодалізму феодала "годує" його власний земельний наділ із селянами, що його заселяють. Якщо він розорить свій феод, у нього не буде іншого. Східний феодал-чиновник має невичерпний феод - державну казну.

Західна модель феодалізму при всіх її соціальних недоліках все ж є найбільш динамічною і прогресивною. Як і феодальна держава, феодальне право неоднакове у різних системах феодалізму. Загальною відмінною рисою "західного" феодального типу є його становість, тобто правова нерівність людей залежно від належності до тієї чи іншої соціальної групи, корпорації. Сеньйорально-васальні відносини серед феодалів регулювалися денним правом; стосунки між феодалами і селянами (сервами, віланами) - власне феодальним (кріпосним) правом; у містах діяло міське право. Принцип нерівності у праві - докорінна риса західного феодального права: не рівні у праві король і герцог, герцог і граф, граф і шевальє; нерівні лицар і селянин, нерівні селяни фригольдер та копігольдер, серв та вілан; нерівні учень цеху, підмайстер та майстер. Виникнення станового ладу потребувало створення особливих нормативних систем для регулювання стосунків як усередині кожного стану, так і для забезпечення їхньої взаємодії з іншими соціальними прошарками. Феодальне право характеризувалося виникненням корпоративних правових систем, тобто кожен стан виступав єдиною корпорацією зі своїми правами і привілеями. Можна виділити декілька таких правових систем: ленне право, маноріальне право, канонічне право, міське право. Особливістю феодального права є також правовий партикуляризм - існування власне традиційного права в окремих історичних областях держави. Він визначався розвитком імунних прав, сеньйорального законодавства та сеньйоральної юстиції.