Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 6. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта

Термідоріанці після державного перевороту 27 липня 1794 року скасували надзвичайне соціально-економічне законодавство якобінців. Були розпущені Комітет суспільного порятунку. Паризька комуна і революційні комітети. Зазнав реорганізації Революційний трибунал.

Новий конституційний документ був ухвалений Конвентом у серпні 1795 року і одержав назву Конституції III року Республіки. її характеризували поміркований характер і втрата революційного пафосу. Про такі права народу як право на повстання і опір гнобленню не згадувалося. Документ зробив ставку на закріплення економічних, моральних та правових підвалин буржуазного суспільства з метою стабілізації його розвитку.

Конституція скасовувала всезагальне чоловіче виборче право і відновлювала цензову систему. Було відновлено й принцип поділу влади, де пріоритет надавався законодавчій гілці, представленій двопалатним законодавчим корпусом. Він складався з Ради старійшин (250 чоловік, які обиралися з осіб не молодше 40 років) і Ради п'ятисот, яка формувалася з осіб не молодше 30 років. Право законодавчої ініціативи мала тільки Рада п'ятисот, але закон набирав чинності лише після його ратифікації Радою старійшин. Відхилений законопроект міг бути знову внесений на обговорення через рік. Таким чином, до статусу законодавчого корпусу закладалися суперечності, які зумовили нежиттєздатність системи в цілому.

Виконавча влада зосереджувалася в руках Директорії, яка складалася з п'яти членів, що обиралися Законодавчим корпусом шляхом таємного голосування. Склад Директорії щорічно поновлювався. Функції голови члени Директорії здійснювали почергово. Але це не сприяло зміцненню демократичних колегіальних принципів правління, а навпаки, призвело до концентрації влади в одних руках. Режим Директорії був нестійким. З одного боку, вона була змушена боротися проти монархістів (розстріл англійського експедиційного корпусу в Нормандії і придушення монархічного заколоту в Парижі в 1795 році),а 3 другого - тримати в покорі голодні маси (безжальний розстріл у квітні - травні 1795 року голодних парижан у Конвенті). Директорія, яку очолювали одіозні особи - Фуше і Баррас (страшенні терористи і продажні хабарники водночас), була ізольована від суспільства і внаслідок повинна пасти.

6. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта

Ліквідація феодального режиму у Франції була вигідна буржуазії та селянству. Збереження нової буржуазної власності в умовах зовнішньої і внутрішньої монархічної реакції потребувало консолідації країни під егідою твердої влади. Франція вимагала свого Олівера Кромвеля. Ним став Наполеон Бонапарт.

Наполеон Бонапарт (15.08.1769 - 05.05.1821), виходець з небагатої і багатодітної дворянської родини на Корсиці, який закінчив офіцерську артилерійську школу у Франції, завдяки феноменальній і різноманітній обдарованості зробив блискучу військову кар'єру в роки революції. Взяття бунтівничого Тулона, розгромлення роялістського заколоту в Парижі, блискуча італійська кампанія, яка призвела до розгрому Австрії та підписання нею вигідного для Франції миру, виявлені Наполеоном особисті якості створили йому незвичайно високий авторитет у Франції, особливо в армійському середовищі.

Підтриманий представниками великої буржуазії, Наполеон 9-10 листопада (18-19 брюмера) 1799 року здійснив державний переворот і встановив режим Консульства. Консульство було оформлене Конституцією VIII Республіки, підготовленої абатом Сійєсом. 13 грудня 1799 року Наполеон сміливо "кинув" Конституцію на всезагальне голосування ("За" було 3 011 007 голосів, "проти" - всього 1562).

Диктатуру Наполеона було прийнято Францією. Конституція складалася з 95 статей. Встановлювалися республіканський лад з сильною виконавчою владою в особі трьох консулів, всезагальне чоловіче виборче право з 21 року. Виборці комуни обирали зі свого середовища 1/10 частину до комунального списку. Обрані особи, зібравшись до департаменту, у свою чергу обирали зі свого середовища 1/10 частину. Останні зі свого середовища обирали 1/10 частину, яка становила національний список. З кожного списку формувався відповідний рівень адміністрації. З національного списку формувалися члени Законодавчого корпусу та інших центральних установ.

Парламент складався з чотирьох установ: Державної ради (30-40 членів, призначених Першим консулом), Трибунату (100 чоловік, обраних з національного списку на п'ять років, зі щорічним оновленням на 1/5 частини), Законодавчого корпусу (300 чоловік старше 30 років, 1/5 частина щорічно оновлюється), Сенату (24 чоловіки старше 40 років, що призначаються довічно, і потім нові члени кооптуються).

Виконавча влада вручалася трьом консулам, призначеним Сенатом. Імена трьох консулів персонально зазначалися в Конституції: Наполеон Бонапарт, абат Сійєс, Роже Дюко. Реальна влада належала Першому консулу - Наполеону Бонапарту. Він призначав членів Державної ради, міністрів, володів виключною законодавчою ініціативою.

Державна рада редагувала закони, Трибунат їх обговорював. Законодавчий корпус затверджував, Сенат затверджував остаточно, а Перший консул обнародував. Тверда влада консульства дозволила розв'язати багато проблем. Було припинено громадянську війна (у Вандеї), амністовано емігрантів, ліквідовано осередки якобінської опозиції. Відновлювалося економічне життя, селяни одержали впевненість у своїх земельних придбаннях. Все це дало змогу в подальшому зміцнити режим особистої влади Наполеона Бонапарта.

2-4 серпня 1802 року було ухвалено новий сенатус-консульт (86 статей). На плебісциті він одержав 3 600 000 голосів "за" і 8300 "проти". Наполеон ставав довічним Першим консулом. Він обирав собі спадкоємця, рекомендував кандидатури Другого та Третього консулів Сенату, скликав Сенат, розпускав Законодавчий корпус, укладав міжнародні договори, міг скасовувати смертні вироки, особисто призначати до 120 нових сенаторів. Реформа увінчувалася запровадженням ордена Почесного легіону, члени якого становили свого роду нову аристократію.

18 травня 1804 року сенатус-консульт ухвалив нову Конституцію Франції, яку було виставлено на референдум, підсумки котрого -("за" - 3 500 000 голосів, "проти" - 2500), чим підтверджено курс на подальше зміцнення особистої влади Бонапарта. Франція проголошувалася своєрідною імперією: "Управління республікою довіряється імператорові" (ст. 1), Наполеону Бонапарту (ст. 2), з правом наслідування за чоловічою лінією". Система органів державної влади зберігалася, але контроль імператора посилювався. Створюється імператорський двір. Шість вищих довічних сановників імперії, Верховний виборець. Великий канцлер. Державний канцлер. Верховний казначей, Констебль, Генерал-адмірал складали Верховну раду імператора й одночасно Верховну раду ордена Почесного легіону До складу двору входили 16 маршалів Франції, вісім генерал-інспекторів і генерал-полковників за родами військ, а також вищі цивільні посадові особи. Створюється Таємна рада у складі всіх консулів, міністрів, сенаторів, членів ордена Почесного легіону та інших осіб на розсуд імператора. Рада обговорює проекти законів, міжнародних угод, питання помилування тощо. Було розподілено на функціональні секції Державну раду і Трибунат (у 1807 році Трибунат було скасовано).

Основою управління Франції стає система міністерств, серед яких найважливіше місце належить міністерству поліції (беззмінний керівник - Жозеф Фуше). На місцях реальна влада передається до рук префектів і субпрефектів, які призначалися міністром внутрішніх справ.

Створена Бонапартом система управління: імператор (у майбутньому - президент) - міністр внутрішніх справ - префект (у департаменті) - субпрефект (в окрузі) надовго пережила свого засновника і діяла у Франції досередини XX століття. Диктатура Наполеона Бонапарта, незважаючи на його імперські посягання останніх років, синтезувала й завершила справу революції: буржуазний порядок було зміцнено, селяни одержали землю, середньовічний правовий лад було зруйновано. Останнім діянням імператора (про яке він сам говорив як про найбільшу свою перемогу) був Французький цивільний кодекс 1804 року.