Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Цивільне право

Основним правовим інститутом, який потребував пильної уваги законодавця, було право власності на землю.

У роки Визвольної війни відбувся перерозподіл землі. Земельна власність магнатів та польської шляхти переходить у казну Війська Запорізького і набуває статусу державних земель.

Важливим джерелом права власності на землю стає пожалування земель за службу гетьманськими універсалами, а пізніше і царськими указами. Землі надаються козацькій старшині, українській шляхті, православній Церкві та монастирям. Джерелами права власності на землю були також купівля-продаж, спадщина, освоєння пустощів.

Чинне законодавство знало дві форми власності на землю: вотчина та рангові маєтності (землі). Вотчина, або "суспільне володіння", являла собою володіння на правах повної власності. Ця земельна власність могла бути об'єктом купівлі, продажу, успадкування, обміну тощо. Рангові володіння отримували особи на період їх державної або військової служби.

Після Визвольної війни рантові володіння поступово витісняють вотчини, але з середини XVIІІ ст. спостерігається зворотний процес: кількість рангових земель скорочується за рахунок їхньої передачі у спадкове володіння.

Якщо в другій половині XVIII ст. право на землю мали всі козаки та шляхта, то з середини XVIІІ ст. це право належить тільки козацькій старшині та шляхті. Лише ці верстви могли вільно розпоряджатися землею. Рядові козаки та селяни, у яких були земельні ділянки, мали тільки право подвірного землекористування, що регулювалося нормами звичаєвого права.

На території Запорізької Січі збереглося традиційне регулювання права власності на землю. Земля була об'єктом власності Січі і вважалася загальнонародною. Формально кожний мешканець Запорізької Січі міг отримати землю на правах землекористування. Землекористувачі платили податок Січ і, несли інші повинності.

Найповніше норми цивільного права розроблено у Зводі "Права, за якими судиться малоросійський народ". Цивільне право регулюється тут у 11 розділах. Система цивільного права поділялася на дві частини: загальну та спеціальну. Загальну частину, що торкалася всіх суспільних відносин у Гетьманщині, становили норми про суб'єкти об'єкти цивільного права, позовну давність тощо. Спеціальна частина складалася з таких інститутів, як речове право, зобов'язувальне право, спадкове право, сімейне право.

Суб'єктами цивільно-правових відносин у Гетьманщині були як окремі особи, так і їх об'єднання. Об'єктами цивільного права були права, речі, а в деяких випадках і люди (які втратили незалежність).

Право власності у Зводі було головним речовим правом і розумілося як право володіти, користуватися, передавати, дарувати, відписувати, міняти і заставляти майно відповідно до власної волі та потреб.

У Гетьманщині існували три форми власності: загальнодержавна (загальновійськова), індивідуальна (приватна) та громадська (колективна). Слід підкреслити, що інститут права власності у 3 воді досяг досить високого рівня, що свідчило про розвинутий характер соціально-економічних відносин України в першій половині XVIII ст.

Подальший розвиток отримало зобов'язувальне право. За Зводом зобов'язання — це право на майно особи, яке не виконало договору або завдало шкоди. Головним способом припинення зобов'язання було Його виконання. У Зводі було розроблено правила виконання зобов'язань та визначено відповідальність за їх порушення. Правовими способами захисту зобов'язань були завдаток, застава і порука. Договір був основною правовою формою, з допомогою якої здійснювались товарообіг і господарське життя України. Законодавство знало зобов'язання з нанесення шкоди та зобов'язання з договорів. Система договорів була розроблена досить добре. Найбільш розповсюдженими були договори купівлі-продажу, позики, обміну, оренди. Більшість договорів передбачала їхнє письмове оформлення. Так, купівля та продаж землі затверджувалися гетьманськими універсалами або указами царя.