Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Види злочинів

"Руська правда" містила багато статей, які свідчать про достатньо високий рівень розвитку кримінально-правового регулювання.

Об'єктами посягання злочину були особа й майно. Об'єктивна сторона злочину розпадалася на дві стадії: замах на злочин (наприклад, покаранню підлягала особа, яка погрожувала мечем, хоч і не вдарила) і закінчений злочин. Закон знав поняття співучасті, і вимагав покарання всіх винних у злочині. Проте "Руська правда" ще не розглядала ступінь участі кожного зі співучасників злочинного діяння (намовник, виконавець і т. ін.). За законом, у Києво-Руській державі вже існувало уявлення про перевищення меж необхідної оборони (злодія, впійманого на місці злочину, можна вбити лише у випадку опору з його боку; якщо злодія вбили після його затримання, коли безпосередня небезпека в його діях відпала, то винні у цьому випадку мали платити виру).

Суб'єктами злочину були лише фізичні особи купно з холопами (рабами). Поняття юридичної особи закон цієї доби ще не знав. Законодавець нічого не зазначив про віковий ценз для суб'єктів злочину. Суб'єктивна сторона крила в собі умисел і необережність. Мотиви злочину і початкова провина проступали не чітко. І все ж таки тодішня правова дійсність знала пом'якшувальні та обтяжливі обставини у трактуванні провини. До пом'якшувальних обставин закон відносив злочини, вчинені у стані сп'яніння ("вопіру"), до обтяжливих - корисний умисел. Законодавець знав також поняття рецидиву, повторності злочину (наприклад, у випадку конокрадства). Обтяжувало покарання й здійснення злочину одночасно декількома особами. У цьому випадку норми "Руської правди" відобразили прагнення князівської влади суворіше карати колективне "буйство", запобігаючи в зародку можливим повстанням.

На визначення кваліфікації злочинів суттєво вплинула та обставина, що "Руська правда" була кодексом приватного права,- всі її суб'єкти були фізичними особами.

Види злочинів

Найпоширенішим видом злочинів були злочини проти особи. Серед таких розрізняли злочини проти життя - вбивство (навмисне, ненавмисне), тілесної недоторканності, честі і свободи особи.

Особливо великі штрафи накладалися за причинене каліцтво. Наприклад, за "Правдою Ярослава" штраф у три гривні встановлювався за завдану втрату пальця, за втрату руки - 40 гривень. Це мало своє пояснення. Адже каліцтво, яке робило людину частково або повністю непрацездатною і фізично неповноцінною, призводило до громадянської смерті: по-перше, вона не могла особисто помститися кривдникові, а по-друге, ставала тягарем для родини, яка прагнула позбутися її. Високий рівень штрафу за каліцтво деякі вчені (Н. Лікулик) пояснюють саме тенденцією зміни моралі - каліка підпадав під захист церкви або князя.

Вільним людям чи князівським слугам закон гарантував охорону честі й гідності. "Руська правда" особливу увагу надавала охороні феодальної честі. За образу честі ("за обиду") Коротка редакція передбачала високі штрафи (12 гривень). Це - у чотири рази більше, ніж за дрібне каліцтво чи за побої, або більш як у два рази більше, ніж за вбивство княжого рядовича, смерда чи холопа. Такі "обиди" виявлялися, наприклад, у погрозі мечем, у вириванні вусів чи бороди (що принижувало гідність людини). Словесна образа не каралася, проте лайка на адресу жінки належала до тих діянь, що каралися згідно з церковними уставами.

Злочини проти держави як такі "Руська правда" не передбачала. Особа самого князя як об'єкта злочинного посягання розглядалась як фізична особа, котра від інших відрізнялася більш високим становищем і привілеями. Тому посягання на князівську владу (повстання, порушення васальної вірності) можемо вважати злочином проти держави.

Злочин проти релігії та церкви (чарівництво, "волхування" або здійснення язичницьких обрядів, крадіжка предметів культу, пограбування могил тощо) каралися лише за постановами Церковних уставів та були обумовлені привілейованим становищем церкви.

Значне місце також відводилося злочинам проти сім "і та моралі, під якими в Київській Русі розуміли полігамію, зґвалтування, подружню зраду, укладання шлюбу між близькими родичами, народження позашлюбної дитини тощо.

Серед майнових злочинів розрізняли крадіжку (татьба), розбій (пограбування), привласнення загублених речей або втікача-невільника, позаправне користування чужими речами, зловмисне пошкодження чужої речі, підпал та деякі інші.