Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Національна політика Румунської держави щодо українського населення

Румунський окупаційний режим був жорсткішим за польський. У період румунської окупації (1918-1940 pp.) усі автономні права Буковини (за Австро-Угорщини буковинські українці мали представництво у Віденському парламенті, впливові позиції в місцевому самоуправлінні, систему українського шкільництва тощо) були скасовані (до 1927 p.), а її перетворено на звичайну провінцію Румунії. Запроваджений в 1918-1928 і 1937-1940 роках надзвичайний стан (облоги) суттєво зменшив можливості місцевих українців протестувати проти наступу держави на їхні національні права.

Щоб тримати в покорі населення окупованих територій, румунська влада часто вдавалася до терору, що викликало опір з боку українського населення, аж до збройних повстань (в січні 1919 р. Хотинське, в листопаді - 113-го полку в Чернівцях). Зауважимо, що на жорстокість у ставленні до українського населення румунської влади (розстріли забраних із сіл заручників, які проводили румуни, майже поголовне катування цілих сіл) звертали увагу відомі діячі світової культури (Ернест Хемінгуей, Анрі Барбюс та ін.).

З метою консолідації новоприєднаних земель міжвоєнна Румунська держава обрала шлях насильницької та агресивної румунізації нерумунського населення. Національна асиміляція українців та інших національних меншин здійснювалася методами політичної, ідеологічної, культурно-освітньої та економічної дискримінації. Послідовно проводячи політику румунізації українців, правлячі кола Румунії намагалися довести, що належність українських земель | північної частини Буковини і Бессарабії до Румунії забезпечена

Так, щоб підтвердити "румунський характер" краю та "стерти сліди перебування чужинців" на Буковині, урядовим Декретом (21 липня 1919 р.) перейменовано ряд населених пунктів та "повернуто" їм "старі молдавські назви".

Насильницька румунізація українців у доволі грубій формі проводилася насамперед у сфері освіти: ліквідовувалися українські школи, людей переслідували за користування українською мовою. Згідно із Законом "Про початкову народну державну школу та про науку в нормальних (учительських) школах" (28 липня 1924 р.) українці вважалися "румунами, що забули свою рідну мову", а тому спеціальний Декрет Міністерства освіти зобов'язував їх віддавати своїх дітей лише до державних або приватних шкіл, де викладання ведеться румунською мовою. Після цього Закону румунізація українських шкіл відбувалася прискореними темпами. Уже в 1926І27 навчальному році на Буковині не залишилося жодної української початкової школи - вони були зрумунізовані. Вчителів-українців змушували складати державний іспит з румунської мови. З цією метою їх відправляли в південні райони, населені етнічними румунами, а на їх місце присилали вчителів-румунів. Румунські вчителі отримували зарплатню на 50% вищу від платні місцевим учителям. У Чернівецькому університеті закрито всі кафедри з українською мовою навчання. В 1926 р. було заборонено ввезення на Буковину з-за кордону українських книжок, газет, нот і навіть ікон.

Румунська влада переслідувала й культурно-освітню працю українців на Буковині. Із 590 товариств, що були перед війною, в 1924 р. залишилося тільки 14. Занепала діяльність найстарішого й найважливішого культурно-освітнього товариства "Руська бесіда". Закривалися українські читальні, газети та журнали. Румунізація торкнулася й церковної служби.

У суворих умовах румунського режиму в стані облоги довелося вести боротьбу українським політичним партіям, діяльність яких (за винятком однієї - Української національної партії) проводилась у підпіллі. Проте єдина легально діюча українська політична партія особливого впливу на українські маси не мала через свою незначну чисельність.

Із прискоренням процесу фашизації країни дискримінація українського населення особливо посилилася. На початку 30-х років лідери правлячої Націонал-цараністської партії висунули гасло "Румунія для румунів". Шалена шовіністична пропаганда поєднувалася з каральними заходами задля насадження всього румунського. Українські назви населених пунктів змінювали на румунські. У1936 р. з'явився урядовий циркуляр, яким заборонялося вживати історичні назви населених пунктів в офіційних документах і в пресі.

Румунізувалися прізвища місцевих жителів. Була заборонена навіть назва "українці". Проте, усупереч активному румунському тиску та посиленій румунізації,, українці (на 1940 р.) і далі становили абсолютну чи принаймні відносну етнічну більшість в усіх повітах Північної Буковини, за винятком Ге р наївсь кого.