Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Правова політика королівської Румунії щодо етнічних українських земель

Характерною рисою і головним завданням правової політики міжвоєнної Румунії щодо окупованих етнічних українських земель стала уніфікація системи права, що існувала у Бессарабії (колишня частина Російської імперії), Буковині (колишня частина дуалістичної Австро-Угорської монархії - т. зв. Ціслейтанії, з австрійською правовою системою) та Мараморощині (колишня частина дуалістичної Австро-Угорської монархії - т. зв. Транслейтанії, з угорською правовою системою) із загально-румунською правовою системою. На відміну від Польщі, де правова політика держави зводилася до створення єдиних для усієї держави галузевих правових кодексів, міжвоєнна Румунська держава прагнула уніфікувати правову систему на новоприєднаних територіях, зокрема етнічно українських, шляхом поширення на них чинності загальнорумунського законодавства.

"Компромісний" період щодо впровадження загальнорумунського законодавства тривав недовго. Так, у Бессарабії правові перетворення розпочалися на підставі королівського декрету "Про організацію судочинства в Бессарабії" (9 жовтня 1918 р.), в якому разом з поширенням на територію Бессарабії структури румунських судів ішлося (ст. 2) про чинність з певними поправкам і додатками й російсько-імперських законодавчих актів. На Буковині чинність австрійських законів затримував декрет "Про організацію Буковини" (19 грудня 1918 р.). Проте невдовзі румунська влада вдалася до активної правової експансії, наслідком якої мала стати швидка інкорпорація загарбаних територій: у Бессарабії та Буковині чинними стають загальнорумунські закони, які зближують їх із правовим станом етнічно-румунських регіонів (т. зв. Старе Королівство Румуни"). Зокрема, на територію Бессарабії низкою королівських декретів було поширено чинність румунського Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів (2 травня 1919 р.): Торговельного кодексу та споріднених з ним дрібних законів Старого Королівства (2 травня 1919 р.); окремих положень румунського Цивільного та Цивільного процесуального кодексів (4 липня 1919 р.) Останній "уніфікаційний" акт права в Бессарабії (4 квітня 1928 р. І декларував чинність румунського Цивільного та Цивільного процесуального кодексів у цілості.

Подібно до Бессарабії процес наближення до відповідних румунських законів у ділянці кримінального та цивільного законодавства відбувався на Буковині та Мараморощині. Так, для Буковини важливим з цього погляду стало прийняття Закону (11 квітня 1924 р.) про уніфікацію повноліття після досягнення 21 року - шляхом поширення румунського цивільного кодексу. Правова інкорпорація Буковини завершилася на підставі Закону "Про поширення законодавства Старого Королівства" (1 жовтня 1938 р.). Дослідники зазначають, що цим законом на Буковину було поширено чинність румунського Цивільного, Цивільно-процесуальною та Торговельного кодексів, бо уніфіковане кримінальне законодавство на той час було вже чинним у всій Румунії.

Серед загальнодержавних законодавчих актів у сфері конституційного права важливе значення мав "Закон про набуття і втрату румунського громадянства" (24 лютого 1924 p.), за яким право румунського громадянства мали усі мешканці Румунії. З метою реалізації цього Закону місцеві органи влади складали списки громадян - мешканців своєї місцевості. Списки вивішувалися на дошці оголошень у визначений законом час, щоб помилково пропущені прізвища осіб у списках були вписані, а неправомірно записані викреслені. Із закінченням терміну оголошень складався окремий реєстр громадян. Зі встановленням профашистського режиму з метою виявити тих, хто "потрапив у списки румунських громадян обманом", було видано спрямований, головно, проти євреїв Закон "Про ревізію румунського громадянства" (22 січня 1938 p.). Таку перевірку уповноважувалися проводити повітові суди, рішення яких, однак, можна було опротестовувати.

Відповідними кодифікованими актами урегульовувалися кримінальне (18 березня 1936 р.) і кримінально-процесуальне (19 березня 1936 р.) законодавства (набули чинності з 1 січня 1937 p.). Нове кримінальне законодавство знало інститути припинення виконання покарання, умовне звільнення, позбавлення волі, реабілітацію тощо. Проте справжнім нововведенням у кодексах стали положення про малолітніх злочинців. Дослідники підкреслюють, що нове кримінальне законодавство Румунії враховувало новітні течії в науці кримінального права: ставило питання не тільки боротьби зі злочинністю, а, й охорону від злочинності. Злочин розглядався як суспільний факт, проти якого потрібно вживати заходи суспільної охорони.

Що стосується цивільного і цивільно-процесуального законодавства, то до кінця першої румунської окупації Північної Буковини і Бессарабії (червень 1940 р.) чинними залишалися кодекси, прийняті ще в середині XIX ст. (1864 p.). Робота над проектами нових Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів проводилася і була завершена, проте до кінця червня 1940 р. вони не були уведені в дію. Натомість різні аспекти цивільно-правових відносин урегульовувалися на підставі окремих законів.

Для українців краю чи не найважливішим було кооперативне законодавство, оскільки кооперація була чи не єдиною сферою, де румунський шовінізм мав менше можливостей проявитися. Створюючи кооперативні товариства, нерумунське населення могло оминати складні формальності реєстрації звичайної юридичної особи, що їх ставив "Закон про юридичні особи" (6 листопада 1924 p.). Реєстраційні формальності кооперативних товариств, що їх встановлював "Закон про уніфікацію кооперації" (14 березня 1923 p.), були спрощеними, до того ж у рамках кооперативного товариства можна було вдаватися до суспільно-культурної діяльності. Реєстрацію кооперативних товариств здійснював мировий (повітовий) суд.

Для буковинців та бессарабців новим за суттю став Закон "Про акти цивільного стану" (25 лютого 1928 р.), який вступив в дію з і січня 1930 р. Цей законодавчий акт передав ведення актів цивільного стану (народження, шлюб, смерть) від Церкви до місцевих владних органів. Повноправним доказом цивільного стану особи за час дії нового закону міг служити тільки акт, виданий державним органом.

Таким чином, у міжвоєнний період в Румунії утвердився державно-політичний режим, який на окупованих українських землях проводив колонізаторську політику, спрямовану на повну і всебічну інкорпорацію українських етнічних земель у державно-правову систему королівської Румунії та румунізацію українського населення. Цій меті слугували державний апарат, включаючи органи правосуддя, та законодавство як знаряддя національного та соціального гноблення українців.