Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Юридичні передумови реалізації автономії Закарпаття

Боротьба закарпатців за автономію краю, а також справедливе визначення західних кордонів Закарпаття (зі Словаччиною) тривала протягом усього періоду існування домюнхенської ЧСР. Цей рух русинів-українців по обидва береги річки Уж був дійсно всенародним: у ньому брали участь практично всі політичні партії, громадські об'єднання і національно-культурні товариства Закарпаття. Однак політично-класові й національно-культурні розбіжності зокрема протистояння русофільського та українського напрямів, були фактором, який полегшував правлячим колам ЧСР тривалий час утримувати цей масовий патріотичний рух в безпечних для Праги рамках. Ситуація змінилася в другій половині 1930-х рр., коли, з одного боку, на Закарпатті відбулася радикалізація громадсько-політичного життя щодо питань національно-культурного розвитку та реалізації автономних прав краю, а з іншого - в Європі загострилася політична криза, в центрі якої опинилася ЧСР. Тоді територіальні претензії до ЧСР висунули практично всі сусідні держави, насамперед Німеччина, яка розгорнула активну кампанію щодо її внутрішньої та зовнішньої дестабілізації. Попри всі зусилля, ЧСР не змогла уберегтися від небезпечно наростаючої зовнішньополітичної ізоляції.

У цих умовах в ЧСР після тривалого переговорного пронесу між представниками уряду і коаліційних політичних сил Закарпаття було прийнято Закон "Про тимчасове врегулювання становища губернатора Підкарпатської Русі" (8 липня 1937 р.), який дослідники (Ю. Бисага) вважають "першим етапом" на шляху реалізації автономії Підкарпатської Русі.

Згаданий Закон (вступив у дію восени 1937 р.) складався з 25 статей, і, серед іншого, передбачав поділ управлінської влади в Підкарпатській Русі між губернатором і віце-губернатором. Згідно зданим Законом, а також з існуючою на той час політичною практикою, губернатором краю мала б стати відома особа з середовища підкарпатських русинів-українців, тоді як віце-губернатором лише управлінський урядник.

Повноваження губернатора краю мали поширюватися на питання мови, школи, релігії та місцевої адміністрації. Губернатора мав призначати і відкликати за пропозицією уряду Президент республіки. Останньому перед вступом на посаду (§ 2 закону), губернатор мав пообіцяти бути вірним Чехо-Словацькій республіці, неподільною частиною якої була Підкарпатська Русь, піклуватися про добробут народу, свідомо й старанно виконувати свої обов'язки, дотримуватись положень Конституції та інших законів. Закон унезалежнював губернатора від міністра внутрішніх справ ЧСР, чи будь-якого іншого міністра,- він був відповідальний тільки перед чехословацьким урядом, а з призначенням Сойму - також перед цією структурою політичної влади у Підкарпатській Русі.

Закон також визначив важелі балансу влади губернатора. Зокрема, повноваження губернатора мали обмежувати крайове правління. Лише на пропозицію останнього губернатор мав право призначати старост міст Ужгорода та Мукачевого, затверджувати сільських старост, а також видавати розпорядження щодо створення, коли треба, органів тимчасового управління у населених Пунктах краю.

Усі кадрові призначення службовців мали здійснюватися за спільним погодженням між губернатором і віце-губернатором. У випадку розбіжностей в їх поглядах на справи краю суперечку вирішувало міністерство внутрішніх справ або компетентне галузеве міністерство. Останнє положення Закону однозначно показує, що вирішальне слово у питаннях управління на території українського Закарпаття і надалі залишалося в руках Праги, а Чехо-Словаччина за суттю залишалася централізованою унітарною державою.

Несприятливі для Чехо-Словаччини міжнародні обставини (наслідки Мюнхенської конференції (29-30 вересня 1938 р.), коли за участю керівників урядів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії було прийнято рішення про задоволення ультимативних вимог щодо ЧСР до Німеччини, зокрема, було приєднано високорозвинену з промислового погляду Судетську область (проживало понад 3 млн німців), а Польща на початку жовтня дістала Тешинську Сілезію), викликали послаблення центральної виконавчої влади ЧСР. 5 жовтня 1938 р. на знак протесту проти політики диктат) і розвалу республіки пішов у відставку з посади президента Е. Бенеш. Під впливом зазначеної обставини, а також внутрішнього тиску, празький уряд нарешті погодився (11 жовтня 1938 р.) на створення у Закарпатті автономного уряду. Це означало його згоду на реальні зміни в державно-правовому та політико-адміністративному становищі краю.

Юридично остаточно розв'язати наболілу проблему закарпатської автономії мали кілька нормативних актів - "Конституційний закон про автономію Підкарпатської Русі" № 328 (22 листопада 1938 р.) та Декларація уряду Чехо-Словаччини "Про повий текст розпоряджень про автономію Підкарпатської Русі" (12 грудня 1938 р.).

Структурно Конституційний закон про автономію Підкарпатської Русі (22 листопада 1938 р.) складався з двох розділів, двох частин, п'яти глав та семи статей.

У першій частині була передбачена процедура узгодження законів, які діють (приймаються парламентом Чехо-Словаччини і Сеймом Підкарпатської Русі). Остаточною інстанцією, яка вирішувала спірні між ними був Конституційний Суд ЧСР. Чимало місця у документі відводилося організації виборчого процесу. Зокрема, активне виборче право мали ті особи, які на день виборів переступили 21 рік свого життя. Важливо, що згідно із закладеними у за-1 коні виборчими нормами один мандат припадав на кожних 20тис мешканців кожної національної групи. Документ указував конкретний термін виборів до першого Сейму Підкарпатської Русі: вибори належало провести не пізніше п'яти місяців від дати їх запрошення. Передбачалася процедура проведення виборів на основі Закону про вибори до крайових і районних представництв (14 липня 1927 р.).

У другій частині цього Закону йшлося про те, що: Підкарпатська Русь є автономною складовою частиною Чехо-Словацької республіки, назву її встановить закон Сейму Підкарпатської Русі. Регулювалися питання мови для місцевого населення, службовців-чехів і словаків та їх дітей. Відзначалося, що мовні права, гарантовані меншинам у договорі між Великими державами і Чехо-Словаччиною і підписані в Сен-Жермені 10 вересня 1919 р., залишилися без змін.

Окремо регулювалися питання законодавчої влади (§ 4-9), які стосувалися компетенції чехословацького парламенту (визначено 12 пріоритетних напрямів) та місцевого Сейму. Зокрема, визначено законодавчу компетенцію Сейму Підкарпатської Русі як верховного владного органу в Закарпатті, який мав бути обраний загальним, безпосереднім, таємним голосуванням згідно з принципом пропорційного представництва.

Конституційний закон урегульовував питання функціонування, компетенції та принципів формування виконавчої влади (§ 10-19) та судової влади (§ 17-19). Так, службовцями центральних державних органів (адміністрації) на території Підкарпатської Русі мали бути передусім мешканці Підкарпатської Русі (§ 13). Судову владу на території Підкарпатської Русі віддано чинним на її території судам, а при Найвищому суді в м. Брно мала бути створена спеціальна колегія для Підкарпатської Русі.

Отже, реалізація автономії Закарпаття стала можливою передовсім через несприятливі для ЧСР міжнародні обставини 1937 1938 років. Поява в цих умовах кількох нормативних актів конституційного характеру спричинилася до створення юридичних передумов у розв'язанні проблеми автономії Закарпаття.

Реалізація конституційних прав автономії Закарпаття. Проголошення Карпатської України
Ідеологічні засади та інституціональні форми окупаційних режимів в Україні
Ідеологічне підґрунтя агресивного нападу фашистської Німеччини на СРСР та адміністративно-територіальне розчленування території Закраїни
Політико-правові засади встановлення і діяльності німецького окупаційного режиму в Україні
Організаційно-правові форми діяльності органів місцевої адміністрації у підпорядкуванні німецького військового командування
Адміністративно-територіальні перетворення, здійснювані гітлерівською Німеччиною у Східній Галичині: "дистрикт "Галичина" (1941-1944 рр.)
Рейхскомісаріат "Україна" (1941-1944 рр.): адміністративно-політичний устрій
Правові відносини та судівництво на українських землях у роки німецької окупації
Організаційно-правові форми діяльності в Україні німецького репресивно-карального апарату
Національно-культурна політика гітлерівської Німеччини на українських землях
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru