Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Ідеологічне підґрунтя агресивного нападу фашистської Німеччини на СРСР та адміністративно-територіальне розчленування території Закраїни

Ідеологічне підґрунтя агресивного нападу фашистської Німеччини на СРСР та адміністративно-територіальне розчленування території Закраїни

Як відомо, з підписанням радянсько-німецького пакту про ненапад (більше знаний як "пакт Молотова - Ріббентропа"), Радянський Союз, даючи повну свободу дій гітлерівській Німеччині проти Польщі, безпосередньо спричинився до початку Другої світової війни. З того часу не минуло і року, як союзник Сталіна у колі довірених осіб вже припускав можливість війни й проти СРСР. Це припущення, звичайно, не викликала здивування присутніх, оскільки ставлення Гітлера до комунізму і Радянського Союзу було відомим, адже він відкрито висловився з цього приводу у своїй програмній книзі "Майн камф". Але боротьба проти комунізму не була єдиним ідеологічним підґрунтям війни проти СРСР. Завдання агресії формулювалось ще й як остаточне звільнення Німеччини від будь-якого політичного тиску зі Сходу. Гітлер виходив з того, що німецькому народові, який належав, на його думку, до вищої раси, потрібен життєвий простір - лєбенераум. Таким ідеальним життєвим простором вважалась передусім Україна.

Зауважимо: ідея життєвого простору має свою історію (В. Косик). Вона не була націонал-соціалістичною, а виникла наприкінці XIX ст. разом з пангерманським рухом (політична доктрина, заснована на ідеї об'єднання німецької нації шляхом територіального розширення Німеччини з метою приєднання областей, в яких компактно проживало німецьке населення). Гітлер лише запозичив її як засіб обґрунтування загарбання східних територій і. зокрема, України.

В основі пангерманської ідеї життєвого простору лежав факт існування в Російській імперії сильної німецької меншини: потомки тевтонів у балтійських районах (XIII ст.). В Росії - з часів Івана Грозного (городяни). У другій половині ХУІІІ-ХІХ ст. німецькі колоністи селилися на Волзі та в Україні. На початку 90-х років XIX ст. в Російській імперії проживало 1800 тис німців (ут.ч. 560 тис - в Україні). Пангерманісти висунули гасло: "Німці повинні об єднатися в одному Рейху". Вже у 1890-х роках пангерманісти проголошували своєю метою якнайшвидшу війну проти Росії та германізацію території, де проживали німці. Ці ідеї були сконцентровані у формулі: "Дранх нах остен" (тиску на Схід).

Тому, незважаючи на укладену з СРСР угоду, Гітлер не відмовився від прагнення створити на сході життєвий простір для Німеччини. До того ж, поставки Радянським Союзом у Німеччину продуктів та обладнання робили останню залежною від СРСР. Гітлер вважав, що це можна усунути лише одним способом: Німеччина має розбити Червону армію, а потім заволодіти великими територіями на сході. Як наслідок - з липня 1940 р. Німеччина розпочала підготовку до нападу на СРСР. Командуванням збройними силами Німеччини розробляється директивний план, який після підписання 18 грудня 1940 р. дістав назву "Барбаросса", суть якого: швидкими темпами повалити Радянський Союз, тобто знищити основні військові сили СРСР і захопити промислові центри, зокрема Україну (з Донбасом) та Північний Кавказ.

З моменту підписання директиви підготовка до нападу на СРСР стала центральною проблемою для німецької армії. Визначивши початок операції "Барбаросса" - 22 червня 1941 р., німці виділили для її реалізації 5,5 млн солдатів, 47 260 гармат і важких мінометів, близько 4,3 тис. танків та штурмових гармат і 4950 літаків.

Радянська армія на західних кордонах того часу кількісно майже не поступалася німецькій. Озброєння також було не гіршим за німецьке. Особливо це стосувалося кількості та якості радянських танків (більшість з них було втрачено у перші дні війни у тижневій танковій битві в районі Рівне - Луцьк - Броди). Загалом можемо твердити, що зустрілися дві наймогутніші армії світу.

Тепер достеменно відомо, що про плани нападу Німеччини на Радянський Союз майбутні союзники добре знали. Сталіна інформував з цього приводу У. Черчілль. Із зазначенням точної дати початку війни Сталін отримав повідомлення й від радянського розвідника Р. Зорге. Однак Сталін, незважаючи на всі попередження, не міг уявити, що Гітлер до закінчення війни на Заході розпочне наступ на СРСР.

В історіографії існує думка, що до останнього моменту Сталін намагався домовитися з Гітлером, щоб виграти час для формування потужної армії. Проте факт залишається фактом - напад Німеччини на Радянський Союз був зненацьким. З цього погляду, свою версію початку війни висловлює Віктор Суворов. У своїх книгах він достатньо аргументовано твердить, що Сталін також цілеспрямовано готувався до війни, а Гітлер просто його випередив у завданні удару. Фактично за декілька місяців (кінець 1941 р.) СРСР втратив свою довоєнну армію, зокрема, в категорії військовополонених -3806 тис. (1,3 млн - українці). Тільки у вересні 1941 р. навколо Києва було полонено 650 тис. осіб.

Усі окуповані території Сходу гітлерівці поділяли на дві зони, військову (зони боїв, воюючої армії, тилу) і цивільної адміністрації.

Коли фронт і зона бойових дій достатньо віддалялися, тилову зону передавали цивільній окупаційній адміністрації під загальним керівництвом рейхсміністерства окупованих східних територій. Останнє було утворено згідно з наказом Гітлера "Про запровадження цивільного управління на окупованих східних територіях" (17 липня 1941 р.).

Окупаційна влада в Україні мала свої особливості - вона підпорядковувалася чотирьом адміністраціям. Так, Одеську область із включенням південних районів Вінницької і західних районів Миколаївської областей Гітлер віддав своєму румунському союзникові Антонеску, який утворив з цієї території нову румунську провінцію - Трансністрію (Задністров'я). Чернівецька та Ізмаїльська області також включалися до складу Румунії. Закарпаття ще з 1938-39 рр. із санкції Гітлера увійшло до складу хортиської Угорщини.

Уся інша територія залишилася під контролем Німеччини. Східні області, від Чернігівської до Луганської, перебували підпорядкуванні військового командування. Тут створення органів місцевої адміністрації відбувалося згідно з кількома документами вищого командування вермахту, прийнятими ще навесні 1941 р.: "Керівна лінія для спеціальних районів до директиви № 21" (13 березня 1941 р) і "Особливі вказівки щодо забезпечення, частина С" (3 квітня 1941 р.). З Галичини (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська області) утворили "дистрикт Галичина", або т. зв. (з 1 серпня 1941), що адміністративно підпорядковувався польському генерал-губернаторству - Генеральній Губернії (створена) жовтні 1939 р.). Решту етнічних українських земель об'єднав Рейхскомісаріат "Україна", який було створено на підставі декрет}' Гітлера від 20 серпня 1941 р. (фактично розпочав свою діяльність 1 серпня 1941 р).