Діяльність празького уряду стосовно Закарпаття зводилася до зволікання виконання визначених у Сен-Жерменському договорі й закріплених Конституцією ЧСР зобов'язань про надання краю автономного статусу. Фактично від початку входження Підкарпатської Русі до складу Чехо-Словацької республіки остання послідовно дотримувалася курсу нехтування політичними правами закарпатських українців, а, отже,- положеннями власної Конституції.
Зокрема, не додержувалося конституційне положення про комплектування державної служби в краї переважно місцевими фахівцями: роздутий адміністративно-управлінський апарат Підкарпатської Русі (20 тис. чиновників) на 70-80% складався із чеських і словацьких урядників, хоча чехи і словаки становили всього близько 4% населення Закарпаття. У 1922 р., наприклад, три із чотирьох жупанатів краю (Ужгородський, Мукачівський і Берегівський) очолювали особи чеської національності, серед 19 окружних начальників було лише 3-є русинів, правління жупанатського уряду в Мукачеві у 1927 р. складалося з 23 чехів, 7 русинів і 4 угорців, в Президії Цивільного управління в Ужгороді працювало 12 чехів і 2 русини і т. д. (С. Віднянський). На це були, як слушно відзначають фахівці з історії Закарпаття, як свої об'єктивні причини - відсутність місцевих управлінців й освічених кадрів, зокрема, достатньої кількості гуманітарної й технічної інтелігенції, так і суб'єктивні - прагнення центральної влади якомога швидше інтегрувати Підкарпатську Русь у чехословацьке суспільство, здійснити, зокрема, її модернізацію.
Певною дискримінацією населення Закарпаття в політико-правовому сенсі було те, що представників краю не було у парламенті держави - Національних зборах ЧСР, утворених на основі Конституції в квітні 1920 р.: лише в березні 1924 р. закарпатці вперше взяли участь у виборах до республіканського парламенту. Мали місце й інші порушення конституційних прав закарпатців. Наприклад, під час перепису населення в грудні 1930 р. чехословацькими урядовцями здійснювався тиск на закарпатців при визначенні ними своєї національності. Спостерігалося також насильне запровадження чеської мови у державних установах краю тощо.
Водночас ці хиби у становленні й функціонуванні державно-політичної системи ЧСР на Закарпатті сприяли активізації суспільно-політичного руху в краї, який в ході поступових демократичних перетворень у політичній, культурній і соціальній сферах ставав все вагомішим чинником загальнодержавного громадсько-політичного життя. Демократичні засади чехословацької Конституції створювали сприятливі можливості й умови для розгортання процесів політизації й структуризації закарпатського суспільства, зокрема, для виникнення й діяльності політичних партій, громадських об'єднань, культурно-освітніх товариств та інших інститутів й елементів громадянського суспільства.
Адміністративно-політична організація Закарпаття 1920-х років
Перша чеська адміністративно-політична організація Закарпаття, здійснена у 1920-х роках, мала на меті, передовсім, утримання й поступову інкорпорацію (інтеграцію) краю до загально-чехословацької суспільно-політичної й соціально-економічної систем та відносин із врахуванням його історико-національних особливостей.
Після проголошення рішення про включення території Закарпаття до складу ЧСР для організації адміністрації краю в Ужгороді створюється Цивільна Управа (липень 1919 р.) на чолі з чеським адміністратором (1928 р. перейменована на Земську Управу). Втім, уся повнота влади на території Закарпаття спочатку належала військовим, підпорядкованим французькому генералові Еноку. Останній, зважаючи на наслідки угорської революції, зокрема посиленням проявів боротьби за незалежність серед колишніх угорських урядовців, запровадив (листопад 1919 р.) на всій території краю стан військової диктатури (тривала до 1922 р., але не стала перешкодою на шляху створення на Закарпатті цивільних структур влади).
Першим нормативним актом, що визначав правовий статус органів державного управління на території краю і дав йому офіційну назву, став "Генеральний статут про організацію адміністрації Підкарпатської Русі, приєднаної Паризькою конференцією до Чехословацької республіки", затверджений 7 листопада 1919 р. Радою міністрів ЧСР і проголошений в Ужгороді 18 листопада.
Структурно цей документ складався з чотирьох частин. Його перша частина, зокрема, гарантувала виконання основних положень Сен-Жерменського договору щодо Закарпаття, а за другою частиною Генерального статуту встановлювалась демаркаційна лінія між словаками і русинами. У третій частині йшлося про те, що аж "до юридичного визначення вибраним соймом буде вживатися історична назва Підкарпатська Русь; паралельно цьому може вживатися назва Русинська", а "в школах народна мова буде мовою навчання, як і офіційною мовою взагалі". Відповідно до положень четвертої частини Статуту празький уряд мав право призначати тимчасового адміністратора, в розпорядження якого виділялась необхідна кількість урядників.
Адміністратор очолював Директорію Підкарпатської Русі ("тимчасову русинську автономну директорію") як дорадчий орган "по законодавству і управлінню в усіх мовних, шкільних і релігійних питаннях та в питаннях місцевого управління" та вибору Й заміщенню чиновників і службовців адміністративних структур. Директорія Підкарпатської Русі на чолі з Г. Жатковичем розпочала свою діяльність з ряду політичних та соціально-економічних вимог, більшість з яких ігнорувалась як Цивільним Управлінням, так і празькою владою. На знак протесту вже 19 лютого 1920 р. члени Директорії подали у відставку.
Згідно з урядовим розпорядженням "Про зміну Генерального статуту Підкарпатської Русі" (26 квітня 1920 р.) Директорія як особливий адміністративний орган, що здійснював в краї виконавчу владу, ліквідовувалася. Натомість, інститут Цивільної Управи закріплювався юридично, однак замість посади адміністратора запроваджувалися посади тимчасового губернатора (призначався президентом ЧСР за пропозицією уряду на термін, установлений Сеймом Підкарпатської Русі) та віце-губернатора. При губернаторові діяв дорадчий орган - губерніальна рада. Губернатором мав призначатися представник місцевого населення, а віце-губернатором ставав чеський урядовець. Оскільки віце-губернаторові підпорядковувалися усі відділи (реферати) Цивільної Управи, то саме йому практично й належала уся повнота влади у краї. Якщо між губернатором і віце-губернатором виникали розходження, то їх розв'язання покладалося на празький уряд. В цілому, структура і повноваження державної адміністрації на Закарпатті регулювалися Законом "Про організацію жупних і окружних урядів ЧСР" (29 лютого 1920 р.). За винятком запровадження посад губернатора і віце-губернатора, адміністративно-політична структура першої половини 20-х років краю загалом не відрізнялися від таких в інших регіонах республіки.
Першим губернатором краю було призначено (5 травня 1920 р.) Г. Жатковича, який, однак, протестуючи проти невиконання чехами умов Сен-Жерменського договору і порушення власної Конституції, після 1921 р. подав у відставку. Уся повнота влади зосереджувалася в руках віце-губернатора, чеха за національністю (А. Розсипала) та очолюваної ним, переважно, чеської адміністрації.
Адміністративна реорганізація у Чехо-Словаччині 1925 і, особливо, 1927 рр. лише віддаляла Закарпаття від реальної автономії, оскільки на території усієї республіки здійснювалася лінією подальшої централізації та уніфікації влади й управління.
Закон ЧСР "Про організацію політичного управління" (14 липня 1927 р.), що запровадив новий адміністративно-територіальний поділ Чехо-Словаччини, де-юре автономну "Підкарпатську Русь" під новою назвою - "Земля Підкарпаторуська" - фактично прирівняв до трьох інших чеських провінцій (Чехія, Моравія-Сілезія, Словаччина). У краї встановлювалася посада крайового президента (перший президент А. Розсипала), формувався крайовий представницький орган - крайове заступництво (дві третини місць якого були виборними, третина - призначалася центральною владою). Ліквідовувався адміністративно-територіальний поділ краю на жупи (комітети), замість яких утворювалися нові - округи (інша назва - повіти, землі) - нотарські райони (всього 130) - громади (всього 478).
На чолі округів (всього 13) стояли земські президенти. Керівні посади в окружних та нотарських, а також жандармських та поліцейських управах і судах посідали переважно чеські урядовці, які не завжди прихильно ставилися до політичних вимог українців. Розгалужений чехословацький апарат наділявся широкими повноваженнями особливо після прийняття Закону "Про охорону республіки" (1923). В округах створювалися Самоврядні представницькі органи - земські заступництва (складалися з 12 обраних і 6 призначених членів), що створювалися в округах, наділялися обмеженими функціями. Ще більше обмежувалося самоврядування в сільських громадах. На активні протести проти централізаторської політики влади місцевих політичних діячів, страйки робітників краю празький уряд не звертав уваги.
Отже, замість конституційно узаконеного самоврядування у Закарпатті, на практиці в краї з 1920-х років розпочався процес запровадження централізованої адміністративної системи управління. Структура і повноваження адміністративно-політичних органів у Підкарпатській Русі загалом не відрізнялися від інших регіонів ЧСР. Місцевий губернатор празьким урядом наділявся обмеженими правами, а уся виконавча влада належала віце-губернаторові, чеха за національною приналежністю, який практично був довіреною людиною Президента і Уряду республіки.
Реалізація конституційних прав автономії Закарпаття. Проголошення Карпатської України
Ідеологічні засади та інституціональні форми окупаційних режимів в Україні
Ідеологічне підґрунтя агресивного нападу фашистської Німеччини на СРСР та адміністративно-територіальне розчленування території Закраїни
Політико-правові засади встановлення і діяльності німецького окупаційного режиму в Україні
Організаційно-правові форми діяльності органів місцевої адміністрації у підпорядкуванні німецького військового командування
Адміністративно-територіальні перетворення, здійснювані гітлерівською Німеччиною у Східній Галичині: "дистрикт "Галичина" (1941-1944 рр.)
Рейхскомісаріат "Україна" (1941-1944 рр.): адміністративно-політичний устрій
Правові відносини та судівництво на українських землях у роки німецької окупації
Організаційно-правові форми діяльності в Україні німецького репресивно-карального апарату