Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Організаційно-правові засади діяльності силових правоохоронних та каральних органів - держбезпеки, міліції і виконання покарань

Чи не найбільше структурних змін і експериментів у післясталінський період радянської історії припало на силові правоохоронні та каральні органи - держбезпеки, міліції і виконання покарань. У часи сталінського режиму ці структури займали особливе місце в системі влади, перебували поза контролем партії і суспільства, діяли надзвичайно активно як репресивно-каральні. Відразу після смерті И. Сталіна Л. Берія, опираючись на силові відомства, намагався в СРСР захопити владу. З цією метою у березні 1953 р. ним через Постанову ЦК КПРС, Ради Міністрів (РМ) СРСР та Президії Верховної Ради (ПВР) СРСР було проведено структурну реорганізацію силових відомств - союзні міністерства держбезпеки і внутрішніх справ були об'єднані під керівництвом Берії в одне - міністерство внутрішніх справ (МВС) СРСР. В УРСР ця реорганізація здійснювалася згідно з Указом ПВР УРСР від 10 квітня 1953 р. Після арешту Берії МВС ще майже рік (до березня 1954 р.) опікувалося держбезпекою. Подальша реорганізація органів держбезпеки і внутрішніх справ відбувалася виключно через зміцнення партійного і державного керівництва ними.

Органи державної безпеки

Президія ЦК КПРС 8 лютого 1954 р. прийняла політичне рішення про виділення органів держбезпеки із МВС у самостійне відомство - Комітет державної безпеки (КДБ) СРСР. Над органами держбезпеки встановлювався партійний контроль та відновлювався паралізований у роки сталінізму прокурорський нагляд. Та лише після прийнятої ЦК КПРС Постанови "Про роботу органів державної безпеки" (12 березня 1954 р.), наступного дня - 13 березня 1954 р.- створення КДБ СРСР стало юридичним фактом (Указ Президії ВР СРСР). КДБ УРСР було Створено відповідно до Указу Президії ВР УРСР від 30 травня 1954 р. як складову частину КДБ СРСР. Відповідно, повноваження та організаційна структура республіканського КДБ повністю відповідали повноваженням і організаційній структурі КДБ СРСР. Після ухвалення Конституції СРСР 1977, згідно з Постановою ВР СРСР від 5 липня 1978 р., КДБ при РМ СРСР було перейменовано у КДБ СРСР (КДБ УРСР - Указом Президії ВР УРСР від 20 липня 1978 р.). Перехід відомства напряму в якість державного комітету СРСР вважають (А. Русначенко) формальним піком піднесення КДБ.

Правовий статус органів КДБ СРСР визначався закритими (з грифами "таємно", "особливо таємно", "особливої важливості") підзаконними актами - постановами партійно-державних органів та внутрішньовідомчими наказами (інструкціями, положеннями тощо). У цих документах деталізувалися функції (розвідка, контррозвідка, політичний розшук, дізнання, слідство) служби, визначалася її структура - центральний апарат КДБ (поділявся на окремі управління), територіальні органи по областях (управління КДБ), апарат уповноважених у містах, районах, залізничних станціях, останні з 1967 р. були реорганізовані в міські та районні відділи (відділення) КДБ. Структура зазнавала неодноразових змін, що відповідали конкретним завданням органів у той чи інший період. Наприклад, 17 липня 1967 р. було створене 5-те управління, на яке покладалася боротьба з т. зв. ідеологічною диверсією противника. Воно зосереджувало боротьбу з дисидентським рухом, і стало найбільш чисельним підрозділом КДБ СРСР (Т. Окіпнюк).

Принципи взаємовідносин керівних органів КПРС і КДБ 2 березня 1959 р. закріпило затверджене спільною Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР "Положення про КДБ при Раді Міністрів СРСР" (діяло до 1991 р.). Воно ж посилювало партійний контроль над його діяльністю, однією з форм якого стало запровадження колегіальності в управлінні службою (9 квітня 1959 р. була створена колегія КДБ СРСР з 11 осіб). Формально, згідно з Конституцією УРСР 1978 р., КДБ належав до категорії союзно-республіканських державних комітетів і мав перебувати у подвійному підпорядкуванні як РМ УРСР, так і КДБ СРСР. Однак фактично керівництво органами державної безпеки здійснювали вищі партійні органи СРСР - ЦК КПРС та політбюро ЦК КПРС (71 Окіпнюк). Уперше правовий статус КДБ СРСР на законодавчому рівні було закріплено лише в останній період його існування. Однак на момент введення в дію Закону СРСР "Про органи державної безпеки в СРСР" від 16 травня 1991 р. в Україні вже було взято курс на побудову власних органів державної безпеки (Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.).

У період "відлиги" органи. КДБ брали активну участь у проведенні реабілітації жертв політичних репресій. В їхній діяльності стверджувався принцип законності, з органів були звільнені співробітники, особисто причетні до масових репресій, порушення процесуального законодавства. Та все ж і тоді функціонування органів держбезпеки супроводжувалося переслідуваннями інакодумців, викриттям нових "антирадянських" угруповань. Зокрема, у другій половині 1950-х років органами КДБ республіки було ліквідовано 183 націоналістичні та інші антирадянські організації (О. Бажан). Прагнення компартії перебрати до своїх рук спецслужбу (за А. Русначенком) виявлялося у вказівках обласним партійним працівникам не лише глибоко вникати у зміст робочих органів, а й спрямовувати їхню роботу передусім на боротьбу з "ідеологією українських буржуазних націоналістів", а також - на скерування в органи держбезпеки партійних, радянських, комсомольських працівників, введення керівників відомства в органи партійного керівництва. Так, в УРСР сам глава служби і начальники обласних, районних управлінь КДБ увійшли до складу Політбюро ЦК КПУ, бюро обкомів та райкомів партії.

Хрущовська "демократизація" органів державної безпеки загальмувалася з приходом до влади в СРСР Л. Брежнєва. Органи КДБ СРСР, застосовуючи репресивні методи і порушуючи права людини, стали основним знаряддям партійної верхівки СРСР у боротьбі з інакомисленням, дисидентськими рухами, "українським буржуазним націоналізмом" та будь-якими іншими проявами опозиційності. Попри те, що післясталінські переслідування були значно меншими за своїми масштабами і дещо іншими за спрямуванням, однак від того не менш сумнівними і ганебними. У роботі апарату органів державної безпеки почали з'являтися нові риси, суть яких полягала в більш широкому використанні психіатрії в кримінальному процесі. У брежнєвський період КДБ не мало особливих матеріальних проблем, у тому числі і з житлом. Хоч і до того працівники даного відомства перебували у привілейованому становищі порівняно з іншими членами суспільства.

З початку 1970-х років в УРСР було взято курс на створення всеохоплювальної мережі КДБ по всіх містах і районах республіки. Найбільша кількість нових міськрайонних управлінь з вересня 1970 р. відкрилася в м. Києві - 10, в Кіровоградській області - 9, в м. Харкові - 4, в Черкаській та Хмельницькій областях - по 3 в кожній (А. Русначенко). З початку 1972 р. за рішенням Політбюро ЦК КПРС готувались до збільшення кадрів служби для політичної інформації (5-те управління). З середини 70-х років на це відомство покладається, разом з міліцією і прокуратурою, ще одна функція - недопущення масових безпорядків і антирадянських виступів. Такий крок влади був зумовлений масовими виступами, страйками середини 70-х в деяких великих містах України. Чинником, який тоді сприяв піднесенню КДБ (за А. Русначенком) була повільна реабілітація Сталіна, що заледве не завершилася його повною реабілітацією у 1979 р.