Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - 1. Зародження стародавніх держав у Північному Причорномор'ї

Тема 1. Рабовласницькі держави у Північному Причорномор'ї та право в них

1. Зародження стародавніх держав у Північному Причорномор'ї

Степова смуга України на північ від Чорного моря віддавна була шляхом, яким проходили різні племена і народи, переважно зі Сходу. Іноді вони осідали на цій території на цілі десятиліття і навіть століття, іноді швидко мігрували далі на захід.

Перші політичні об'єднання на території України з'явилися в степах Північного Причорномор'я ще за залізної доби. То були ранньокласові та ранньодержавні об'єднання - так звані кочові імперії з переважно данницькою формою експлуатації кочовиками підвладного землеробського населення. Розвиток цих ранньодержавних об'єднань відбувався не за рахунок поглиблення майнового розшарування, посилення приватновласницьких відносин та поширення на цій основі форм експлуатації у приватних домогосподарствах, а через механізм монополізації представниками родоплемінної аристократії влади та управління. Це давало їм практично необмежені можливості розпоряджатися суспільними ресурсами та здобутками через виконання перерозподільчих функцій. їм доставалося найбільше воєнної здобичі і левова частка данини з населення.

Відомості про перші державні утворення знаходимо у найраніших писемних повідомленнях про нашу країну та її людність, зокрема у творах античних авторів - Гомера, Гесіода, Гекатея, Есхіла, Піндара та ін. Але найдокладнішу інформацію подає Геродот (V ст. до н. е.), який відвідав Причорномор'я, а також арабські історики й мандрівники.

Зародження стародавніх держав у Північному Причорномор'ї характеризувалося такими ознаками. По-перше, народи, котрі заселяли цю територію тривалий час або перебували тут епізодично, розташовувалися на різних щаблях суспільно-політичного та економічного розвитку. Вони вели між собою спустошливі війни, розорювали і знищували один одного, що не сприяло утворенню більш-менш стійких і тривалих державно-політичних структур.

По-друге, політичне і правове життя осілих народів Причорномор'я минало під впливом їхньої прабатьківщини - Греції, Середземномор'я, Близького і Середнього Сходу. Своїм етнічним корінням вони сягали тих регіонів і були зовсім не схожі зі степовими кочівниками. Характер їхніх взаємовідносин і обопільний вплив було зумовлено здебільшого торговельними компромісами, ніж взаємозбагаченням досягненнями політичного і правового розвитку.

По-третє, всі без винятку племена і народи Північного Причорномор'я стали на шлях формування ранньокласового суспільства значно пізніше, ніж народи Стародавнього Сходу, які досягли значних висот у державному будівництві та правовому розвитку. У Причорномор'ї суспільні відносини поєднували примітивні форми патріархального рабовласництва з першими паростками феодальних відносин за наявності рудиментів родоплемінних стосунків.

Першу досить потужну військову структуру в степах Північного Причорномор'я створили кіммерійці. Вони, як вважає академік В. Литвин, були першим народом на території нашої держави, який цілком пристосувався до екологічних умов східноєвропейських степів. Способом такої адаптації став розвиток першої в цьому регіоні кочової культури ведення господарства1.

Походження кімерійців остаточно не з'ясовано. Дехто з дослідників вважає, що це був близький до ранніх скіфів давньоіранський кочовий народ, який уже сформованим прийшов через Кавказ на землі України. На думку інших, кімерійці з'явилися внаслідок поступового історичного розвитку праіранської степової "зрубної" культури, і їхньою прабатьківщиною було Нижнє Поволжя, звідки вони й дісталися степів Причорномор'я. Існує припущення, що це були племена фракійсько-фрігійської групи (до неї належать сучасні вірмени).

Кочовий спосіб життя передбачає здебільшого одну галузь діяльності - скотарство. Кочові народи, як правило, не обробляють землю, мало займаються ремеслом. Розвиток кочового господарства вимагає досконалого вміння їздити верхи та використання гужового транспорту. Першому сприяло винайдення твердої вуздечки (спочатку кістяної, дерев'яної, а згодом - металевої). А другому - поява легких кінних возів, достатньо мобільних і зручних у використанні. Важливою технологічною передумовою розвитку кочівництва стало винайдення ефективної зброї, яка гарантувала безпеку в дикому степу. Всього цього досягли кімерійці.

Кочовий спосіб життя кімерійських племен позначився на їхньому суспільному устрої. Кімерійське суспільство перебувало на межі ліквідації первіснообщинних відносин і стояло на порозі класоутворення. Основна частина воєнної здобичі перепадала нечисленній військовій аристократії. Унаслідок збройних конфліктів чи природних катаклізмів, епідемій тощо у їхніх руках накопичувалася й головна цінність кочових колективів - худоба. Згадка про кімерійських вождів є в античних писемних джерелах. Про існування майнової та соціальної нерівності свідчать і матеріали археологічних розкопок.

У VIII-VII ст. до н. е. кімерійці виявляли неабияку військово-політичну активність. Вони здійснювали воєнні походи проти могутніх рабовласницьких держав - Урарту, Ассирії. На початку VII ст. кімерійському об'єднанню завдали нищівного удару скіфи, що розпочали свою експансію від Північного Кавказу на захід. Дехто загинув, дехто асимілювався із завойовниками, решта - покинули причорноморські степи. Відтоді з джерел назва "кімерійці" зникла назавжди.