Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - Державний устрій

Державний устрій грецьких міст Причорномор'я будувався на тих самих засадах, що і в античних полісах Греції. За формою правління вони були демократичними або аристократичними республіками. Вільних громадян міста формально вважали джерелом влади, але фактично вся вона належала багатим купцям.

Вищим органом державної влади були народні збори, в роботі яких могли брати участь лише громадяни міста з 25-річного віку. Рабів, чужоземців та жінок було усунуто від управління. Збори ухвалювали декрети і постанови у сфері внутрішньої та зовнішньої політики, обирали посадових осіб, розглядали питання врегулювання морської торгівлі, надання громадянства, нормування грошової системи, укладення зовнішньополітичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від сплати мита, нагородження громадян. Збори контролювали діяльність посадових осіб і приймали від них звіти про їхню роботу.

Постійно діючим виконавчо-розпорядчим органом була рада міста, котру обирали народні збори терміном на один рік. Вона готувала питання на народні збори, на її засіданнях обговорювали кандидатури на виборні посади. Рада міста контролювала посадовців. До її складу входив суд присяжних і базилевс - головний жрець міста, хранитель релігійних культів.

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії - магістратури або окремі посадові особи - магістрати. Обрані з-поміж повноправних громадян, вони очолювали окремі галузі управління: опікувалися фінансами, судовою діяльністю, військовими справами, питаннями забезпечення продовольством тощо. Найвпливовішою серед міських магістратур була колегія архонтів, яка складалася з п'яти-шести осіб на чолі з першим архонтом. її вплив на політичне життя поліса полягав у тому, що колегія керувала рештою ланок управління і у певних випадках могла скликати народні збори. Правові питання вирішувала колегія про-диків - юридичних радників. Посадовці агораноми та астіноми виконували поліцейсько-наглядові функції.

Право

В основу права грецьких міст-колоній було покладено правову систему афінської рабовласницької демократії. Певною мірою на правовому розвитку міст позначилися звичаї місцевих племен, які перебували у сфері впливу грецьких держав або жили по сусідству з ними.

Основними джерелами права було звичаєве право, закони народних зборів, декрети ради міста, розпорядження колегій посадових осіб. Законодавчому процесу греки приділяли особливу увагу. Проект нормативного акта розробляла спеціальна комісія юристів. Потім його передавали до ради міста, а після її ухвали виносили на затвердження народних зборів. Підготовлений проект закону мав бути юридично відшліфованим, оскільки ні рада міста, ні народні збори не могли вносити до нього зміни чи доповнення. Вони голосуванням приймали чи не приймали законопроект. Ухвалений документ видавали від імені ради і народу.

Правовій регламентації підлягали передусім майнові відносини, оскільки приватна власність набула в полісах широкого розповсюдження, їх об'єктами були земля, худоба, раби, будівлі, рухоме майно господарського призначення тощо.

Достатньо розвинутим було зобов'язальне право. Жвава зовнішня торгівля, вагома роль купецтва в економіці міст зумовили появу договорів позики, дарування, поклажі, успадкування, купівлі-продажу тощо. За загальним правилом, важливі угоди укладали при свідках, у державних установах, у присутності чиновників, які тут-таки брали податок на торговельну угоду. Сплату податків контролювали агораноми. Набули поширення оренда землі й застосування вільнонайманої праці - рідкісне явище у материковій Греції.

Бідність джерел заважає простежити класифікацію злочинів і застосування покарань. Відомо, що тяжким злочином вважали правопорушення, які зачіпали інтереси держави, а відтак - і всієї грецької общини поліса. До таких належали спроби повалення демократичного ладу, змови, розголошення державної таємниці, надання допомоги ворогові. Перебувала під захистом приватна власність. Покараннями, що їх застосовували до вільних людей, були смертна кара, конфіскація майна, штраф. Рабів здебільшого піддавали тілесним покаранням або страті. Покарання здійснювали публічно і, передусім, із метою залякування.