Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - 3. Античні міста-держави

Період переселень еллінів (стародавніх греків) на широкі простори Середземноморського узбережжя (так звана велика грецька колонізація), що тривав з VIII до кінця VI ст. до н. е., мав безпосередній стосунок і до південних територій сучасної України. Адже Північне Причорномор'я стало одним із ключових регіонів мілетсько-іонійської колонізації. Тут, а саме на острові (тоді - півострові) Березань виникло перше давньогрецьке поселення - Борисфеніда, а слідом за ним було засновано найбільші причорноморські міста-держави: Tipa, Ніконій, Ольвія, Херсонес, Теодосія, Пантікапей, Фанагорія, Горгіпія та ін.

Які були головні причини еллінської міграції? І чому саме землі Північного Причорномор'я стали її об'єктом?

Стосовно того, що спонукало греків до масового переселення в колонії, вчені висловили ряд здогадів. Найімовірніше, демографічний вибух спричинив перенаселення у невеликій за площею материковій Греції, змусивши людей освоювати нові землі. Дехто з науковців уважає, що колонізація була спричинена економічними чинниками, а саме - торговельною експансією грецького суспільства, з одного боку, і необхідністю забезпечення Греції продуктами харчування, сировиною і рабами - з іншого. Називають також геополітичний фактор - натиск лідійців і персів, що "витискав" греків у безпечніші місця.

Варта уваги також думка, що міграцію стимулювало, зокрема, загострення соціальних або міжетнічних протиріч усередині Греції, внаслідок яких переможені мусили шукати кращої долі поза межами держави.

Північне Причорномор'я вабило грецьких колоністів природними багатствами. Воно славилося родючими землями, м'яким кліматом, лісовими заплавами, зручними гаванями та багатими запасами питної води. Украй важливим було й те, що ці щедро обдаровані природою землі на той час не були заселені племенами землеробів.

На першому етапі існування (VII-І ст. до н. е.) міста-держави залишалися незалежними утвореннями, на другому (І ст. до н. е. - III ст. н. е.) - підкорилися Риму. Занепад цих держав відбувся на зламі III"

IV ст. н. е. внаслідок кризи рабовласницької формації, загострення внутрішніх класових суперечностей і набігів кочових племен. Зупинити ослаблення не змогла навіть експансія могутнього Риму, оскільки римляни вбачали у містах-колоніях передовсім джерело прибутків, сировини і рабів, а також плацдарм для торговельних і дипломатичних відносин із "варварським світом". Погіршення економічної та соціально-політичної ситуації остаточно знищило міста-колонії. У IV ст. припинила існувати Ольвія, а вцілілий Херсонес відійшов до Візантійської імперії під назвою Корсунь. У XV ст. його вщент зруйнували монголо-татари. Така доля спіткала й інші міста-держави.

Суспільний устрій

Панівною моделлю соціального, економічного і політичного устрою суспільства була полісна, за якою організовувалося життя в материнській Греції. Вона полягала в існуванні єдиного комплексу, до якого входили місто як центр культури, політичного життя, ремесла, торгівлі, та прилегла сільська округа (хора) як осередок землеробства. За твердженням Арістотеля, поліс виник задля потреб життя, але існував для добра людей і був на той час найвищою формою соціальної справедливості. Платон писав, що лише в полісі можна було повною мірою задовольнити матеріальні й духовні потреби людини. Найвищими цінностями тут вважали заняття землеробством, дотримання традицій предків і вшановування божеств - покровителів міста і його громадян.

В умовах полісу сформувалося станово-класове громадянське суспільство, а саме союз власників-домогосподарів. Для них справою честі та громадянським обов'язком була участь у політичному житті поліса. Цей привілей надавали за правом народження лише громадянам міста (грек залишався громадянином того міста, до якого належали його батьки). Жінки вважалися вільними, але не мали політичних прав. Переважна більшість громадян були купцями, ремісниками, землеробами, котрі працею заробляли на життя, а політичною діяльністю займалися у вільний час. Соціальні відносини між громадянами будувалися на засадах політичної рівноправності людей, хоча за майновою ознакою суспільство було далеко не однорідним. Лише громадяни користувалися політичними правами, могли обіймати державні посади. Із настанням повноліття і набуваючи громадянських прав у повному обсязі, грек присягав на вірність своїй державі.

Другим за чисельністю станом були осілі чужоземці (метеки). Вони жили у полісах постійно, але політичних прав не мали. І лише за великі заслуги перед общиною поліса чужоземцю могли надати прав, як у громадян.

Експлуатували переважно рабів. їхню працю використовували в ремісничому виробництві, на солеварнях, у домашньому, частково і в сільському господарстві. Багато рабів працювало на Херсонеських клерах (державних земельних ділянках площею у 25-30 га), на малопридатних для землеробства кам'янистих грунтах. Значний зиск давав експорт рабів до материкової Греції.