Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - Державний устрій

Якщо вести мову про загальні тенденції політичного розвитку грецьких полісів, то Боспорське царство було винятком, оскільки тут сформувалася монархічна форма правління, притаманна пізньоантичному періоду. Назва "Боспор" походить від грецького найменування Керченської протоки. Держава зародилася у V-IV ст. до н. е. на основі об'єднання кількох грецьких міст-полісів (Фанагорії, Гермонеси, Теодосії та ін.) і приєднання територій племен, які ще не мали державності. Охоплювала територію Керченського і Таманського півостровів, південного узбережжя Азовського моря до гирла Дону. Політичним центром царства був Пантікапей (сучасна Керч).

Найбільшого розквіту держава досягає в IV-III ст. до н. е., після чого поступово занепадає. Країна зазнає руйнівної фінансової кризи, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів. Після глибоких струсів Боспорське царство так і не змогло піднестися. Впродовж І ст. до н. е. воно потрапляло в залежність то від понтійського царя Мітрідата IV, то від Риму. У середині III ст. н. е. на нього нападають готські племена, внаслідок чого було знищено чимало дрібних поселень, а великі міста розорено і зруйновано. Останнього удару по країні завдали гуни. Кочові орди гунів і підвладних їм племен вторглися в царство в останній чверті IV ст. і вчинили жахливий погром. Державу було зруйновано вщент, а у VI ст. вона ввійшла до складу Візантійської імперії.

Боспорське царство відіграло доленосну роль в історичному розвитку земель, які входили до нього. Тісний зв'язок Боспору з містами материкової й острівної Греції сприяв запозиченню місцевими племенами грецьких і римських культурних надбань. Відтак тут сформувався своєрідний варіант античної культури. Це дало поштовх глибинним зрушенням у середовищі "варварських племен" - стародавніх народів Північного Причорномор'я.

Є всі підстави вважати, що Боспорське царство неабияк уплинуло на формування державності у скіфів і виникнення Скіфської держави у Криму. Скіфи заселяли степову частину Керченського півострова, і в добу Боспору були на стадії переходу до ранньокласового суспільства. Цивілізованіша сусідня держава позитивно вплинула на процеси державотворення у скіфів: вони отримали місткий і стабільний ринок збуту продукції господарства (збіжжя, худоби, рабів, продуктів тваринництва тощо). Це сприяло розширенню виробництва, підвищувало товарність скіфського господарства, приводило до майнового розшарування серед скіфів. Під впливом греків кочові скіфи почали вести осілий спосіб життя. Із часом утворилися багаті периферії грецьких полісів, і скіфська державність оформилася остаточно.

Суспільний устрій

В основі класового поділу в державі був розкол на рабовласників і рабів, вільних жителів і невільників. Панівний клас складався з правителів з їхнім численним оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень, воєначальників. Серед цієї еліти було чимало вихідців зі скіфської знаті, які опанували грецьку мову, прийняли культуру, звичаї й перетворилися на таких самих рабовласників, як і грецькі аристократи. Ця рабовласницько-купецька знать, поліетнічна за складом, відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

У державі жили також вільні громадяни середнього чи навіть досить низького достатку, які не мали рабів і жили за рахунок власної праці. Певну частку населення становили чужоземці й вільні ссляни-общинники (пелати). Останні були головними платниками натуральних податків за право користування землею і несли основний тягар повинностей на користь держави й місцевої знаті. До того ж селяни були зобов'язані служити в ополченні. Військовим спорядженням, в тому числі бойовими кіньми, забезпечували себе самі.

Найнижчу сходинку соціальної піраміди займали раби (державні та приватні). Працю державних рабів використовували здебільшого на будівництві споруд державного значення та міських укріплень. Приватні раби допомагали у домашньому господарстві та при вирощуванні сільськогосподарської продукції на продаж.

Новим явищем соціального життя Боспору в римський період стала поява вільновідпущеників. Більшість документів засвідчує підпорядкування колишніх рабів єврейській общині. Вихід із рабства міг відбутися у тому випадку, якщо вільновідпущеник зобов'язувався стати іудеєм.

Державний устрій

За своїм історичним типом Боспорське царство протягом своєї історії було рабовласницькою державою. Але її державний устрій змінювався. Спочатку царство було союзом грецьких полісів, кожен із яких був певною мірою самостійним у внутрішніх справах. Але вже на межі нової ери боспорські царі стають одноосібними правителями ("царями царів").

У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, розпорядником всіх матеріальних і людських ресурсів країни. У його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові та навіть жрецькі функції. Правителям виявляють величезну шану, вони стають володарями величезних земельних угідь, найбагатшими торговцями, власниками майстерень і промислів. Перебуваючи в залежності від Риму, набувають офіційного титулу "друга кесаря" (римського імператора). Посідаючи престол, боспорські царі одержували з рук римських імператорів символи й регалії своєї влади, здобувши, отже, право на довічне царювання.

Центром державного правління й осередком чиновницького апарату був палац боспорського правителя. Утім тут заправляли глава палацу (дворецький) і особистий царський секретар, який складав тексти царських розпоряджень і був хранителем царської (великої) печатки. Було багато інших чиновників: охоронець скарбниці, начальник фінансів, охоронець казни, придворні чини, управителі провінцій. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники за дорученням монарха під керівництвом головного перекладача. Численними були й військові посади.

Право

Про правову систему Боспорського царства збереглося чи не найменше відомостей. Уявлення про її особливості та джерела можна скласти з права міст-колоній, що увійшли до складу царства, права Скіфо-Сарматської держави та римського права. Джерелами права були звичаї місцевих племен, закони і декрети грецьких міст-полісів, закони царів.

Переважно правові норми, очевидно, захищали державну і приватну власність на рабів, землю, основні знаряддя і засоби виробництва. Правовій регламентації підлягав порядок сплати податків та виконання повинностей вільних селян-общинників за користування землею, що перебувала у державній власності або належала на правах приватної власності місцевим аристократам чи храмам.

Найтяжчими злочинами вважали змову та замах на життя царя чи когось із його родини, повстання, державну зраду, зносини з ворогами країни. За ці порушення винного карали на смерть із конфіскацією майна. Переслідували також злочини проти особи та власності.

Таким чином, терени сучасної України віддавна були унікальним регіоном, де сходилися різні племена й народи. Тут пролягала межа між світом осілих землеробських культур, що заклали підвалини європейської цивілізації, та степовим азійським світом. Українські степи Північного Причорномор'я за період залізної доби стали ареною виникнення перших державних утворень. Одні з них тяжіли до азійського способу виробництва з нероздільною єдністю влади, верховної власності на землю, природні та людські ресурси, соціально-економічним і політичним пануванням державного апарату над людиною, котра не мала у стосунках із державою жодних прав. Інші, зокрема грецькі поліси, поширили на нашу землю унікальну полісну модель розвитку, базовану на варіантно неоднозначній, але досить стійкій рівновазі державної влади і приватної власності, що сприяло демократизації суспільних процесів.