Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - 2. Загальна характеристика державної організації

Учені відзначають, що виникненню держави передують, як правило, додержавні (чи протодержавні) утворення зі своїми органами, що виконують по суті такі самі функції управління, але, на відміну від органів держави, не мають політичного характеру. Кожна держава має дві основні риси: застосовує силу і примус із метою примусити населення виконувати свої накази і розпорядження; претендує на право командувати і право підпорядковувати, причому і те, і те повинне мати легітимний характер.

На ранніх стадіях існування держави її головна функція - представляти і захищати інтереси більшості населення (підданців), а не лише невеликої частки панівного класу, як це безальтернативно декларує марксистсько-ленінська історіографія. І це зрозуміло, адже існування держави і панування майнової верхівки в суспільстві забезпечували головним чином середні й незаможні верстви, платники податків і постачальники основної маси війська.

Що стосується Давньоруської держави, то деякі дослідники (скажімо, О. Мельникова) характеризують її форму в IX - першій половині X ст. як дружинну. Ідеться про те, що панівні прошарки в державі складалися з верхівки княжої родини, яка тривалий час утворювала примітивний адміністративний апарат, а військова дружина до деякої міри доповнювала його, одночасно становлячи ядро князівського війська, стягувала полюддя і чинила суд на місцях. Іншої точки зору батько і син Тол очки, які класифікують Державу русів ранніх часів як своєрідний симбіоз політичного володарювання та економічного підприємництва, організованого і контрольованого відносно невеликим колом осіб. На користь цієї гіпотези - факт, що Держава русів на той час не мала навіть такого необхідного атрибуту, як чітко окреслена територія. її кордони були символічними, окреслюючи переважно землі навколо міст як політичних центрів і опорних пунктів. До них належали Київ, Новгород і Чернігів. Інші міста Русі, як небезпідставно твердять деякі дослідники, були тоді невеликими поселеннями. їх внесли до тексту договору князя Олега з візантійським імператором 907 р., аби підкреслити силу і могутність Київської Русі.

Механізм функціонування державної влади був такий: узимку, коли всі річки і болота сковувала крига і була змога дістатися до будь-якого куточка Руської землі, організовували похід "на полюддя". Князь із численною свитою і військовою дружиною об'їжджав підвладні території, збираючи данину з населення. Як зазначає у творі "Про управління імперією" візантійський імператор Константан Багрянородний, полюддя було досить розвиненим інститутом. Воно охоплювало значні території, населені східнослов'янськими племенами, базувалося на архаїчних уявленнях про зв'язок володаря з підданцями.

Ритуал щорічного об'їзду князем своїх територій мав не лише економічний сенс, а й був способом з'явитися перед населенням, свідченням сили, могутності та справедливості володаря. Підданці демонстрували покору і відданість князеві через принесення йому дарів на знак вдячності за покровительство та захист. Отже, данину не платили примусово - то були добровільні подарунки сакралізованому володарю держави. Полюддя відбувалося щороку в певний час. Така форма поповнення князівської скарбниці була прийнятною для населення, мала легітимний характер. Інакше випадків на кшталт того, що сталося з князем Ігорем 945 р. під стінами Іскоростеня, було б зафіксовано значно більше.

У цій моделі державної організації русів, як цілком слушно зазначає у своєму тритомному дослідженні академік В. М. Литвин1, своєрідного корпоративною власністю держави були не землі, не території й навіть не влада як така, а частка в сукупній данині. Подібна модель, вочевидь, існувала ще до прибуття до Києва Олега, принаймні за князювання Діра й Аскольда, а її трансформація відбулася вже за наступників Ігоря.

На ранніх стадіях існування Давньоруської держави право на владу мав кожен член панівного клану. Традиційно його початки виводили від Рюрика, а після смерті чергового володаря територію розподіляли між собою його сини як співучасники владарювання. Така модель політичного устрою дістала в науці назву патримоніальна. Вона не є суто давньоруським феноменом, а має чимало європейських аналогів. Зокрема, саме з такої форми політичного устрою розпочинали свою історію майже всі державні утворення ранньофеодальної Європи - Франкське королівство, Британія, Чехія, Польща тощо.

Об'єднаними київським князем землями керували його посадники або князі, які "сиділи" у центрах княжінь "під рукою" (у безпосередній залежності) великого князя. Зовнішнім проявом визнання влади київського князя була регулярна сплата йому полюддя, його витрачали на утримання тогочасного державного апарату.

Новим явищем у політичному житті Русі став поділ території держави на певні сфери впливу між синами Київського князя, вперше застосований князем Святославом Ігоревичем у 970 р. З огляду на драматичний випадок, який стався з його батьком у 945 р. під стінами Іскоростеня, право збирати данину передали місцевим правителям, і київський князь перестав ходити на полюддя. Впровадження подібної практики дає стимул для розвитку прообразу державної влади на місцях. Остаточно такий тип управління оформився за князювання Володимира Святославовича, коли він поділив Руську землю між своїми синами, розсадивши їх на князівські столи в міста, що перед тим були центрами племінних союзів.

Саме тоді на місці союзу племінних княжінь постала єдина Давньоруська держава.

За правління Ярослава Володимировича було формально закріплено політичний пріоритет київського княжого столу. Однак боротьба за київський престол руйнувала принципи старшинства князів у роді. Крім того, зміна київського князя неминуче призводила до зміни влади на периферії Київської Русі. Князівський з'їзд у Любечі 1097 р., шукаючи політичного компромісу, впровадив на Русі династичне правління. Наступні князівські з'їзди поступово відходили від Любеньких домовленостей, заклали основи федералізації давньоруських князівств, що стало початком поступового розпаду єдиної держави.