Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - Тема 3. Давньоруське право

1. Джерела права

Становлення давньоруського права - тривалий історичний процес, який поділяють на два етапи. Перший можна умовно назвати передісторією права, який збігається з передісторією Руської держави. Формування права на цій стадії (VI-IX ст.) означилося пануванням звичаєвого права, більшість норм якого мала казуїстичний характер. Правовий розвиток на другому етапі представлено у вигляді писаного права. УIX -X ст. завершується перехід від звичаєвого (усного) права до писаного, що його розвивала правотворчість держави.

Найдавнішим джерелом права було звичаєве право. В умовах первісного суспільства поведінку людей регулювали звичаї. З виникненням держави панівні верстви почали пристосовувати звичаї до своїх інтересів, санкціонували та застосовували їх примусово силою державних органів. Так виникло звичаєве право, яке тривалий час мало силу правового джерела в Україні. Деякі дослідники схильні вважати, що з появою писемних джерел права правові звичаї утратили чинність. Насправді вони міцно вкоренилися в суспільні відносини, продовжували їх регулювати й надалі. Прикладом цього є регулювання на підставі звичаїв кримінального та до певної міри цивільного судочинства в общинних (копних) судах. Деякі прадавні звичаї залишилися досить стабільними, витримали випробування часом, пережили руйнацію національного права в умовах панування чужоземних держав і дійшли до початку XX ст.

Система норм звичаєвого права існувала в усній формі, тому значна частина звичаїв, на жаль, не дійшла до нас, оскільки не була зафіксована ні у збірниках права, ні у літописах. Деякі норми звичаєвого права збереглися у Правді Ярослава - давній частині Короткої редакції Руської Правди. Про них згадується також в деяких літературних пам'ятках і договорах Русі з Візантією X ст.

Другим джерелом права були русько-візантійські договори 911, 944 та 971 рр. Це міжнародно-правові акти, в яких відображено норми візантійського та давньоруського права. Вони регулювали торговельні відносини, визначали права, якими користувалися руські купці у Візантії. Тут зафіксовані норми кримінального, цивільного права, визначені права та привілеї феодалів. У договорах також містяться норми, запозичені з усного звичаєвого права.

Багата візантійська культура, яка у X-XI ст. переживала ренесанс, помітно позначилася на нашій державі. Вплив візантійського права на давньоруське був незначний. Це випливає з Руської Правди як збірника норм староруського, зокрема звичаєвого, права. Слов'янські консервативні звичаї не сприймали чужих норм.

Правова система Київської Русі на момент активізації її стосунків з Візантією була майже сформована на засадах традицій власного звичаєвого права. Яскравою особливістю правової системи Давньоруської держави були, зокрема, санкції у кримінальному праві (відсутність смертної кари, широке застосування грошових стягнень тощо). Натомість візантійське право характеризувалося суворішими санкціями, включаючи смертну кару і тілесні покарання. Саме з цих причин на території Київської Русі була неможлива рецепція візантійського кримінального права. Статті Руської Правди просякнуті гуманізмом, що дає підстави визначити її переваги порівняно з європейськими "варварськими правдами" того історичного періоду.

У формуванні права Київської Русі певну роль відігравала судова діяльність князів. Вона сприяла, з одного боку, трансформації старих звичаїв у норми права, а з іншого - створенню нових правових норм (посилання на судовий прецедент знаходимо у Руській Правді, ст. 2 Просторової редакції).

У X ст. з'являється князівське законодавство. Особливого значення набувають статути (устави) Володимира Великого та Ярослава Мудрого, які запровадили важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. Церковні статути були покликані встановити правові засади відносин держави і церкви, світської та духовної влади, визначити правовий статус духовенства та юрисдикцію церкви.

Устав Володимира Великого з'явився у 995-996 рр. у вигляді грамоти, яка визнавала право церкви на застосування норм церковного законодавства. Пізніше документ було доповнено рядом статей. Зокрема тут фіксується факт хрещення Русі, відображаються договірні відносини між княжою і церковною владою; визначається місце церковної організації в державі; забезпечується право "десятини", тобто відрахувань десятої частини доходів від надходжень: княжих, торговельних, митних, судових.

Духовенство і підлеглі йому церковні люди звільнялися від юрисдикції світського суду (іншими словами, їм надавали судовий імунітет). Княжим урядовцям заборонялося втручатися у церковні справи.

До компетенції церковних судів належали всі справи про розлучення, подружню зраду, викрадення дівчат або чужих дружин, зґвалтування, майнові спори між подружжям, чаклунство, крадіжки, пошкодження або знищення церковного майна, руйнування могил, образу особи лайкою, покусання під час бійки.

Міри покарання, окреслені в статуті, здебільшого обмежувалися грошовими стягненнями та церковними покаяннями.

Устав князя Ярослава Мудрого становив наступний етап письмового оформлення правового становища давньоруської церкви. Його князь склав із митрополитом Іларіоном у 1051-1054 рр. Ця пам'ятка правової культури Київської Русі містить систему правових норм, що регулювали порядок укладення шлюбу і шлюбні відносини; стосувалися стосунків церковної та світської влади; визначали правовий статус служителів церкви, закріплювали їхні привілеї.

Устав спрямований проти язичницьких шлюбних звичаїв викрадення дівчини з метою укладення шлюбу. Передбачаються суворі грошові покарання за зґвалтування жінок (від 30 гривень1 за простолюдинку до 1,6 кг золота за бояриню).

Забороняли розривати шлюб без провини одного з подружжя.

Було встановлено санкції за народження позашлюбної дитини, за позашлюбні статеві стосунки, за такі ж стосунки між родичами, свояками, з іновірцями, блуд із черницею, скотолозтво, побиття дружиною чоловіка, бійку між жінками, наклеп на чужу дружину, непокору батьківській волі. Окремі статті містили вказівки на злочинні дії ченців, попів і попівн (блуд, пияцтво, зв'язок з іновірцями тощо).

Відлучення від церкви і прокляття загрожувало тому, хто втручався у справи церковних судів. Уважали злочинами, які мав розглядати церковний суд, споживання кінського чи ведмежого м'яса, а також м'яса задушених тварин і птиці.

Закон руський (або Устав руський). Посилання на це джерело знаходимо в русько-візантійських договорах 911 і 944 рр. Отже, він існував задовго до появи Руської Правди (правда, невідомо, в якому вигляді - усному чи письмовому). Найхарактернішими ознаками цього джерела є:

- поступовий відхід від поширеної в дофеодальному і ранньофеодальному суспільстві кровної помсти і запровадження віри (або полувіри) - грошового штрафу на користь князя та головщини - на користь потерпілої сторони;

- початок заміни покарання за принципом тал іону матеріальним відшкодуванням спричинених збитків;

- наявність чітко визначених санкцій за скоєні злочини.

Найімовірніше, Закон руський не був наслідком законодавчої діяльності київських князів, а становив письмове зведення звичаєвого права русичів (на зразок Законів XII Таблиць у Давньому Римі).

Із запровадженням християнства і перетворенням його на державну релігію велику роль відіграє канонічне право. У цій сфері значного поширення набуває візантійське право та його джерела - Закон судний людям (переробка деяких візантійських та єврейських законів); Номоканони (на Русі їх називали Кормчими книгами - юридичні збірники, що містили як церковні правила, так і настанови римських і візантійських імператорів стосовно церкви); Еклога (офіційне законодавче зведення візантійського права VIII ст.); Прохірон (своєрідний посібник для вивчення законодавства Візантії); Книги законні (переклад візантійських законів).

Біблія як джерело канонічного права. Сумніву, що Біблія є пам'яткою світової історії та культури, немає. Але ж вона є і багатющим джерелом публічного і приватного права, звичаїв багатьох народів, криє у своїх сторінках віковічну людську мудрість.

Біблія - стародавня пам'ятка писемності, зібрання різних за формою і змістом релігійних та світських книг, написаних упродовж десятків століть починаючи з XII ст. до н. е. і закінчуючи II ст. н. е. Вона складається із Старого та Нового Заповітів. Останній містить в собі чотири Євангелія - від св. Матвія, св. Марка, св. Луки, св. Івана; Діяння святих апостолів і Послання апостола Павла та ін. Тут зібрано формально закріплені звичаї багатьох народів світу. Біблія є одним із перших писаних зведень правил поведінки людей у соціально неоднорідному суспільстві.

Біблія відверто називає протиправними дії, за які має карати держава: убивство, зрада, крадіжка, розпуста, неправдиві свідчення і лжеприсяга, образа батька та матері, зневага до закону, ігнорування закону суддями тощо. Керуючись давнім уявленням людей про справедливу відплату за скоєне (покарання за принципом таліону, самосуд), автори Біблії наполягають, що держава повинна чітко окреслити дії, які вважають злочинами, та встановити покарання за них ("Око за око, і зуб за зуба" - зазначено в Старому Заповіті). Так само йдеться про роль держави у забезпеченні справедливого розгляду звинувачення і справи загалом.

У багатьох конституціях сучасних держав міститься вказівка, що судді при здійсненні правосуддя є незалежними і підкоряються лише закону. Проте судді, які ухвалюють несправедливі рішення, пише Біблія, підлягають осуду: "Суддя був, що Бога не боявся і людей не соромився" (Євангеліє від св. Луки). У Новому Заповіті засуджуються донощики, брехливі свідки: "Не клянись неправдиво" (Євангеліє від св. Матвія); "Бо не можемо ми не казати про те, що бачили і чули", - сказано у Діяннях святих апостолів.

Сфера судочинства завжди привертала увагу держави і суспільства. Суд може винести справедливий вирок лише тоді, коли допитає підсудного і потерпілого у кримінальній справі, позивача й відповідача - у цивільній. "Хіба судить Закон людину, як перше її не вислухає і не дізнається, що вона робить?" - йдеться в Євангелії від св. Івана. При розгляді справи в суді суддя розглядає і бере до уваги багато доказів: заслуховує свідків, вивчає документи, зважує аргументацію сторін. Про таку надзвичайно відповідальну і копітку працю судді пише Біблія: "У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить" (Євангеліє від св. Матвія).

У кодифікаціях права багатьох країн ідеться про презумпцію невинуватості. Така думка є і в Діяннях святих апостолів: "Хіба дозволено бичувати громадянина римського, та ще й не засудженого?". Біблія пропонує не доводити справу до суду, якщо можна вирішити спірні питання самостійно: "30 своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули" (Євангеліє від св. Матвія). Це положення сьогодні закріплене у статтях про мирову угоду.

Вагоме місце в Біблії посідають засади приватного права, там визначено основні види цивільних договорів - купівлі-продажу, дарування, пожертви, підряду, управління майном, позики: "Хто просить у тебе - то дай, а хто хоче позичити - не відвертайся" (Євангеліє від св. Матвія).

У Новому Заповіті закладено основи торговельного права, згідно з яким покупець має право перевірити якість товару і вимагати відшкодування збитку за неякісну річ: "Я купив собі п'ять пар волів й іду спробувати їх" (Євангеліє від св. Луки). Укладений між сторонами договір повинен мати реальні можливості для виконання, оскільки "не збирають фіг із тернини, винограду ж на глоду не нарвуть" (Євангеліє від св. Луки).

На сторінках Біблії знаходимо положення щодо сімейного права: "Поважай батька свого та матір" (Послання св. апостола Павла до ефесян); "Чоловік повинен надавати жінці належну повагу, як і жінка чоловіку" (Перше послання св. апостола Павла до коринтян).

Найважливішою пам'яткою права Давньоруської держави є Руська Правда, яка зберегла значення впродовж століть після загибелі держави, в якій створена. Ця пам'ятка права має значення не лише як правове джерело Київської держави, а й як джерело пізнання розвитку державної організації та господарства країни (подібно до Салічної правди Франкського королівства чи капітуляріїв франкських правителів).

Історія Руської Правди досить непроста. її походження, час появи найдавнішої частини ще повністю не досліджено. Переважна більшість учених пов'язують її з іменем Ярослава Мудрого. Суперечливим залишається питання про місце видання найдавнішої частини - Новгород чи Київ.

Оригінал Руської Правди не зберігся. Однак відомо, що сини князя Ярослава у другій половині XI ст. істотно доповнили і змінили первісний текст, створивши так звану Правду Ярославичів. Сьогодні відомо 106 списків цієї пам'ятки права, що збереглися у Кормчих книгах та інших юридичних збірниках. Списки - це тексти Руської Правди, переписані, певно, місцевою адміністрацією, суддями один до одного. їх прийнято поділяти на три редакції - Коротка, Розширена (Просторова) та Скорочена. Кожна з них відбиває певні етапи розвитку феодалізму та регулювання відносин у них.

Коротка редакція є найдавнішою (XI ст.) і охоплює суспільні відносини ранньофеодального періоду. Тут зберігається, хоча і з певними обмеженнями, інститут кровної помсти. Предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь знаті, її сімей і майна. Відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

Розширена редакція є пам'яткою розвиненого феодалізму. Створена за князювання Володимира Мономаха та його синів, включає в себе перероблені та доповнені норми Короткої редакції. Чітко проглядається захист засобами права феодальної власності на землю. Закріплено безправ'я холопів. Визначено майнові та особисті обмеження деяких категорій населення держави.

Скорочена редакція була створена на основі попередніх редакцій у другій половині XII ст.

1. Джерела права
2. Цивільні правовідносини
Право власності
Зобов'язальне право
Шлюбно-сімейні правовідносини
3. Злочини та покарання
4. Судочинство
Тема 4. Галицько-Волинська держава і право
1. Утворення Галицько-Волинської держави
2. Суспільний устрій
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru