Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - 4. Право

У XII - першій половині XIII ст. у Галицько-Волинській державі діяла система права, засади якого сформувалися ще в ранньофеодальний період. За змістом і призначенням вони збігаються з правилами, зафіксованими в нормах Руської Правди. Але в процесі еволюції суспільно-економічних відносин застарілі правові положення було переглянуто.

Конкретні зміни (порівняно із законодавством Київської Русі) такі: посилення ролі юридичних актів за рахунок збільшення кола об'єктів феодального господарства, що отримували правовий захист; відтворення у праві соціального становища певних верств, перш за все феодально залежного населення; зміцнення основ феодального права-привілею; посилення впливу на законодавство місцевих особливостей, що надавало йому партикулярного характеру.

Слід зазначити, що попри більш-менш помітні регіональні відмінності, встановлені правила співжиття були подібні та спадкоємні до давньоруського права. Враховуючи те, що право є консервативнішим за державні структури, загальні принципи, інститути та форми регулювання суспільних відносин зберігалися впродовж тривалого часу. Галицько-Волинська земля, навіть перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберегла ознаки державного і правового устрою, притаманні Давньоруській державі.

До нашого часу не дійшли пам'ятки права цього періоду. Про них є лише згадки, уривки, з яких можна зробити висновок, що одночасно з Руською Правдою тут діяв збірник постанов галицько-волинських правителів, а також звід церковних повчань про правосуддя. Втрата політичної незалежності, інкорпорація українських земель сусідніми країнами стали головними причинами того, що вагомі законодавчі пам'ятки Галицько-Волинської Русі, які дали би змогу повністю характеризувати систему феодального права, не збереглися.

Регулювання питань права власності на майно та земельні володіння, укладення угод і договорів здійснювали за нормами Руської Правди. Чинними були також норми церковних статутів князів Володимира і Ярослава, але вони зазнали деяких змін, зокрема щодо посилення санкцій, установлених на основі принципів феодального права-привілею.

Серед поодиноких документів юридичного характеру, створених за доби Галицько-Волинської держави, чільне місце посідають чотири правові пам'ятки. Різні за часом появи, змістом і характером, вони містять цінні відомості про правове життя на цій землі після ординського завоювання. Так, збереглася Грамота князя Івана Ростиславича (1134 р.), що розкривала економічні зв'язки Галицького князівства з іноземними купцями, зокрема болгарськими, чеськими та угорськими, та регламентувала правове становище останніх під час їх перебування на руських землях. У ній зазначалося, що болгарські купці звільнялися від сплати мита, коли привозили до Малого Галича товари "на заказ". Якщо до іншого міста - пільга не діяла. При торгівлі "на склад" (зі складу) мито сплачували тільки в Малому Галичі, а в інших містах - ні.

"Рукописання" (або заповіт князя Володимира Васильковича), датований 1287 р., засвідчує існування права успадкування феодального землеволодіння, порядку передачі князями права експлуатації феодально залежного населення. Також "Рукописання" приділяє значну увагу організації управління селами та містами. У ньому йдеться і про куплене землеволодіння, що дає підстави говорити про існування такого способу набуття феодальної власності, як купівля-продаж.

Статутна грамота Володимир-Волинського князя Мстислава Даниловича (кінець XIII ст.) регулювала розміри та форми феодальних повинностей міського населення на користь князя. Певною мірою вона висвітлює соціально-економічні умови Південно-Західної Русі.

Вагоме значення мали юридичні документи XIV ст. - грамоти, договори, доручення тощо. Здебільшого їх було присвячено упорядкуванню окремих інститутів права власності та зобов'язального права. Зокрема в них визначено правила дарування нерухомої власності (землі, садиб, млинів тощо). Звичайними явищами були договір купівлі-продажу рухомого майна, договір обміну, заповіту нерухомої власності. Нерідко право власності на майно, придбане за якоюсь угодою, підтверджувалося спеціальною князівською грамотою. Як і за доби Давньоруської держави, поширеним був договір позики, який часто ставав кабалою для боржника. Певні відомості про правові норми того часу збереглися в літописах. Тут можна знайти згадки про міжнародні договори, законодавчу діяльність князів, а також деякі нові дані з галузі кримінального права. Так, в Іпатіївському літописі зазначено, що в Галицько-Волинській державі розглядали такий вид злочину, як змова проти князівської влади.

Норми кримінального права передбачали широке коло покарань: смертну кару, конфіскацію майна, вигнання, штрафи. Щоправда, в літописах говориться, що ці міри застосовували до представників привілейованих станів. Однак немає сумніву, що такі самі покарання стосувалися феодально залежного населення, причому в значно ширших масштабах.

Певним чином вплинуло на розвиток галицьких установ та інститутів права західноєвропейське феодальне право. За правління Данила Галицького вперше починає діяти магдебурзьке право, на основі якого здійснювали самоврядування у містах. Воно поширювалося, головним чином, на німецьких колоністів, запрошених жити до галицьких князівств. Проте самоврядування, базоване на його нормах, було обмеженим, застосовувалося далеко не в повному обсязі.

Здебільшого православне населення було позбавлене можливості брати участь у діяльності органів місцевого самоврядування. Обмежували і його права на ремесла, торгівлю. Через це городяни-русини переважно пасивно сприймали запровадження права на самоврядування, а нерідко чинили опір такому нововведенню.

Із втратою у другій половині XIV ст. Галицькою землею державної незалежності та перетворенням її на провінцію Польщі наявна правова система діяла й далі. Це була так звана доба руського права в Галичині. Вона тривала до середини XV ст., доки завершилась інкорпорація Галичини Польщею.

Отже, Галицько-Волинська держава стала історичною спадкоємницею Давньоруської держави, її правонаступницею. Вона ввібрала найкращі державно-правові традиції Київської Русі, доповнивши їх суспільно-політичними нормами середньовічної Європи. На відміну від своєї попередниці, Галицько-Волинська Русь відзначалася слабкою централізаторською владою своїх правителів, вагомими економічними та політичними позиціями боярства, чіткою структуризацією суспільних верств. Правова система держави, в своїй основі ранньофеодальна, ґрунтувалася переважно на джерелах давньоруського періоду. Водночас правовими засобами захищала свої привілеї феодальна верхівка, закріплювалося становище феодально залежного населення, виразнішими ставали місцеві особливості, що базувалися на звичаєвому праві.