Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - Тема 8. Українська гетьманська держава: формування, суспільно-політичний устрій та право

1. Формування Української держави в ході національно-визвольної війни середини XVII ст.

Визвольну війну проти польського панування розпочав Богдан Хмельницький за умов, коли в українському суспільстві була відсутня ідея національної державності. Причину слід шукати в тому, що, по-перше, далося взнаки 250-300-річнс панування чужих держав на українських землях; по-друге, етнографічні українські землі були розділені між сусідніми країнами; по-третє, відбулася денаціоналізація політичної еліти української нації.

На початку березня 1648 р., після переможної битви під Жовтими Водами, під час переговорів із коронним гетьманом Потоцьким Хмельницький висунув вимоги, що передбачали надання Козацькій Україні автономних прав у складі Речі Посполитої. Зрозуміло, поляки скептично поставилися до цього, оскільки ніхто не очікував, що повстання набуде розмаху національно-визвольної війни.

Наступним кроком у державотворенні Української держави стали події, пов'язані з переможною битвою українського війська під Корсунем (травень 1648 р.). Від полоненого М. Потоцького вимагали: а) поновити козацькі права і вольності, скасовані "Ординацією Війська Запорозького" 1638 р.; б) скасувати повноваження польської адміністрації на визволених землях; в) визнати "удільність" (тобто окремішність) Української держави по Білу Церкву.

Таким чином, уже в перші місяці Визвольної війни було створено сприятливі умови для здобуття Україною державності і розширення її території шляхом подальшого наступу вглиб Польщі.

Однак Б. Хмельницький відмовився від такого плану. На думку дослідників, причинами такого рішення гетьмана було, по-перше, те, що кримський хан Іслам-Гірей на черговій зустрічі з Хмельницьким у травні 1648 р. дав зрозуміти, що не підтримає його в наступі на Польщу. По-друге, український лідер не міг не враховувати думку значної частини заможного козацтва і старшини, котрі ратували за розширення козацьких прав, але не бажали псувати відносини із польським урядом. Багато хто з них мав родинні стосунки з польськими магнатами і шляхтою. По-третє, Б. Хмельницького турбувала позиція Москви, яка у 1647 р. уклала з Польщею оборонний союз проти татар і почала зосереджувати війська на кордоні з українськими землями.

Тому-то гетьман припинив воєнні дії проти Польщі й відрядив до короля українське посольство.

Подальшим етапом державотворення стало переростання козацького повстання у національно-визвольну війну (липень 1648р.). За підтримки більшості українського суспільства Б. Хмельницький самочинно, без санкції польського уряду, здійснює державотворчі кроки: на всій визволеній території політична влада переходила до української старшини; скасовували кріпосне право і феодальні повинності селян; відновлювали православну церкву, а католицьке духовенство, навпаки, зазнавало утисків; почали функціонувати центральні та місцеві органи влади, суд, українська армія, податкова система. Столицею держави стає місто Чигирин; запроваджується полково-сотенний адміністративно-територіальний поділ України.

До кінця серпня 1648 р. влада Б. Хмельницького поширюється на територію Брацлавського, Чернігівського, Київського, Подільського і південної частини Волинського воєводств.

У вересні цього ж року було здобуто ще одну перемогу над поляками - під Пилявцями (Поділля), після чого похід на західноукраїнські землі тривав. У цей час джерела вперше фіксують намір гетьмана "відняти польські володіння до Вісли". Б. Хмельницький упритул підійшов до розуміння ідеї визволення всіх етнічних українських земель з-під іноземного панування та об'єднання їх у єдину Козацьку державу.

Але ця патріотична державотворча ідея не дістала втілення. Виникла трагічна за своїми наслідками ситуація, коли політична програма українського керівництва відставала від реальних здобутків національно-визвольної боротьби.

Під час переговорів із новообраним польським королем Яном Казимиром Б. Хмельницький припустився чи не найбільшого за свою політичну діяльність прорахунку - погодився відступити "на Україну" (тобто на Подніпров'я). Наприкінці 1648 р. лінія розмежування між Козацькою державою і Річчю Посполитою проходила через Волинь (по річках Горинь і Случ) і міста Кам'янець-Подільський.

Першу половину 1649 р. тривали українсько-польські переговори. В лютому 1649р. Б. Хмельницький чітко сформулював ідею створення незалежної від Польщі національної Української держави в межах етнографічних українських земель. Було досягнуто перемир'я і визначено лінію розмежування Україною й Польщі.

З огляду на такі успіхи Б. Хмельницького здаються на перший погляд дивними його звернення до Московії щодо прийняття Козацької України під її протекцію. Це сталося наприкінці 1648 р. Але треба розуміти складність тодішнього геополітичного становища України та її місця серед своїх сусідів. По-перше, Б. Хмельницький побоювався небажаного втручання в українсько-польську війну інших держав. По-друге, він усвідомлював непевність військово-політичного союзу з Кримським ханством. Саме кримський уряд був чи не найбільшим противником створення сильної та незалежної Української держави, яка б поклала край загарбницьким походам кримських татар. Нарешті, поява в центрі Європи нової незалежної держави докорінно змінила б співвідношення сил у цьому регіоні, що не влаштовувало ні Польщу, ні Туреччину, ні Московію.

Улітку 1649 р. починається новий етап українсько-польської війни, під час якої даються взнаки всі наведені вище чинники. 5 серпня 1649 р. українсько-татарське військо у битві під Зборовом розгромило польську армію, після чого капітуляція Польщі здавалася неминучою. Але в ніч проти 6 серпня за спиною гетьмана кримський хан пішов на переговори з поляками і за 200 тисяч талерів золотом та дозвіл брати ясир на українських землях уклав із Польщею договір "про вічну приязнь".

Через безвихідь Б. Хмельницький мусив піти на підписання 8 серпня 1649 р. Зборівського договору, за яким Польща вперше визнала Україну як державу з територією з трьох воєводств: Київського, Чернігівського і Брацлавського. Козацький реєстр становив 40 тисяч осіб. Польській шляхті повертали її маєтності в інших воєводствах, а селяни, що перебували в українській армії, мусили вернутися до своїх поміщиків і стати кріпаками. Щодо останнього, то це була відверта зрада українським керівництвом свого народу - бо армія переважно складалася із селян.

Умови Зборівського договору перекреслили програму гетьмана - домогтися створення незалежної Української держави: козацька Україна отримала лише обмежену автономію у складі Речі Посполитої. До того ж невідомо було, чи схвалить умови договору польський сейм.

Жодна держава, зокрема й Московія, у той скрутний для України час не простягла руки допомоги.

Однак навіть така обмежена автономія України не влаштовувала польський уряд, який вирішив узяти реванш за поразки 1648-1649 рр. У лютому 1651 р. розпочався новий етап українсько-польської війни. Перебіг його був не на користь України. Далися взнаки негативні явища: різке зменшення української армії внаслідок відходу від неї селянства; розчарування у війні народних мас; виснаження людських і матеріальних ресурсів; пограбування і спустошення українських земель татарами.

20 травня 1651 р. сталася трагедія під Берестечком, зумовлена виснаженням українського війська та зрадою кримського хана. Лише ціною великих зусиль і жертв (тут виявив військову майстерність Іван Богун) удалося вберегти українське військо від розгрому. Укладений 18 вересня 1651 р. Білоцерківський договір фактично звів нанівець автономію Української держави. За його умовами, чисельність реєстрового козацтва зменшували до 20 тисяч, автономію отримало лише Київське воєводство, а Б. Хмельницький був зобов'язаний розірвати союз з кримським ханом і відмовитися від самостійних переговорів з іноземними державами. Польський сейм не затвердив Білоцерківської угоди.

Тільки здобута у травні 1652 р. блискуча перемога над польським військом під Батогом поновила Українську державу в межах трьох воєводств.

Страшне спустошення України війною і пограбування її кримськими татарами, вичерпання людських ресурсів і внаслідок цього скорочення армії із 100- 120 тисяч до 40-60 тисяч, підступність політики кримського хана - все це переконало Б. Хмельницького у неможливості власними силами не тільки домогтися незалежності України, а й зберегти Ті автономію.

Улітку 1653 р. ситуація для України стала критичною. Прорахунки гетьмана у політиці стосовно придунайських держав призвели до утворення антиукраїнської коаліції у складі Речі Посполитої, Трансільванії, Молдавії та Валахії. Намагаючись урятувати становище, Б. Хмельницький терміново відряджає посольство до Польщі з пропозицією укласти "вічний мир" на умовах Зборівського договору. Польський уряд відмовляється від переговорів і ув'язнює послів. До Польщі звертається її "оборонний союзник" проти татар - Московія, пропонує укласти мир з Україною на умовах Зборова. Річ Посполита не тільки відхиляє пропозицію, а й заявляє про намір домогтися повної капітуляції України.

За таких умов Б. Хмельницький попередив московський уряд, що коли той і надалі зволікатиме з укладенням союзницького договору з Україною, гетьман буде змушений прийняти протекторат Туреччини.

Позиція Б. Хмельницького і фіаско місії московського посольства до Польщі суттєво вплинули на політику Москви. 31 грудня 1653 р. вона оголошує війну Польщі. Того ж таки дня московське посольство прибуло до Переяслава - гетьманської столиці.