Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - Цивільне право

Головну увагу приділяли праву власності на землю. Під час Визвольної війни в Україні відбувся перерозподіл землі. Основними шляхами зростання землеволодіння були: а) конфіскація земель у польських магнатів і шляхти; б) освоєння пустих земель; в) купівля-продаж, успадкування, пожалування наділів за службу (рангові землі).

Рангові землі спочатку жалував гетьман, пізніше - царський уряд. їх нерідко успадковували (коли нащадок продовжував нести службу).

Серед селян і козацтва утвердилася система подвірного землекористування, що його регулювали норми звичаєвого права.

Система договірного права охоплювала договори купівлі-продажу, обміну, позики, найму, оренди. Правовою гарантією виконання договору було його засвідчення шляхом запису в актовій книзі. Купівлю-продаж землі оформляли відповідні універсали гетьмана. Також передбачали штрафні санкції за порушення договору якоюсь стороною.

Зобов'язально-правові відносини стосувалися насамперед відшкодування збитків майном чи шляхом відробітку. Прогресивною ознакою зобов'язального права була заміна застави на іпотеку (коли предмет застави залишався у власності боржника до настання часу виконання зобов'язання).

Шлюбно-сімейні та спадкові відносини регулювали норми церковного права та звичаї. Шлюбний вік: для хлопців - 18 років, для дівчат - 16. Згода молодих на шлюб була необов'язковою, на відміну від батьків. За порушення цього правила молодят позбавляли батьківського благословення, а іноді - спадщини. Шлюб вважали законним, якщо було дотримано весільного ритуалу.

При укладенні договору про шлюб і встановленні посагу ("віна") визначали так званий "заряд" (коштовності нареченої із посагу оцінювали вдвічі дорожче, мужчина мав їх повернути у разі своєї відмови від шлюбу чи розірвання шлюбу з його вини).

Крім законного шлюбу із вінчанням у церкві, мав місце так званий "шлюб на віру" (цивільний). У ньому жінка мала рівні права з чоловіком, а діти набували імені та статусу матері.

Офіційне розірвання шлюбу було рідкісним явищем. Така процедура супроводжувалася складанням "розлучного листа", який підтверджували свідки і підписував священик.

Успадкування майна відбувалося за законом і за заповітом. Успадковували в рівних частках як сини, так і доньки. За відсутності спадкоємців майно ставало виморочним. Спадкування за заповітом мало ускладнену форму. Для міщан право такого успадкування обмежувалося третиною майна.

Кримінальне право

Злочином вважали дію, що завдала шкоди чи збитку життю, здоров'ю, честі, майну окремої особи, а також державі.

Суб'єктом злочину були всі особи з 16-річного віку. З кінця XVIII ст. під впливом російського законодавства вік, із якого настає кримінальна відповідальність, знижують.

Розрізняли злочини умисні, необережні та випадкові. Психічно хворих не звільняли від відповідальності, але при визначенні покарання суд ураховував їхній стан. Обтяжливою обставиною було скоєння злочину під час війни чи у стані сп'яніння. Мало місце покарання за принципом об'єктивної осудності.

Одним з найнебезпечніших злочинів була зрада. її поняття розширюється: зрада України і Росії. Російські чиновники і судді трактували зраду довільно, що призводило до суддівського та адміністративного свавілля й узаконення репресій.

Тяжким політичним злочином вважали замах на життя чи здоров'я царя, його сім'ї, образу правителя, осуд Його дій. Військові злочини були традиційними: військова зрада, перехід на бік ворога, допомога ворогу, непокора командиру, втрата зброї тощо.

Злочини проти релігії, на відміну від Росії та Польщі, в Україні були рідкістю.

Службові злочини - казнокрадство, хабарництво, службова тяганина. Злочини проти порядку управління та суду: брутальність, непокора адміністрації, фальшивомонетництво, підробка документів, лжеприсяга в суді, лжесвідчення.

Новим явищем у кримінальному праві була кваліфікація злочинів проти громадського порядку: приховування злочинних дій, утримання притонів, бешкетування, лайка, бійка тощо.

З-поміж злочинів проти особи особливо тяжким вважали вбивство батьків, немовлят, козацького старшини, урядовця, вбивство на замовлення.

Майнові злочини - крадіжка, пограбування, гайдамацтво, підпал. Кваліфікованою вважалася крадіжка під час стихійного лиха, із військового складу, з церкви.

Злочини проти моралі включали перелюб, знеславлення жінки, звідництво.

Покарання

Метою покарання було залякування, запобігання рецидиву, відплата, завдання страждань злочинцеві, експлуатація праці злочинця, відшкодування заподіяних збитків.

Система покарань була досить складною. Більшість норм називали вид покарання, але не визначали його межі. Допускалася множинність покарання (кілька покарань за один злочин). Покарання поділяли на основні та додаткові.

Застосовували просту і кваліфіковану смертні кари. Тілесні покарання поділяли на калічницькі і болючі. Причому кожна людина за власним бажанням могла брати участь у їх здійсненні. З другої половини XVIII ст. з'являється новий вид покарання - заслання на каторгу (на певний термін чи довічне). Позбавлення волі мало особливий характер. В'язниць не існувало, тому засуджених утримували у фортецях, ратушах, пушкарнях. В'язні самі себе утримували, просячи милостиню. Ув'язнених часто заковували в кайдани.

Ганебні покарання застосовували переважно у вигляді прив'язування до ганебного стовпа на ринковій площі, де кожен міг побити злочинця. До такого здебільшого засуджували злодіїв, котрі впродовж двох-трьох днів не повернули вкраденого. Шляхту позбавляли честі та привілеїв. Майнові покарання мали форму штрафу, відрахування із платні, конфіскації майна. Штрафи називали "виною". Відшкодування за моральні збитки іменували "нав'язкою".

Від покарання могли бути звільнені (або покарання пом'якшувалося) розумово відсталі особи, люди з фізичними валами, похилого віку. Не страчували вагітних, хлопців до 16 років, дівчат до 13, літніх людей.

Покарання пом'якшували для осіб доброї слави. Так, від страти на прохання полтавців звільнено народну піснярку Марусю Чурай, яка через ревнощі отруїла свого хлопця.

4. Судовий процес

Мали місце дві форми процесу: обвинувачувально-змагальна та слідчо-розшукова. Поділу процесу на цивільний і кримінальний не існувало. Але цивільні справи розглядали за першою формою, кримінальні - за другою.

До початку XVIII ст. процес був переважно гласним, відкритим. На ньому могли бути присутні сторонні, висловлювати свої міркування, подавати клопотання. Згодом судочинство стало закритим, особливо стосовно кримінальних справ.

До середини XVII ст., коли в Україні головним правовим джерелом були Литовські статути, всі мали правоздатність. Виняток становили невільники, "безчесні", "прокляті". Не вважали дієздатними дітей, марнотратників, психічно хворих, німих, незаміжніх жінок, залежних селян. Позитивним явищем судового процесу було встановлення понять "позивач" та "відповідач".

Намітилися ознаки інституту адвокатури. Недієздатна особа, позивач чи інша зацікавлена людина могла мати свого представника у суді - "прокуратора", "патрона", "адвоката", "повіреного". Після ліквідації інституту гетьманства (1764 р.) при Генеральному військовому суді призначали чотирьох адвокатів для захисту інтересів селян і козаків. Згодом адвокатів увели і до нижчих судів.

Попереднє слідство покладали на потерпілу сторону, а у кримінальних справах державної ваги - на судові органи. Суд міг ужити запобіжних заходів (арешт винного, опис та арешт майна злочинця).

Затяте ухиляння відповідача від явки до суду приводило до задоволення позову.

Основними видами доказів вини в судах були: власне зізнання, показання свідків, документи, речові докази, висновки експертів (із 70-х років XVIII ст.).

Правдивість показань у суді забезпечувала присяга. Відмова від неї автоматично означало програш справи.

Нерідко в суді вдавалися до застави. Заставляли гроші чи майно. Якщо сторона програвала справу, застава йшла на користь суду.

При розслідуванні кримінальних справ застосовували тортури. Від них звільняли: шляхту, духовенство, урядовців, божевільних, старих, малолітніх, вагітних.

Допускалася апеляція до вищих судів. Якщо вищий суд скасовував рішення нижчого, судді відшкодовували всі збитки за судовим процесом.