Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - Зміни в державному устрої

Протягом десятиліть після 1654 р. Московія-Росія прагнула підпорядкувати собі господарство України, примусити її обслуговувати потреби Московії й урешті - перетворити на аграрно-сировинний придаток Росії. Та попри все, звільнення українських земель з-під польського впливу справило позитивний вплив на їх економічний розвиток: послаблено визискування ресурсів українських земель; збільшено кількість вільних виробників; скорочено магнатсько-шляхетські землеволодіння; послаблено феодальну експлуатацію селянства, зокрема ліквідовано кріпосне право.

Феодальний клас. Його утворювала переважно козацька старшина. Кожен обраний на урядову посаду отримував шляхетство. Відтоді беруть початок українські магнатсько-шляхетські династії - Апостоли, Горлянки, Кочубеї, Галагани та ін. їхній статус і маєтності стають спадковими. Шляхтичі підлягали юрисдикції лише гетьмана та генерального судді.

Відбулася консолідація української шляхти і козацької старшини. Російський уряд почав надавати українським феодалам титул дворянина. Наприкінці XVI на всіх українських феодалів поширилася дія "Грамоти про вольності дворянські" (1785 р.).

Духовенство. За договорами 1654 р. православну церкву поновлювали у її правах. Це було підтверджено царським урядом. За автономії української православної церкви правовий статус духовенства визначав гетьманський уряд. Але вже з другої половини XVIII ст. цим опікувався Духовний Синод Росії.

Посполиті селяни. Це - основна маса українського населення. Вони були вільними і підлягали козацькій адміністрації. Чимало селян - учасників Визвольної війни - домоглися утворення вільних військових сіл. Вони не відбували панщину у феодала і мали право переходити в козаки (записуватися до реєстру).

Але наприкінці XVIII ст. становище посполитих селян погіршується. Зростають податки (рента феодалові за землю, податки у скарбницю, на утримання війська, зокрема російського, на утримання адміністрації тощо). Але найтяжчою повинністю була панщина. Універсал гетьмана Івана Мазепи (1701 р.) установлював панщину у два дні на тиждень. На Правобережжі за польського панування вона була чотири-шість днів). Згодом і в Гетьманській державі вона стала такою ж. Зростає кількість повинностей (подвірна, постоєва, шляхова). Але власне кріпосне право, пов'язане із забороною переходу до іншого феодала, було запроваджено лише 1783 р.

Реєстрове козацтво. Сюди належали всі, хто служив у гетьманському війську. Це була досить заможна верства, оскільки служба була безоплатною, але небезпечною, тяжкою і потребувала коштів.

Реєстрові козаки були власниками землі, яку відібрали у польської шляхти під час Визвольної війни. Підлягали лише своїй, козацькій адміністрації. Звільнялися від податків, військових постоїв. Мали привілеї у торгівлі горілкою. Приналежність до реєстрового козацтва у спадок не передавалася.

У XVIII ст. відбувається розшарування реєстровців на категорії:

а) заможні козаки утворюють групу "виборних", тобто повноправних, їх заносили до списків по сотнях, і за ними зберігалися всі козацькі права і вольності;

б) "підпомічники". Не мали власного багатого господарства. Вони виконували такі самі повинності, що й селяни, але вдвічі менші за обсягом.

Забезпечували виборних усім необхідним для військової служби. У кожного виборного було по два-три підпомічники;

г) "підсусідки" (батраки, наймити). Сюди належали збіднілі козаки, селяни, міщани. Вони не мали майна. Жили у господарствах виборних і підпомічників. Закон дозволяв їм переходити у стан підпомічників чи виборних.

Зміни в державному устрої

Верховенство влади й управління в Українській Гетьманській державі належало гетьманові. Б. Хмельницький зробив спробу зробити цю посаду спадковою. Цього прагнули також гетьмани Іван Самойлович, Іван Мазепа, але старшина була категорично проти.

Гетьмана обирала загальновійськова (козацька) рада, в якій могли брати участь усі козаки. Зрозуміло, практично це було не завжди можливо. Тому частіше гетьмана обирала старшинська рада, до якої входили збори генеральної старшини, полковники й сотники. Іноді на гетьмана садовила "чорна рада" (рада генеральної старшини з представниками інших верств та станів суспільства).

Усі гетьмани мали присягти на вірність російському цареві.

Термін правління гетьмана не був визначений. Попервах його з посади могла усунути козацька чи старшинська рада. Згодом відставка гетьмана здійснювалася за вказівкою Москви.

Гетьман володів законодавчою, виконавчою та судовою владою. Особисто розпоряджався землею. В його руках перебували державні фінанси (його особисті й державні кошти не розрізняли). Він був головнокомандувачем, відав міжнародними відносинами.

Посаду гетьмана скасували 1764 р.

Генеральний уряд. Його представляла рада генеральної старшини (старшинська рада), яка збиралася кілька разів на рік для вирішення найважливіших питань державного життя (обрання гетьмана, генеральної старшини, оголошення війни чи укладення миру тощо).

За відсутності гетьмана генеральний уряд перебирав на себе функції верховної влади в Україні. Згодом (у 1720 р.) він перетворюється на військову канцелярію (три особи від української сторони, три - від Росії). Ліквідований разом з інститутом гетьманства 1764 р.

Полковий уряд складався з полкової старшини і полковника, яких спочатку обирала полкова козацька рада. Згодом виборність полковників та полкового уряду скасовують. їх призначав гетьман, а потім - російські урядовці. Посада полковника стає фактично довічною.

У 1783 р. полково-сотенне управління скасовують.