Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - 4. Джерело та характерні особливості права

Наприкінці XVIII ст. Австрійська імперія була конгломератом націй і народностей, які мали власне право. Це було однією з причин того, що правова система цієї держави тривалий час не мала єдності. Приєднання західноукраїнських земель збіглося з кодифікацією австрійського законодавства, тому ці землі стали місцем його апробації.

Для уніфікації права в межах імперії та ліквідації його партикуляризму в 1753 р. було створено кодифікаційну комісію, яка через три роки подала розроблений проект цивільного кодексу на затвердження імператриці Марії-Терезії. Проект так і не було затверджено. В 1772 р. створили нову комісію з розробки проекту цивільного кодексу. Робота над ним тривала понад 10 років, і лише в 1785 р. було подано на затвердження першу частину кодексу. її підписав імператор. Складання цивільного кодексу тривало і було завершено 1797 р. Імператор Йосиф II своїми декретами запровадив цей документ під назвою "Галицький цивільний кодекс" у Галичині. Відтак тут утратило чинність старе феодальне польське право, кодекс став основою для подальшого вдосконалення цивільного законодавства в країні. Після кількох переробок у 1812 р. набув чинності у всій державі.

Кодекс складався з 1502 статей і поділявся на три частини. У вступі (статті 1-14) викладено загальні положення цивільного права; першу частину (статті 15-284) присвячено особистим правам; другу (статті 285-1341) - майновим правам; третя (статті 1342-1502) подавала спільні постанови щодо особистих і майнових прав. Загалом кодекс становив модернізований формулами буржуазного права дворянський звід законів, який дуже швидко застарів. Деякі зміни до нього було внесено в роки Першої світової війни, і в такому вигляді він мав чинність у Галичині й після включення її 1921 р. до складу Польщі.

Майже одночасно з підготовкою проекту цивільного кодексу розпочалася робота над складенням цивільного процесуального кодексу, який набув силу джерела права в 1781 р. У 1807 р. його чинність поширили на Галичині. Мав назву "Галицький цивільно-процесуальний кодекс". Його 617 статей регулювали всі стадії цивільного процесу, починаючи з позовної заяви і закінчуючи виконанням судового рішення. Окреслений у кодексі судовий процес супроводжувався тяганиною, значними судовими витратами і тому виявлявся недоступним для багатьох. Навіть офіційні кола визнавали, що судитися за цим кодексом було недешевою справою, яка, до того ж, вимагала значних зусиль і часу.

У другій половині XVIII ст. розпочалася робота над кодифікацією кримінального права. У 1768 р. імператриця Марія-Терезія затвердила кримінальний кодекс (так звану Терезіану). Він складався з двох частин: у першій містилися норми процесуального права, у другій - матеріального права. У повному обсязі він не діяв у Галичині, але у 1774 р. його процесуальна частина дістала тут упровадження.

У 1787 р. було видано новий австрійський кримінальний кодекс, який, на відміну від попередньої кодифікації, базувався на нормах буржуазного кримінального права. При збереженні досить суворих покарань у ньому містилася відмова від застосування тортур, практично не мала місця смертна кара (виняток становили антидержавні злочини - бунти, повстання, державна зрада). Уперше в історії австрійського кримінального права кодекс дав чітку класифікацію злочинів кримінального характеру (їх розглядали тільки суди) і адміністративних проступків (їх розглядали адміністративні органи).

Про те, що Галичина була своєрідним полігоном для впровадження австрійського законодавства, свідчить факт, що наприкінці XVIII ст. тут набув чинності кримінальний кодекс, підготовлений австрійським юристом И. Зонненфельсом. У 1803 р. його дія поширилася на всю імперію, кодекс поновив смертну кару за деякі кримінальні злочини, але смертні вироки імператор зазвичай скасовував у порядку помилування, замінюючи їх на тюремне ув'язнення. У 1852 р. документ було переглянуто, і в такому вигляд, він мав чинність у Галичині аж до запровадження там польського кримінального кодексу 1932 р.

Законодавство, яке майже півтора століття діяло на території Галичини, мало загалом прогресивний характер, попри наявність у ньому феодальних пережитків і часту зміну кодексів. Воно було засобом забезпечення панування адміністративно-владної верхівки над українським населенням.