Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - 1. Остаточна ліквідація української державності

1. Остаточна ліквідація української державності

Після виступу Івана Мазепи проти Петра І та трагічної для долі України Полтавської битви тиск із боку російського самодержавства зробився цілком виразний. Політичний курс російського уряду, спрямований на обмеження української автономії аж до її ліквідації, проявлявся у різних сферах життя. Досить показовим у цьому плані стало ставлення російської адміністрації до інституту гетьманства - цієї найвищої державної та військової влади України.

У листопаді 1708 р. (після розгрому українсько-шведського війська під Полтавою) на вимогу російського царя було обрано нового гетьмана України - Івана Скоропадського, котрий склав присягу. Але нових договірних статей, як того вимагала давня традиція, не було вироблено. Петро І навіть не видав грамоти на затвердження нового гетьмана. Такого в історії українсько-російських відносин від часів Б. Хмельницького не траплялося. Це було очевидне ігнорування України як держави і гетьмана як її глави.

Істотних змін зазнають гетьманське правління і статус глави Української держави. Йдеться передусім про заснування при гетьманові посади царського резидента з правом контролю гетьмана та його адміністрації. Ним призначили стольника А. Ізмайлова, який дістав від російського царя дві інструкції - відкриту і таємну. В останній наказувалося стежити за гетьманом і старшиною, сіяти серед них чвари, з'ясовувати справжні прибутки України. Для реальної підтримки резидента у гетьманській столиці (після зруйнування і винищення російськими військами населення Батурина нею стало найближче до російського кордону містечко Глухів) розташували два російські піхотних полки.

Петро І почав запроваджувати іншу практику призначення полковників. Відтепер усупереч давній традиції виборності полковників і старшини рада полкової старшини давала рекомендації щодо кадрових призначень, а остаточне рішення гетьман мав погодити з резидентом.

Російський уряд призначав на старшинські й полковницькі посади росіян та чужоземців. Це мало на меті створення не залежної від гетьмана, але підлеглої царю адміністрації України, повинно було вбити клин між гетьманом та його урядом.

Крім цього, було вжито певних економічних заходів, спрямованих на підрив господарської самостійності України. Звідти заборонили вивозити сировину, а українську торгівлю контролював російський уряд. Це призвело до того, що Україна поступово виходила з європейського торговельно-економічного простору і перетворювалася на економічний придаток азійсько-деспотичної Москви.

У 1720 р. сенатським указом було заборонено друкувати книжки українською мовою.

Після реорганізації приказної системи правління в Росії (1718- 1720 рр.) управління українськими землями у 1722 р. передали від колегії закордонних справ до Сенату, що означало відмову визнати Україну як суб'єкта міжнародного права, як окремий державний організм. Того ж року в Глухові запроваджують Першу малоросійську колегію, якій надано право найвищої судової та апеляційної інстанції й деякі важливі права контролю адміністрації та фінансів України.

Створення колегії офіційно мотивувалося необхідністю навести лад у судах та адміністрації України. Насправді вона була покликана "уничтожить все давнины Украйни и поступать по-новому", тобто включити Україну в систему управління Російської імперії.

Скориставшись відсутністю виборного гетьмана (після смерті 1722 р. Івана Скоропадського був наказний гетьман - Павло Полуботок), Малоросійська колегія почала діяти як найвища адміністративна, судова та фінансова установа. Більше того, російський уряд закликав населення подавати скарги на українську адміністрацію і старшину. А в 1723 р. Петро І надав Малоросійській колегії право видавати накази полковникам без згоди гетьмана та самостійно розпоряджатися фінансами. Український уряд в особі його головного адміністративного органу - Генеральної військової канцелярії - було підпорядковано Малоросійській колегії.

Лише в 1727 р. українцям дозволили обрати нового гетьмана за погодження з російським царем. Але гетьманські вибори мали формальний характер: претендента на гетьманську булаву Данило Апостол заздалегідь визначив російський уряд. На час виборів до України відрядили спеціального посланця російського уряду з таємним наказом - провести на гетьмана саме Д. Апостола. Того ж року Малоросійську колегію ліквідували і всі питання управління Україною передали до Колегії закордонних справ.

По смерті Д. Апостола (1734 р.) російський уряд заборонив обирати нового гетьмана. Натомість було запроваджено Правління гетьманського уряду - колегіальна малоефективна установа. Нав'язували думку про непотрібність гетьманської посади. Почали заохочувати шлюби між українською і російською знаттю. Керування Україною знову передано до Сенату, а російські урядовці безцеремонно втручаються в усі сфери управління і судочинства нашої держави.

Лише в 1750 р. у Глухові відбуваються вибори нового гетьмана, яким став Кирило Розумовський. Україна на короткий час набуває деяких автономних прав, а російські інституції залишають її територію. Було здійснено судову реформу, створено земські, підкоморські та гродські суди, суддями в яких були виборні особи з-поміж місцевої української шляхти. Київ як центр православ'я знову став підпорядкований українському гетьманові Водночас цар і далі контролював фінанси. Скасували українське мито на ввезення і вивезення товарів (раніше доходи від цього надходили до української скарбниці).

Ситуація докорінно змінилася, відколи російський престол посіла Катерини II. Українську автономію почали дуже обмежувати. У 1764 р. імператриця примусила К. Розумовського "добровільно" зректися гетьманського звання. Відразу після цього запроваджено Другу малоросійську колегію, резидент якої - Румянцев - правив Україною понад 20 років. За цей час було знищено Запорозьку Січ (1775 р.), ліквідовано полково-сотенний устрій України (1781). Територію України поділили на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, які об'єднувалися в Малоросійське генерал-губернаторство.

Із 1781 р. Малоросійська колегія поступилася місцем звичайним російським губернським судово-адміністративним органам. 1783 р. на українські землі поширюється кріпосне право. Тоді ж козацькі полки перетворили на російські карабінерські частини з шестирічним терміном служби.

На підставі "Жалуваної грамоти дворянству" (1785 р.) українська шляхта отримала всі права російського дворянства. Здійснена в 1786 р. секуляризація церковних маєтностей завдала серйозного удару українському духовенству і підірвала економічні позиції української православної церкви.

Завершальним етапом наступу Росії на автономію України стало припинення дії українського права та організація діяльності всіх українських судів на основі лише загальноросійських законів.

Україна на кінець XVIII ст. перестала існувати як окремий державний організм.